WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна самоусвідомленість літературного процесу - Реферат

Національна самоусвідомленість літературного процесу - Реферат

незвичного, зокрема зв'язку з потойбіччям, оповідання в оповіданні та ін.
Мистецьке гасло Н.Кобринської вберегти прикмети національної вдачі в новому художньому письмі, залишитися "собою" при піднесенні творчої індивідуальності до європейської культури, перегукуються з думками М.Євшана про високомистецьку художню народну літературу, яку він аж ніяк не протиставляв літературі модерній, їх об'єднувала увага до існуючої в активі митців слова архетипної свідомості, а в художній реалізації - пошуки модерності згідно з внутрішніми закономірностями української національної літератури, а відтак, органічність, відсутність ефектів, штучності та фальші. А ці риси забезпечувалися передусім у структурі художнього тексту, зокрема імпресіоніста М.Коцюбинського та експресіоніста В.Стефа: ника, максимальною тотожністю оцінної авторської позиції з оцінною позицією героїв, а якщо й наявністю "іншого" в свідомості ліричного героя, то, зазвичай, генетичне ідентичного. Така постановка питання виявилася альтернативною українофільській, за якої спрощувалося уявлення про народну літературу, зокрема, вважалося, що в ній можна обійтися без "вищих артистичних змагань", "ідеального стилю". Неприйнятним українофілам виявився й нігілізм як світовідчуття, породжений кризою просвітницьких ідей, що зрушив у прозі процес деромантизації ідилічних взаємин інтелігенції та народу, засвідчивши при цьому руйнування завдяки гумору як одного з визначальних зображальних засобів сталої для української літератури відповідності етики естетиці. Саме тут слід вбачати причини зближення ціннісних орієнтацій пародистів західноєвропейських зразків модернізму (І.Нечуй-Левицький, В.Леонтович, О.Маковей, І. Труш) та пародистів "цнот" свідомого українця з метою викриття його обивательства та фальші у ставленні до народу (В.Винниченко, О.Маковей, С.Васильчєнко, Л.Мартович). У цьому випадку зіставлення пародії як антижанру з оповіданнями, у яких пародіюється об'єкт зображення, допустиме, оскільки пародія в процесі розвитку художньої свідомості має значення передусім як "важіль літературної боротьби" (Ю.Тинянов). Гумор прозаїків кінця XIX - поч. XX ст. передував іронії та гротеску у модернізмі пізнішого часу (М.Куліш, М.Хвильовий, В.ПІдмогильний, М.Йогансен). Нігілізм, зрослий на національному ґрунті, поглибив натуралізм, а що розкриття негативних моральних якостей стосувалося не лише панівної верхівки чи інтелігенції, а й "простонароддя", а, крім того, викликало розчарування у виховних діях народного лідерства, то явищем в українській прозі з точки зору еволюції розвитку ідей воно справді стало неординарним, можна сказати, світоглядне межовим із модернізмом західноєвропейського ґатунку (але органічним для національного художнього досвіду) і найяскравіше представленим у творчості О.Маковея, С.Васильченка, Л.Мартовича, Грицька Григоренка, Л.Яновської, М.Чернявського. На цій підставі доцільним видається введення понять "літератури для народу" та "літератури про народ" на розрізнення з поняттям "народницька" література, що, функціонуючи в сучасному літературознавстві, по суті відповідає значно локальнішому і більш ранньому художньому явищу.
За існування неоромантизму, необароковості, імпресіонізму та експресіонізму як стильових тенденцій кінця XIX - поч. XX ст. не лише суттєво поглиблюється психологізм української прози (виявляється пильна увага до непередбачуваності поведінки героя, плинності його свідомості, підсвідомості та самосвідомості, що реалізується основним чином у вигляді морально-етичних рефлексій), а й актуалізується в ній (прозі) ліричне начало, яке поза началом трагічним, утверджує переживання як категорію естетичну. Це ще одна із суттєвих причин, чому українські письменники значною мірою не приймали західноєвропейського модернізму. Ось чому на шляху