WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея як особистісний міф - Реферат

Національна ідея як особистісний міф - Реферат

енергію пошукового потенціалу у "дурну нескінченість". Адже сам рух не може бути нічим іншим, ніж постійним розділенням і поєднанням. Таким чином, історичною перешкодою для свідомості стає те, що вважається її перевагою - а саме: здатність роз'єднувати абсолютизується, а синтезувати (у сфері міфу це синкретичне мислення) втрачається. Тому, можливо, важливішим постає питання - як поєднується історична дійсність і реальність міфу і хто власне може їх поєднати?
Коли за певних умов, в історичній особі відновлюється ця синкретична здатність міфомислення, особистість маніфестує себе як пророк. Пророк являє собою особисту здатність вийти поза межі ідеї часу, а результат цього виходу являє собою історичну міфоподію. Міфоподія має три площини виявлення: особистісну, національну (особливу) і власне міфічну або ціннісну (загальну). У першому випадку міфоподія проявляє себе як певний стан особистісної свідомості, а саме - ціннісної індивідуальної свідомості, який передбачає актуалізований духовний зв'язок особистості з архетипом даної спільноти. Цей архетип (не торкаючись наразі змісту поняття) фігурує як не раціоналізована структура особистісної свідомості, визначаючи її поведінку, вчинок, реакцію або ставлення до події не з огляду на певну ідею чи ідеал, а згідно з прообразом або стереотипом дії, що повторюючись, складає історичне тіло нації і формує ЇЇ самосвідомість та національну самоідентичність (у більш загальному випадку - стосовно сфери вияву ціннісної енергетики особистості). У другому випадку, міфоподія і є, власне, "національна ідея" як єдине словосполучення. Це міф, що його слід розглядати як спосіб утворення "окремішності" даної спільноти, шляхом актуалізації особистісного ціннісного зв'язку індивідів на основі спільного національного архетипу. У третьому випадку міфоподія - це сам архетип, що виявляє свій образ і смисл через нашарування історичної дійсності. Тобто це абсолютна цінність, що як така породжує емоційно-смислову реакцію людської істоти.
В українській історії Шевченко (хоча, зрозуміло не єдиний, але той, хто найбільше у новітній історії вплинув на міфосвідомість спільноти) являє собою реалізацію міфоподії через виявлення ЇЇ вказаних планів.
Виконання функції, що її закладає вивільнена особистісною долею ціннісна енергія міфу, полягає у безпосередньому охопленні цією енергією інших членів національної спільноти, активізації їхньої міфосвідомості. Виходячи з тієї універсальності, якій відповідає вид духовної діяльності, представлений у творчості Шевченка, спробуємо тільки підсумувати продуктивну ціннісну енергію національного міфу, представленого в шевченківській творчості для використання ціннісної енергії шевченківського міфу. Тобто не йдеться про буквальне відтворення історичних шат персонажів, що вимірювали свою наснагу і пристрасть тими категоріями історичного минулого і старовини конфлікту, що дійсно вже давно відійшов. Однак смисл дослідження історичного міфу в його структурі і прочитуванні через особистісний життєвий міф Шевченка може полягати в ціннісному плані тільки у вивільненні тієї ціннісної енергії, що міститься в ньому як підставовий. "Звернення" Шевченка, тільки як приклад, має особистісний характер і форму та промовляє самою назвою "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні". Воно постало найбільш проникливим виявом самої сутності ідеї нації і "мало на меті" відкрити шлях до первообразу. Який же зміст ідеї, що утворює згадану позачасову єдність? Під даним кутом зору тільки текстовий аналіз звернення свідчить про повторюваний у різних формах заклик до свободи - позитивний, негативний - як заклик до звільнення чи поданий у непрямій формі. Ось послідовний перелік таких смислових сполучень: люди "кайданами міняються", їх "запрягають в тяжкі ярма", "розкуйтеся, братайтеся", "в своїй хаті своя правда, і сила і воля", йдеться про прагнення "шукати ... Волі! Волі!", але "хилитесь, як і хилились", "... на чистій, широкій, на вольній землі", "розкуються незабаром/ заковані люди", "історія - поема / Вольного народу", "У нас воля виростала", але спала "на козацьких вольних трупах", "що ми?.. Ким? За що закуті?", "що добре ходите в ярмі", а "синам передали /Свої кайдани, свою славу!", а заклик - щоб мати поцілувала дітей "вольними устами". Очевидно, що повторювані слова і сполучення утворюють коло: несвобода - звільнення - свобода.
Чи можна, таким чином, вважати ідею свободи виразом національної неповторності та ідеалом української нації? У тій мірі, в якій прагнення і досягнення свободи, як такої, є ідеалом для кожної нації, що складає людство як цілісну особистість, що прагне свободи. Водночас ідея національної свободи становить опосередковану форму історичного міфу нації, що формується нею в межах подолання ідеї часу, яке завжди відбувається індивідуально. Колективне подолання ідеї часу і входження в міфореальність, фізично неможливо з огляду на суттєву ознаку часу - "незворотність", а історично - з огляду на невичерпаність і розбіжність індивідуальних уявлень про свободу в межах національних спільнот. Але подолання ідеї часу можливе. Воно відбувається в індивідуальній історії особистості і становить, власне, головну міфоподію життя, що вивільняє ціннісну енергію архетипу не шляхом вироблення її ідеї, а шляхом переживання. Успільненість переживання є, таким чином, способом подолання обмеженості проявів національної ідеї у будь-якій формі і досягнення індивідуальної свободи у формі осягання певного архетипу людства. Однак із зазначеного випливає, що архетипальну форму універсального міфу людства не можна виявити у понятійній формі. Тоді він стає поняттям, що усвідомлюється, а для його ціннісної дійовості він потрібен у формі переживання. При цьому, "переживання" вживається у двох значеннях: - як емоція і як процес існування, буттєвого розвитку і здійснення, власне, себе самого через належність до міфу. Саме про це говорить О.Лосєв, наголошуючи, що тільки особисте сприйняття події як чудесної, символічної, такої, що має потаємний смисл і вказує на щось більше, ніж ЇЇ фактичність, виводить свідомість на інший рівень сприйняття реальності. Саме це і є чудом, бо розширює межі людської свободи, відкриває у повсякденному новий смисл, надихає і запалює життя.
Головною перешкодою для розуміння самої історії особистістю, яка в ній існує, є відчуження душі явища, його сакрального, вищого змісту від форми, у якій воно виявляє себе для людини. Таке відчуження, як спосіб привласнення енергії зовнішнього середовища, є специфікою тільки людської діяльності, тому що саме поняття діяльності, як свідомої трансформації енергії і потенціалу навколишнього середовища у власних цілях і для задоволення власних потреб, людина приписує тільки собі як розумній істоті. Уданому випадку "розумність" набуває значення священного начала, якому мають підкорятися інші прояви його єства, а пошук "розумності" ззовні, разом з трансформацією навколишнього світу згідно з уже набутою "розумністю", набуває самодостатнього значення. Однак дана ситуація є вже наслідком і результатом становлення зазначеної "розумності". Осягаючи ці наслідки, людина усвідомлює свою
Loading...

 
 

Цікаве