WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

непевність, нерішучість, непередбачуваність дій тощо.
Хоч будь-яке порівняння має свої вади, проте для наочності пошлемося ще на один знайомий з дитинства приклад: спробу розібрати, а потім зібрати іграшку, механізм, прилад. Пригадаймо, як часто у нас залишалися "зайві" деталі, рідше їх "не вистачало". Усе є, а механізм не діє.
Можна заперечити, що тож механізм, та ще й у руках дитини чиюнака, що не має загальнотехнічної або інженерної підготовки. І це справедливо. Але ще складніше людині, особливо молодій, творити цілісний образ свого народу і країни. Вона теж не готова до цього. І немає впевненості в тому, що молодь, навіть при високорозвиненій галузевій науці (повному наборі "деталей" знань) зможе сама створити цей образ. І не просто створити, а увібрати в себе їх природні першооснови: світогляд народу, його спосіб життя, найсуттєвіші риси, навички і вміння, досвід і уроки буття.
Тим більше, що таке формування ще далеко не стало природним у самому українському житті. І тепер багато чого в ньому робиться за зразками, уподобаннями, образами й уявленнями інших народів. Можна вести дискусії про те, що важливіше - диференціація ("розбирання") чи інтеграція ("складання"). Істина ж буде за межами таких дискусій, тому що вона - у єдності цих начал. То може все простіше і криється в тому, щоб і наступні покоління українців так і не зібрали воєдино оті "деталі"? А то зберуть і раптом усвідомлять сенс цілого.
Очевидно, що сказане стосується не тільки окремих явищ, подій, а й цілого народу, його історії. Тільки цілісне бачення історичного процесу в минулому, сучасному і майбутньому дасть змогу вирватися із полону часу, соціально-політичних, галузевих, регіональних і т.п. обмежень, суб'єктивного впливу сучасників, дасть змогу піднятися над усім цим, сприятиме адекватному самопізнанню, самовдосконаленню. Феномен українознавства проявляється саме у створенні в свідомості своєрідної матриці співвідношення деталей і цілого.
Універсальність законів природи, органічна єдність усіх її сфер і в таких явищах як Україна й українство, зокрема, дає можливість на основі українознавства пізнавати їх найбільш цілісно шляхом інтеграції знань природничих і гуманітарних наук.
І.Франко ще наприкінці ХІХ ст. зрозумів те, до чого ми ще й тепер ніяк не дійдемо, що "пізнати народ - значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище, їхні фізичні і розумові особливості, їхні інститути і економічне становище, їхні торгові відносини й інтелектуальні зв'язки з іншими народами". І далі особливо підкреслює, що в остаточних висновках наше самопізнання повинно спиратись "на ті згадані науки (історію, політичну історію й історію розвитку державних інститутів, історію наук і історію промислів) і зі свого боку доповнює їх своїми результатами".
Отже, хоча українознавство і має спільні "кордони" з галузевими науками, які досліджують різні сторони єдиного об'єкта, воно не зводиться тільки до знань і функцій будь-якої з них. Українознавство творить якісно нові знання про цілісний об'єкт, закони і механізми його функціонування та розвитку. Але не тільки. Воно творить методологію його пізнання.
У даному контексті цілком логічною і зрозумілою (а не суперечливою) бачиться взаємодія наук, які не протистоять (адже в кожної з них свої функції), а доповнюють одна одну, інтегруючись у цілісному пізнанні єдиного об'єкта.
Таке розуміння українознавства дає змогу відкинути будь-які спроби тлумачити його як метанауку, "покликану" замінити собою науки галузеві і вже зараз нібито їх дублює в пізнанні і самопізнанні українського народу.
Залишаючись на таких позиціях розкриття сутності українознавства, доходимо важливого висновку про те, що в якості системи наукових інтегративних знань воно неминуче буде утверджуватись і розвиватись (у всякому разі в історичних межах життя народу), набуваючи все більш повного загальнонаукового змісту і світоглядно-методологічного значення, а відтак і більш чітко здійснювати крім світоглядно-методологічної, ідеологічну, політичну, освітню і виховну функції, які у своїй єдності завжди будуть помітно вирізняти українознавство серед інших наук.
Методологічні основи науки
Саме такий підхід дає змогу чіткіше визначити предмет кожної з наук про український народ і його країну.
Предметом українознавства, як це зафіксовано в навчальній програмі "Українознавство", є феномен українства, закономірності, досвід і уроки його етно-, націє-, державотворення, суспільного устрою, матеріального й духовного життя, формування і розвитку етнічної території (України).
Тобто, серцевинним в українознавстві є вивчення закономірностей, досвіду й уроків життєдіяльності українського народу, розвитку його етнічної території і країни як єдиного цілого.
Питання закономірностей є визначальним для будь-якої наукової дисципліни, оскільки головне призначення науки - вивчення законів (певного рівня), за якими виникає, розвивається, діє і зникає досліджуване явище.
Закони людського буття пізнаються в процесі тривалої і копіткої роботи дослідників: збір, оцінка, зіставлення фактів, подій, явищ, аналіз умов і шляхів трансформації домінуючих у суспільстві тенденцій. Тільки на підставі глибокого аналізу і синтезу можна усвідомити їх механізми.
У цій відповідальній справі бачимо два взаємозалежні завдання науки, точніше, два важливі етапи її розвитку: визначення законів і пізнання механізму їх дії. Визначення законів тільки перша і початкова складова справи. Процес дослідження механізму дії триває протягом усієї історії науки.
І в цьому розумінні українознавство є відносно молодою наукою, що перебуває в процесі становлення. Ті, хто заперечує необхідність розвитку українознавства як науки, серед контраргументів приводять і такий: "А чому ж тоді наші попередники не розглядали проблеми українознавства саме в такій площині, як це робить Інститут українознавства?"
Справа в тому, що вони і не могли цього зробити з двох причин. По-перше, тому, що в умовах того часу слід було ще відстояти саме право народу стати повноцінним об'єктом дослідження; по-друге, тому, що українознавство тільки починало формуватися як наука (не плутати час появи відомостей і знань про Україну й українство з початком формування українознавства як науки). Раніше нам було не до законів і закономірностей. Про які закони могла йти мова, якщо самого народу "не існувало", або, точніше, його ніхто не хотів помічати за часів, коли українці були в складі Російської імперії. Ось чому тільки з кінця ХХ ст. для українознавства, як і для інших наук, вирішальним у його розвитку стає вивчення двох груп законів: законів розвитку досліджуваного об'єкта, тобто України й українського народу як цілого, і по-друге, законів або закономірностей
Loading...

 
 

Цікаве