WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

конкретній ситуації діють об'єктивні закони розвитку.
Під впливом уроків життя логіка історичного процесу проникає у свідомість кожної окремої людини, народу, усього людства. І в цьому відношенні ніщо і ніколи не зможе зрівнятись з силою переконання, побудованого на життєвому досвіді кожної людини, історичному досвіді народу, їх значення у розумінні і реалізації свого покликання.
Саме таке розуміння дає підставу для визначення досвіду і його уроків як універсального засобу дослідження буття народу, метою якого є пізнання механізмів формування і розвитку свідомості людей, особливостей її прояву в навколишньому світі.
У розумінні процесу розвитку досвід постає явищем універсальним, багатовекторним і має різні рівні прояву. Він розкриває закони розвитку якцілого, так і окремих його складників. А оскільки українознавство в цілісному вивченні об'єкта інтегрує знання відповідних галузей науки, остільки досвід як серцевинний його компонент, об'єднує енергетичні лінії дії усіх поколінь людей в усіх галузях і сферах їхньої життєдіяльності не лише в просторі, а й в часі. Досвід - це і своєрідний код, і мова, якою спілкуються між собою "і мертві, і живі, і ненароджені..." з приводу минулого, сучасного і майбутнього народу, здійснення ним своєї історичної місії.
Ідейна, духовна спадщина народу
Наукою доведено, що в основі процесу пізнання і самопізнання лежить взаємодія людини з навколишнім світом. І хоча духовний компонент виступає тут як вторинний продукт такої взаємодії, згодом він набуває відносно самостійного значення і стає визначальним не тільки в осмисленні отриманих результатів, а й у прогнозуванні майбутнього.
Факти і події в житті і в структурі досвіду самі по собі мало що значать, якщо не зцементовані в єдине ціле логікою і силою людської думки. Тому історія народу це не тільки ланцюг фактів і подій, а і нерозривно пов'язаних між собою ідей. Факти і події, діяльність окремих людей вкарбовуються в пам'яті народу, якщо вони пронизані життєдайною ідеєю. Візьмемо хоча б події або вчинки, пов'язані з такими відомими в українській історії іменами як Ярослав Мудрий та Д.Галицький, Д.Вишневецький, К.Острозький, С.Наливайко, Б.Хмельницький, Д.Дорошенко, І.Мазепа, І.Гонта, О.Довбуш, У.Кармелюк, Т.Шевченко, І.Франко, М.Грушевський та ін.
Різні події, різні люди, різні часи, різні вчинки і дії, але загальною для них стала ідея звільнення українського народу від поневолювачів, ідея боротьби за свободу, національну культуру, соціальну справедливість, національну цілісність і самодостатність, створення власної держави.
Або епоха козацтва, яка дала українському народові багато такого, що заповнило пустоти в народних душах, які утворилися після занепаду Київсько-Руської держави. Конкретні дії, і героїзм уже не окремих осіб, а цілих поколінь залишили у свідомості людей незгладимий слід, підготували ґрунт, на якому більш системно і доцільно почав розвиватися суспільний розум, що став основою скоординованої у віках боротьби українців за досягнення заповітної мети. Нація, як і будь-яка інша спільнота, стає єдиною і стабільною лише будучи об'єднаною ідейно, коли живе єдиним духовним життям.
У плині століть багато чого зробили наші попередники в сфері матеріальної культури: назвемо хоча б храм Святої Софії, Десятинну церкву, Михайлівський Золотоверхий Собор, всесвітньовідомі літературні та історико-філософські твори, книгодруки, систему шкільництва, медицини і т. ін.
Але все це лише фрагменти великої культури минулого, яку багато в чому зберегти не вдалося. Такі втрати - своєрідна данина часу й обставинам. Вони були і неминуче будуть. Та слідом за М.Грушевським упевнено скажемо, що соціально-культурна спадщина народу в його історичному розвитку ніколи не переривалася .Оскільки в ній є те, що непідвладне часу й обставинам, у всякому разі в межах історії народу, - явище ідейної, духовної спадщини поколінь. Воно вкарбовується в генетичній пам'яті, образах, вірі, характері, ментальності, традиціях, головних лініях способу життя.
І від того, як їх сприймають нащадки, як досліджують і вивчають, залежить адекватність поводження і дії народу на кожному етапі в конкретній сфері і ситуації. Чіткість основних ідейних ліній розвитку етнонації (народу) визначає і відповідність їхньої поведінки, конкретної дії. Але щоб стати енергетичним компонентом буття народу, ідеї повинні пройти своє підтвердження не в одному поколінні людей. Кожна ідея суспільного життя породжується досвідом. Передається ж, утверджується і діє вона тільки у вигляді традиції. Традиція стає своєрідним двигуном практики, а та, у свою чергу, розвиває існуючі і творить нові традиції. Такими бачаться визначальні лінії життя народу.
Ідеї, традиції - це джерела, що постійно живлять розум, формують його переконання, створюють віру і впевненість - своєрідні ферменти дієвості і прогресу людського розуму. Віра і впевненість ведуть кожну людину, народ у майбутнє.
Корені віри людей у свою доцільність, природну виправданість, історичну місію, базуючись на досвіді, проростають через усе їхнє буття.
У випадку відсутності або втрати таких ідей спогади людей не виходять за межі вчорашнього дня, і тому неспроможні зібрати воєдино навіть ті ознаки, за якими тільки й можна пізнати самих себе. Ми не можемо не бачити, що багато ідей нашого життя не проходили іспит саме етнонаціональним досвідом, оскільки приходили до нас "невідомо" звідкіля і утверджувались, на жаль, не інакше, як безслідно витісняючи попередні.
Сьогодні у "нашому" нерідко більше чужого, ніж свого. І в його контексті зрозумілішою стає та вакханалія ціннісних орієнтацій, уявлень про добро і зло, про героїв і антигероїв, головні вектори суспільного розвитку і т. п. Така ідейна легковажність породила в людях спочатку розгубленість, а потім байдужість і, як наслідок, якусь ущербність суспільної свідомості.
Ідеї, незапліднені власним досвідом, енергетично слабкі, малодієві і недовговічні, а рух, що викликається ними, нагадує топтання на місці. Відбувається так тому, що й дотепер ми в своєму розвитку ніяк не вийдемо з якогось напівдитячого стану: коли діти або юнаки чекають, що скажуть дорослі про те, як їм думати і діяти.
Свої досягнення і навіть плани на майбутнє "чомусь" неодмінно по'язуємо з зовнішніми чинниками (фондами, дорадниками, менеджерами). Продовжуємо (тепер уже без чийогось примусу) копіювати своїх близьких і далеких сусідів у політиці, духовному житті, побуті та ще й за гіршими зразками. Це можуть яскраво підтвердити і наші вибори як парламентські, так і президентські. І не тим, хто і як обирає, а тим, як нас готуть до вибору. Сором та й годі. Невже це ми, українці?
Навіть націоналізм у нас якийсь деформований, неприродний. Він скоріше від когось або від чогось, ніж в ім'я чогось. В
Loading...

 
 

Цікаве