WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея як особистісний міф - Реферат

Національна ідея як особистісний міф - Реферат

самотність і розірваність світів створеного і природного. Саме в такий момент історія набуває нового поштовху, оскільки йдеться про підживлення ціннісних структур людської свідомості енергією, яку містить у собі оповідь про міфічні події, що мають статус реальних. Таким чином в індивідуальному плані питання подолання часу, у тому числі як подолання ідеї особливої "національної ідеї", стає питанням історичної реалізації змісту міфу.
VIII
Оскільки історія може розглядатися як шлях відчуження, привласнення і збереження цінності, то особистісний міф постає як спосіб подолання історичного викривлення цінності. Розуміння прогресу і переживання цінності - різні онтологічні виміри людини. Усвідомлення способу привласнення цінності і необхідність його подолати як проблема соціального прогресу. Смисл історії як корекція цінності.
Для індивідуальної свідомості здається природним припущення, що привласнення сонячного світла чи повітря є неможливим, бо веде до руйнування фундаментальних передумов існування самої людини. Водночас в історії видається можливим привласнення території, на яку розповсюджується більша кількість світла чи повітря.
Таким чином, ідея часу як ідея привласнення продовжує себе у способі розгортання ЇЇ у просторі - через привласнення території. Чи не характерно, що привласнення території, де вже мешкають автохтони (незалежно від можливостей освоєння незаселених земель), з давніх часів визначає дійову, фактичну канву історії спільнот і сукупну історію людства. (Хоча дотепер пояснити це ширше, ніж із залученням аналогій із тваринного світу, навряд чи вдавалося, на сьогодні це здається ще складніше, бо процес набуває нової форми - не шляхом завоювання, а шляхом легальної чи нелегальної міграції, коли не тільки "квартали" мегаполісів, а й регіони країни стають заселеними представниками іншої нації чи народу). Історичний погляд, погляд у минуле тільки спрямляє реальну хаотичність цього процесу, силою додаючи до нього незмінний ціннісний вектор - легітимовану попередньою історією здатність людини присвоювати те, що потрапляє в коло її свідомості, дії, прагнення - від універсалізації пізнання до універсалізації способів споживання будь-яких елементів природного середовища. У цьому випадку фактичне привласнення виступає шляхом реалізації ціннісної ідеї привласнення, але вона є формою деградованої цінності, оскільки порушує умову колективності як способу індивідуальної ціннісної реалізації.
Водночас як істота колективна, людина може виступати представником будь-якої спільноти, її колективність дає змогу не тільки незрівнянно примножувати її інтелектуальні та фізичні сили (що, власне, і рухає науково-технічний прогрес), а й забезпечувати наступність розвитку в самому широкому розумінні. Однак усі форми і напрямки історичної колективності для самої людини є важливими тільки у зв'язку з можливістю її власної ціннісної реалізації. При цьому інша людина виступає необхідною умовою такої реалізації. Тому ймовірно, що індивід також привласнює національну ідею у вигляді особистої цінності, тобто умови
існування. При бажанні цей процес можна розглядати як історичну аналогію природної еволюції людства. Однак чи не веде така "еволюція" до небезпечних наслідків? Адже натомість етнос-нація привласнює частину самого індивіда, спираючись у побудові ідеології не стільки на її смислову значущість для нього, скільки на факт легітимне відданої частини власної сутності особистості. Важливо те, що "відокремлена" ціннісна частина отримує подвійну природу: з одного боку, вона живить індивіда і спільноту колективними цінностями як способом стабілізації власного буття, з іншого, як форма деградованої цінності, може стати об'єктом привласнення, формою "вливання" мінливих, плинних, тимчасових смислів. Адже сама сутність історичного процесу викривлення абсолютної цінності зумовлена можливістю привласнювати не тільки матеріальні умови існування людей, а й умови формування та реалізації їх ціннісних установок; Можливість ця виникає тому, що у своїй історії людина відділяється і віддаляється від цінності. Тому в історії, як об'єкті дослідження, можна спробувати експериментувати, моделюючи і формуючи ціннісні установки, їх система і буде ідеологією. Але для того, щоб спільні цінності не були тільки цінностями окремої спільноти, вони мають бути абсолютними, тобто такими, привласнення яких окремою людиною, спільнотою тощо було б неможливим. Тому найважливішим наслідком спроб історичного втілення в життя цінностей нації мала б стати цілковита заборона їх ідеологічного використання.
Як такі, цінності дійсно є абсолютними, оскільки, виступаючи джерелом духовного розвитку людини, самі ніколи не можуть бути вичерпані історичними формами людської духовності і культури. Культура відображає духовність людини, народу, етносу, нації, але її джерело - Всесвіт як такий, знаходиться поза межами осягання людини, так само наразі як і причина матеріального походження останнього. Однак здається, що перший крок на шляху історичного прогресу людства в формах колективності викликає одразу необхідність світоглядної корекції або корекції цінності. Вона і є дійсним запобіжним механізмом соціальної еволюції людини. Корекція цінності означає проходження індивідом шляхів власної долі. (Виявлення і співпадіння різних планів реалізації цінності в особистісній долі постає могутнім ціннісно-енергетичним джерелом "духовності". Тоді йдеться про харизматичну особистість, національного пророка, тощо.) Вона полягає у діяльності по відновленню абсолютної цінності у самій свідомості. Останнє ж є умовою ціннісної реалізації людини. В історії, як реальному бутті, відбувається "корекція цінності". Вона має своїм підґрунтям вплив об'єктивної цінності як поза історичного джерела людського існування і не може бути зведена до рівня ідеології, оскільки остання ніколи не вичерпує спільну долю індивіда і нації. Реальна корекція цінностей відбувається тоді, коли людина власним вибором і власною долею відновлює рівновагу між істинним шляхом своєї долі і оманами, що чекають її на цьому шляху. Формування глобальної свідомості людства означаєпроголошення єдності долі людини і спільноти. Дотепер ця єдність традиційно поєднувалась з поняттям нації. Однак у сучасних умовах її реалізація означає збільшення масштабу, ціни, цінності вибору як такого, що тягне незрівнянно вагоміші наслідки для людини, що відчуває і реалізує цю єдність. На відміну від матеріально-технічного прогресу, пов'язаного з оволодінням і використанням сил природи, духовний прогрес має зворотний характер. Це - збереження цінності, що вже належить людині за ЇЇ родовим визначенням як духовній істоті. Шлях збереження і відтворення цінності можливий лише як особистий ціннісний шлях, що піднімає людину до вершин прочитання і проживання власного міфу. Саме тому звернення до національної ідеї як форми історичного втілення особистої цінності в колективній діяльності спільноти вимагає усвідомлення і з'ясування наступного: цінність не підлягає привласненню ані в формі наукового дослідження, ані в формі політичної доктрини, ані в формі національної ідеології.
Loading...

 
 

Цікаве