WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

Об’єкт і предмет українознавства - Реферат

заснування Інституту) його колектив, очолюваний проф. П.Кононенком твердо відстоює позицію - на сучасному етапі суспільного розвитку, творення незалежної Української держави проблема самопізнанняне може бути обмеженою лише окремими сферами діяльності і галузями наук, а неодмінно відбуватись і на більш високому рівні: пізнання України й українства як цілого, явища самобутнього, сили самодостатньої.
Ця позиція знайшла своє логічне відтворення у визначенні стратегії діяльності інституту, розробленні концепцій сучасного українознавства і як науки, і як навчальної дисципліни, в доробку його директора і співробітників.
На засадах теоретико-методологічних напрацювань колективу науковців, очолюваного проф. П.Кононенком були створені освітні програми і навчальні плани для всіх ланок освіти. Здійснено освітньо-виховний експеримент по впровадженню доробку науки в навчальний процес на базі закладів освіти м.Києва, Київської, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Чернівецької та Дніпропетровської областей.
Багато в чому завдяки зусиллям науковців Інституту Колегія Міністерства освіти України в 1995 р. включила українознавство до переліку гуманітарних наукових дисциплін, а в 1997 р. - до державного стандарту освіти, що стало основою підготовки і прийняття 5 серпня 1998 р. Постанови Кабінету Міністрів про включення українознавства з 2001 р. до змісту базового навчального плану в загальноосвітній школі. З того часу українознавство як окрема дисципліна читається в понад тисячі шкіл, гімназій, ліцеїв. Створені і діють кафедри українознавства в багатьох вищих навчальних закладах.
Та цього наче б то і не помічають прихильники іншого підходу, коли намагаються довести, що проблема українознавства - це проблема терміна, а не суті, що вона викликана збігом обставин, а не об'єктивними чинниками: виникненням, розвитком і життєдіяльністю українського народу. Не було галузевих наук: історії, мовознавства, фольклористики, археології і т.п., тому, твердять вони, і з'являється їх замінник - "українознавство". І, що взагалі, українознавство - це не що інше, як "галузь етнографії, етнології". Судячи з усього, ми знову стаємо свідками спроби поставити воза перед кіньми, з порушенням логіки розвитку будь-якої науки та взаємодії галузевих і синтезуючих наук, зокрема.
У представників подібних концепцій особливе занепокоєння викликає той факт, що самопізнання почало виходити за межі "традиційного" народознавства - вивчення народу тільки на рівні побуту, звичаїв, традицій і т.п. Дехто почав навіть бити на сполох про необхідність "порятунку" частин від цілого, тобто галузевих наук від українознавства.
Подібні думки знаходимо у викладі дисертації Я.Дашкевича "Стан і напрями джерелознавчих і історіографічних досліджень (ІІ пол. ХІХ - ХХ ст.)3, авторів "Малої енциклопедії етнодержавознавства", у ряді публікацій, зокрема, в газеті "Освіта України" - "Обережно: "Українознавство" та "Ще раз про "українознавство" у лапках і без лапок" у газеті "Столиця". У монографії "Українська національна свідомість..." її автор І.Кресіна в запалі заперечення українознавства навіть не помітила, як почала заперечувати власні заперечення. Бо вся її праця присвячена дослідженню такого універсального і цілісного явища як національна свідомість, яку не можна ділити між науками, оскільки вона є цілісним продуктом буття, а, отже, всіх наук, що його досліджують. А тому "парадокс" І.Кресіної - національна свідомість, українська ідея як явища цілісні і самодостатні є, а науки, яка б досліджувала цілісний феномен цих явищ, як і українства в цілому, немає і бути не може.
Аналізуючи основні аргументи заперечення українознавства як науки, не можна обійти увагою ще одну антиукраїнознавчу працю: "Буржуазне "українознавство" - знаряддя ідеологічних диверсій імперіалізму". Її автор однозначно бачив українознавство як "псевдонауку", як знаряддя буржуазної ідеології і пропаганди. І його думки багато в чому співзвучні з "новітнім" баченням суті українознавства. Дивного в цьому може нічого і не було б, як би не одне: праця видана ще в 1976 р. І тому всі "новітні" заперечення аж ніяк не можуть вважатися такими. Хіба що в одному: якщо раніше українознавство "винило" тим, що не вписувалось у тогочасну ідеологічну доктрину партії, то тепер його звинувачують у "намаганні" замінити колишню партійну доктрину. І що саме це прирікає його "на поразку" "як дилетантську спробу..." Отже, і сьогодні українознавство не вписується в політичні моделювання. І це справедливо. Бо воно і не може бути наукою лише "лівої" чи "правої" частини, а тільки такою, що досліджує ціле - український народ і його країну. В іншому разі воно дійсно трансформується в партійну ідеологію, яка рано чи пізно зійде нанівець.
Спільним у всіх цих випадках є спроба тлумачити українознавство як явище часткове, суму знань різних наукових дисциплін, як штучне утворення, своєрідний замінник чогось сутнісно іншого. Поняття "українознавство", на думку опонентів, якщо й існує, то тільки як синонім прояву ідей і змісту галузевих наук.
Логіка суджень однозначна - ми глибше і повніше пізнаємо Україну, українство, коли зосередимо зусилля тільки на професійному вивченні історії, мови, етнології, культури й інших сторін буття українського народу. А якесь ще й цілісне його пізнання буде вже ні до чого. Тому що механістичне об'єднання галузевих знань не тільки нашкодить їх повноті, а й цілісному пізнанню об'єкта (українського народу, його етнічної території, країни). Тобто питання знову ставиться "або-або".
Але ж тоді це дійсно був би механістичний підхід, який не може бути продуктивним ні для галузевих, ні для синтезуючих наук. Оскільки, як і одновекторна диференціація, він не враховував би двоєдиності методу пізнання і формування свідомості людей. Інтеграція без доробку галузевих наук просто неможлива, диференціація ж без інтеграції втрачає свій кінцевий сенс.
Тут доречно пригадати мудре застереження Г.Сковороди: "...А якщо хочеш знати, - писав філософ, - то знай, що так бачимо людей, начебто хтось показував тобі одну людську ногу чи п'яту, закривши тіло і голову; без тієї ж пізнати людину не можливо".
У людині все взаємозалежне. І тільки в цілісності і знається її сутність. Таку цілісність складно собі уявити не тільки без руки або ноги, але й зору, дотику і ін. Усі органи важливі, але не самі по собі. Бо не може за межами цілого існувати, скажімо, слух, зір, смак, дотик і т.д. Тільки в органічній єдності вони творять повноту людського єства. Так, і у суспільстві все органічно пов'язане: культура, духовність, психічний стан, віра, довіра, настрій тощо. Ми на власному досвіді переконалися, що й окрема людина, і спільнота із покаліченою мовою мають покалічену душу, психіку, ментальність. Покалічена психіка, ущербна свідомість творять
Loading...

 
 

Цікаве