WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

розвитку самої науки.
До першої групи вже сьогодні впевнено можна віднести:
o універсальний закон природи - системності, цілісності розвитку і взаємодії всіх складників навколишнього світу і, відповідно, будь-якого досліджуваного об'єкта як його підсистеми;
o єдність природного і суспільного середовищ у формуванні і розвитку народотворчої (національної) ідеї, у розумінні історичної місії і долі народу;
o єдність внутрішніх і зовнішніх чинників у формуванні ментальнісних рис і особливостей народу;
o творення та засвоєння досвіду і уроків буття як засобу формування йформи прояву свідомості як життєдайної потуги народу;
o тяглість соціально-культурних процесів у житті народу і спадкоємності його поколінь;
o єдність формування особистості й етнонаціональних, суспільних та державотворчих процесів.
До другої групи слід віднести:
- єдність пізнання світу (середовища) і самопізнання, самовдосконалення, самотворення народу;
- єдність природного і суспільного середовища в пізнанні сутності національної ідеї;
- єдність формування і періодизації українознавства й основних етапів розвитку українського народу;
- єдність аналізу і синтезу, диференціації й інтеграції в процесі пізнання і самопізнання народу;
- міждисциплінарний, межовий характер і взаємодія українознавства з науками, які досліджують український народ, його життєдіяльність і етнічну територію;
- субординаційна і методологічна взаємозалежність українознавства і галузевих наук;
- інтегративний, комплексний характер українознавчих знань, які відтворюють цілісний об'єкт;
- єдність розвитку українознавства і процесів націєтворення, побудови держави, суспільної інфраструктури;
- єдність дослідження етнонаціональних, соціокультурних, державотворчих процесів в Україні і загальноцивілізаційних процесів.
Такими вже на нинішньому етапі бачаться закони і закономірності, дослідження яких і повинно складати головний зміст науки.
Напевне, процес їх уточнення й доповнення може і повинен тривати. Але тепер слід вести глибокі дослідження і вивчення механізму дії законів нашого буття, якщо мати на увазі подальшу, більш упевнену і переконливу ходу по шляху самоутвердження.
Досвід і уроки буття народу в системі українознавства
Другим складником предмета українознавство визначено досвід і уроки буття українського народу.
У контексті цієї складової можуть виникнути питання: чому досвід і уроки і чому саме українознавство бере на себе їх пізнання? Чому, скажімо, не можуть це зробити філософія, історія або інша наука? У пошуку відповідей на ці питання ми неминуче прийдемо до висновків: по - перше, що у людини, суспільства немає іншого шляху і засобу пізнання світу, його явищ, формування і розвитку власної свідомості, як через досвід і його уроки; по - друге, як уже підкреслювалося, завдання кожної наукової дисципліни моделюються, виходячи з предмета, логіки і мети наукового пізнання. Тільки українознавство, що розвивається на основі принципу інтеграції знань галузевих наук (природничих і гуманітарних), може поставити перед собою і вирішити завдання цілісного пізнання феномена України й українства в такому визначальному аспекті їхнього розвитку, як досвід і уроки. Вся філософія українознавства бачиться не інакше, як його рефлексія на цілісне вивчення досвіду й уроків життєдіяльності народу. Це зовсім не означає, що українознавство монопольно володіє цим правом. Кожна наука має справу з досвідом і уроками буття. Але тільки українознавство може і повинно вивчати їх у цілісності.
Сказане можна проілюструвати на конкретному прикладі з нашого життя.
Осмислюючи етапний характер кінця ХХ ст., газета "День" звернулася з анкетою до читачів.
Серед трьох запитань, було і таке: "Які уроки ХХ ст. ви вважаєте найважливішими для подальшого розвитку цивілізації?"
У числі тих, хто відповів, були: соціолог, психолог, економіст, філософ, біолог, медик, теолог і ін. І жоден з них не залишив поза увагою уроки своєї галузі. Але у відповідях було і те, що вивело їх за межі галузевих інтересів, що об'єднало досвід і уроки розвитку кожної галузі з цілісним розвитком народу.
Це уроки боротьби:
- за вільний розвиток людської думки, як головної життєдайної сили;
- за збереження нації як основного чинника єдності і спадкоємності поколінь, історичної пам'яті народу, а відтак і перспектив майбутнього;
- формування і розвитку національної ідеї, її осмислення народом;
- розпад останніх імперій ХХ ст. і творення держав-націй як найбільш стійких людських спільнот;
- ментальнісні деформації у народів та ін.
Саме при такому підході досвід і уроки найбільш зримо постають як інтегруючі й акумулюючі чинники буття, як конкретний його результат.
Особливо слід підкреслити, що соціальний досвід не є "продуктом" тільки людської діяльності. Він твориться і розвивається на більш ширшій основі природотворення і розвитку, і відтворює логіку їх законів. А тому головним і універсальним творцем досвіду є сама Природа. Вона - головне і наймогутніше джерело людської мудрості.
Тому в людини немає і не може бути важливіших обов'язків і потреб як вдивлятись, вдумуватись, вивчати й осягати закони Природи, засвоювати уроки життя.
За своїм функціональним призначенням досвід постає як багатогранний відбиток буття: і як певний результат (здобуток) природотворчого процесу та практичної діяльності людей, і як рівень розвитку їхньої свідомості, і як універсальний засіб і головний стрижень розвитку всього існуючого, і як чинник єдності і тяглості історичного процесу, його пізнання і самопізнання людей зокрема. Люди здатні відійти від сприйняття природи, історичного і власного розвитку, як стихійного і непередбачуваного тільки тоді, коли вони спроможні критично переосмислити досвід історії і власний досвід.
Визнання явища і категорії "досвід" базується на визнанні цілісності історичного процесу, можливості дослідження і пізнання закономірної природи його змісту.
Вивчення досвіду важливе не своєю конкретикою, яка вже ніколи не може повторитись, а з'ясуванням причин - чому саме так проявилась ця конкретика і чи є в ній якісь закономірності для прояву будь-якої іншої конкретики. І в цьому випадку історичний досвід постає як матеріалізована форма прояву закономірностей історичного процесу. Вивчення досвіду набуває виняткового значення з прагматичної точки зору, оскільки дає ключ до розуміння уроків історичного процесу, що постають своєрідною квінтесенцією історичного досвіду. У них, зрештою, сенс вивчення історичного процесу і фундамент його прогнозування.
Сила дії уроків неначе розриває конкретно-історичні рамки досвіду. Вириваючись із їх полону, вона поєднує в єдине ціле минуле, сучасне і майбутнє, показуючи, як в тій чи іншій
Loading...

 
 

Цікаве