національне іманентного розвитку виявився особливо важливим так званий пошуковий "ліричний експеримент" молодих прозаїків, які прати до індивідуалізації та суб'єктивізації художньої свідомості. Маючи на увазі модель самогармонізації таланту як продуктивну для розвитку літературного процесу, критики "Української хати" найактивніше спонукали спонтанно виявлені якості художнього авторського чуття молодих. А що обернулися ці якості ліризмом та імпресіонізмом передусім, які легко вступали у взаємозв'язок із іншими стильовими тенденціями, то й постала їхня мала лірична проза чинником "розчеплення " традиційної епічності. Руйнуючи стару жанрову систему, "ліричний експеримент" молодих, дав, з одного боку, масову пошуковість, що відмежовувалась од побутовізму, а з другого - модерні зразки фрагментарної прози, М.Яцкова зокрема. В широкому варіанті "ліричний експеримент" психологічної прози позначився на характері творчої реалізації О.Кобилянської як представника неоромантизму, імпресіоніста М.Коцюбинського, експресіоніста В.Стефаника, лірика С.Васильченка, орнаменталіста Марка Черемшини. Більше того, ліризм малої прози поч. XX ст., захоплюючи імпресіоністичну повість 20-х років, готував якісно нову епічність художнього мислення, порівняно з епічністю І.Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, що надалі, упродовж XX ст., мала увійти в національні береги літературного розвитку.
Принцип повноти представлення художнього матеріалу, що сприяє виявленню внутрішніх факторів літературного розвитку (за умови розрізнення історичного факту та філософії факту ) дав можливість переосмислити творчість Л.Яновської з огляду на розвиток натуралізму. І не тільки, а й - модерністаГ.Хоткевича, Н.Романович-Ткаченко як авторки ліричної прози, С.Васильченка - сатирика, експресіоніста А.Хомика, М.Могилянського - прозаїка-інтелектуаліста.
Кінець XIX - поч. XX ст. за рівнем самоусвідомлення літератури (включаючи листування, ремісценції в прозових текстах) як стимулюючим контекстом художньої творчості та характером втілення в мистецтві слова духовного досвіду письменників становить осібний період і надто важливий на шляху формування органічності подальшого національного літературного розвитку. Цей переходовий період виявив прозаїків різної обдарованості, котрі на шляху самореалізації (поза модерною літературою, орієнтованою на Захід, а натомість закорінені творчістю у свою етнокультуру) дали зразки психологічної прози, позначеної стильовим синтетизмом художнього мислення з яскравими "вибухами" ліризму та імпресіонізму. Виходить на те, що в такий спосіб на новому етапі художнього поступу, яким є кінець XIX - поч. XX ст., відбулася остаточно спонтанно-органічна відкритість до світу ще донедавна "літератури для хатнього вжитку". А до "вищої" літератури, включаючи західну і східну, національну творчу індивідуальність, як і в інших літературах, виводив винятково талант, що й засвідчила українська проза поч. XX ст. мистецькому інонаціональному світові.
Різні за естетичною цінністю здобутки національне іманентного творчого "досвіду" кінця XIX - поч. XX ст., що був здійснений в українській прозі з огляду на ґенезу літературних фактів, увійшли складовою частиною до того єдиного психоемоційно-філософського підґрунтя, на якому у 20-х роках зросло нове гроно талановитих епіків (М.Хвильовий, М.Івченко, Г.Косинка, В.ПІдмогильний), яскраво засвідчивши свій внутрішній спадкоємний зв'язок із попереднім етапом розвитку національної літератури.
Література
1. Выходцев П.С. Субъективное и объективное в литературе: Поэтический образ // Время. Пафос. Стиль. - М. - Л., 1965. - С. 65.
2. Петрова О.М. Художній авангард як модель "національного стилю" // Культурологічні студії. 36. Наук, праць. - Вип.2 / Редколегія: О.Погорілий (гол. ред.) та ін.; НАУКА. Кафедра культурології та археології К., 1999. - С. 221 - 229.
3. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. - К.: Основи, 1997. - С. 583.
Loading...

 
 

Цікаве