WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

ньому, здається, і розвинута лише одна функція - захисна. Отже, і бачиться він явищем скоріше зовнішнього, ніж внутрішнього порядку.
Такими ж неприродними є деякі риси нашого характеру, сформовані в часи експансій і колонізацій під впливом різноманітних "поліпшень", обмежень і заборон.
Пригадаємо, як під виглядом "кращої" організації освіти, впровадження "більш прогресивнішої" релігії, культури нашим пращурам нав' язувалися принципи життя інших народів, інших держав.
Нас довго готували і багато чого нашим "вчителям" вдалося. Однією із самих відмітних рис історичного образу українця стала відсутність вільного почину у власному соціальному розвитку в усьому - будь-то державний лад, структура влади чи її застосування, організація суспільного життя, і, навіть, виборчі технології. Й нині багато ідей і фактів нашої новітньої історії знову приходять до нас ззовні. І це було б уже не так і погано, якби не викликало в нас все теж споглядання, чекання,пригнічення творчого почину, оригінальної дії. На жаль, і в нових умовах нам поки мало що вдалося змінити. Навіть і тепер наші поводирі в українців виділяють "найцінніші" їхні риси - споглядання, невибагливість і терпимість.
Добре, коли б це було ознакою мудрості, а не рабської покори, до якої століттями привчали український народ. Ми так і залишилися людьми, яким не вдалося позбавитися вірусу власної неповноцінності. А на такому грунті тільки і може проростати чекання, споглядання, пасивність і безініціативність.
Весь драматизм теперішньої ситуації в тому, що здійсненність, як і нездійсненність споконвічної мрії залежить тільки від нас самих. У нас самих зосереджені і головні переваги, і головні перепони на шляху до неї. Ось чому сьогодні так важливо говорити не стільки про свої гіпотетичні переваги (де і на якому рівні могли б ми бути, якби ...), а про свої вади, які заважають процесам самовдосконалення і творення нації, засвоєнню гірких уроків нівелювання досвіду і творчих зусиль народу. Пора усвідомити, що любити Україну треба не лише з високо піднятою головою, а й з відкритими очима.
Аналізуючи природу ідей, за якими ми живемо, не можна не побачити два основні джерела їх формування. Перше - це ті ідеї, що виростають із природного середовища, внутрішнього життя, повсякденного побуту, буденного спілкування, що опановують людиною ще з колиски, і засвоюються з молоком матері. Це - ідеї любові і доброти, справедливості і чесності, обов'язку і порядку, співчуття і ін. Вони приходять у специфічних формах нашого внутрішнього життя і розвиваються разом з ним, стають фундаментом наших поглядів на соціальний устрій, діяльність громадських організацій, державних установ, кадрів, оцінки їхньої роботи тощо. Це те, що втілюється в таких поняттях, як: українська національна ідея, українська ментальність, українська культура та ідентифікація себе зі своїм етногенотипом.
Друге - це ідеї, які формуються внаслідок взаємодії індивіда і народу з зовнішнім світом (іншими народами і країнами, їхніми інтересами, іншими культурами і цивілізаціями). Вони втілюються все в тій же ментальності, державному устрої, політиці, загальнолюдських цінностях, цивілізаційному розвитку тощо.
Такий підхід дає змогу у великому масиві ідей виділити стрижневі енергетичні лінії їх суспільної дії: по-перше, у досвіді й уроках пізнання, а отже, у формуванні і розвитку головної конструкції вольової потуги народу - в органічній (природній) сутності національної ідеї;
по-друге, в основних структурних компонентах і засобах її здійснення (націєгенезі, суспільному і державницькому житті);
по-третє, у головній магістралі змісту і тяглості етнонаціональної ідеї - культурогенезі нації;
по-четверте, у самопізнанні (самоідентифікації) етнонації як природної сутності з заданими параметрами, якостями і місією.
І, нарешті, у розумінні ролі і співвідношення етнонаціональних складників у характері, напрямах і змісті розвитку людської цивілізації.
Вивчення особливостей, спрямованості цих двох визначальних потоків неминуче підтвердить і те, що українознавство є не тільки загальною, а і специфічною наукою про конкретний народ, його долю, історичну місію, засоби, досвід і уроки її здійснення, і, відповідно, про інтереси народу в цих процесах.
І хоч реалізація ідей цих потоків відбувається непросто і навіть суперечливо, головна проблема не в їх протистоянні, тим більше протиставленні, а в засобах їх поєднання, у розвитку. Саме так, не механічного сполучення, не нівелювання одних на користь інших, а органічного поєднання у взаємодії.
Те, як наш народ усвідомлював і усвідомлює ідеї цих потоків, як він відтворював і відтворює їх у головних сферах свого буття (енергетичних лініях розвитку), що про це "говорять" досвід і уроки попередніх поколінь, і складає зміст та завдання українознавства. Але то вже окрема тема.
У даному випадку хотілося б лише ще раз висловити глибоке переконання в тому, що всі ці процеси неодмінно будуть розвиватися (поки буде існувати український народ) незалежно від того - усвідомлюють чи не усвідомлюють їх управлінці, організатори і творці науки й освіти. Але для українського народу і його країни буде оптимальнішим стан, коли процеси самопізнання і самотворення відбуватимуться за логікою законів Природи і людського буття, в єдності і взаємодії таких визначальних його складників, як культура, наука, освіта та виховання.
Література
1. Планк М. Единство физической картины мира. - М., 1966. - С.183.
2. Бєрдяєв М.О. О рабстве и свободе человека (б. г. и м. изд.). - С.15.
3. Кононенко П.П.: "Українознавство". Підручник - К., 1996: Феномен української мови. - К., 1999; Освіта ХХІ століття; Філософія родинності. - К., 2001; Українознавство в системі освіти міста Києва. - К., 1998 та ін.
4. Дашкевич Я. Стан і напрямки джерелознавчих досліджень (ІІ пол. ХІХ - ХХ ст.). - К., 1994. - С. 5.
5. Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996. - 144 - 145.
6. "Освіта України". - 1999. - 17 березня.
7. "Столиця". - 1999. - 25 і 30 листопада.
8. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. - К., 1998.
9. Варварцев М.М. Буржуазне "українознавство" - знаряддя ідеологічних диверсій імперіалізму. - К., 1976.
10. Г.Сковорода Наркіс // Вірші, пісні, байки, діалоги… - К., 1993. - С.124.
11. Франко І. Найновіші напрямки в народознавстві // Українознавство. Хрестоматія. - К., 1997. - С. 283.
12. Українознавство. Навчальна програма нормативної дисципліни для вищих навчальних закладів освіти. - К., 1997. - С. 5.
13. "День". - 1999. - 11, 28 вересня; 5, 9 жовтня; 4, 11 листопада та ін.
14. М. Грушевський. Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн. - Т. 1. - К., 1991. - С.17.
Loading...

 
 

Цікаве