WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національна ідея як особистісний міф - Реферат

Національна ідея як особистісний міф - Реферат

потужної України, то слід визнати, що при всій ЇЇ привабливості вона не виходить за рамки загальновідомого - краще бути багатим і здоровим, ніж жебраком та ще й хворим. До того ж, варто визначити, чи буде загальна згода щодо висловленого гасла означати автоматичне віднаходження шляхів його досягнення і чи постає з цього необхідність попереднього отримання вищої економічної, юридичної тощо освіти всіма громадянами суспільства, щоб загальна згода щодо цілей не перетворилась на загальну сварку щодо шляхів досягнення. Стосовно ж понять "ідея нації" або ж "національний ідеал", здається ні в кого не викликало б заперечень вважати стрижнем "ідеї нації" досягнення "національного ідеалу", а змістом останнього - вже окреслене прагнення цивілізованої, демократичної... і далі по тексту вище. Однак головним зауваженням є не стільки закид у абстрактності і "все-часовості" даного формулювання, скільки відсутність у ньому самої національної субстанції. Отже, на перший погляд, національна ідея дійсно є міфом у поширеному розумінні. Але мета розгляду полягає в іншому. А саме : з'ясувати, а що власне дозволяє безліч разів відтворювати цю ситуацію в історії, чому вона стала можливою і чи варто її змінювати?
Було б помилкою пояснювати причини викривлення ціннісного змісту поняття "національної ідеї" (тобто комплексу ціннісних понять, що на певному історичному етапі утворюють ідеологічне підґрунтя соціополітичного і соціокультурного існування нації) тільки прагненням політиків, політологів і виробників соціальних технологій (а перелік цих дійових осіб завжди залишається незмінним незалежно від історичної епохи - змінюються тільки назви і певні реалії) використати сам механізм дії феномена ціннісної енергії на суспільну та індивідуальну свідомість у цілях, які в дійсності протилежні справжньому єству духовності. У будь-якому випадку тільки відкриттям механізму дії цього феномена на людську свідомість як такого, що можна використовувати в цілях маніпулювання, не можна пояснити досягнення й утримання політичного верховенства для певних соціальних і владних груп у державі. Адже тоді довелося б погодитись, що через пов'язаність національної ідеї з глибинною сутністю ціннісних структур свідомості людини, це маніпулювання стає не тільки самодостатнім, а й переводить усю духовну культуру людства в поле реалізації схем одвічного банального ошукування мас за допомогою набору застарілих фокусів. Але й за такого припущення незрозумілою запишалася б здатність політичного правлячого владного прошарку не тільки створити такий могутній механізм керування і маніпуляції масами, а й походження змістовної частини цього механізму, яку навіть при самій багатій уяві дослідника не можна зарахувати - і фактично і теоретично - просто у штучний витвір фантазії. Знов-таки ж довелося б припустити наявність таємничої залежності служителів влади від самих керманичів: якщо саме виконавці мають забезпечити на всі часи ідеальні умови здійснення духовно-ідеологічної маніпуляції масами, що становить їх власну мотивацію?
Вбачається більш прийнятним вважати, що національна ідея як стан ціннісної свідомості означає органічну приналежність її носія до історичної долі даної спільноти - народу. В такому аспекті національна ідея виявляється значно "об'єктивнішою", ніж ідеологія, отже, на неї можна покластися більш впевнено як на ціннісне ядро особистості. За такого припущення вірогідно, що зміна ідеології можлива як розширення меж нашого знання, уявлення про картину світу і закономірності суспільного розвитку. Зміна ціннісних орієнтирів, а ширше - ціннісного ядра особистісної свідомості взагалі неможлива, оскільки в такому випадку йшлося б про знецінення попереднього духовного досвіду індивіда, руйнування соціальної і психологічної самооцінки, адекватність якої становить умову прогнозованої і легітимної суспільної поведінки. Однак віддаючи пріоритет цінностям на відміну від ідеологій чи не здійснюємо ми підміну поняття, що насправді обертається логічною тавтологією? Адже ідеологічне використання цінностей є все ж проявом їх впливу на свідомість і формування соціальної дії. До того ж, якщо самі цінності слід, у такому випадку, розмежувати з ідеологіями, як поєднати це з тим, що вони вже де-факто визнані такими, які "перетікають" в ідеології?
ІІІ
Наука будує систему описування дійсності, використовуючи як засіб саму "ідею". Це локалізація на її основі певної частини дійсності та її вмонтування у логіку самої системи. Однак такий спосіб принципово обмежений самою системою, що значно вужча уявлення про реальність. На прикладі поняття "нація" розглядається механізм застосування "ідей" та визначається принципова обмеженість "ідеального" моделювання дійсності. Міф як спосіб виходу за межі дійсності в сферу реальності.
Спосіб подолання зазначених "труднощів і перешкод", як універсальний метод соціальних чи гуманітарних наук, взагалі ще не виявлено. Однак сама проблема окреслена. У "точних" науках вона випливає з тих положень, що містять у собі теорема Геделя та "принцип додатковості" Бора. У загальному плані йдеться про неповноту формального знання. А саме, що будь-яка змістовна теоретична система містить у собі твердження, істинність яких, в її межах, не можна ані довести, ані спростувати. Наслідком цього є твердження, що об'єкт може описуватися на підставі різних теоретичних побудов, які не синтезуються, а доповнюють одна одну. Отже, досить імовірно, що засоби розуміння форм соціально-історичного розвитку людини мають свою межу. Для сфери, що лежить поза ними, потрібно застосовувати інший підхід. Однак точна наука оперує певними абстракціями, що підкоряються логіці попередніх наукових домовленостей і нею ж перевіряються. Уданому ж випадку йдеться про форму, у якій ці домовленості взагалі існують. Ця форма у загальному вигляді понятійно позначається як "ідея". Отже, якщо висловити припущення, що поняття "ідея" обмежує поле нашого уявлення, то йдеться про шлях, яким вона ж, тобто ідея, цю обмеженість долає. Адже саме ідеї правлять світом.
Ідея - це форма осягання подумки явищ об'єктивної реальності, що містить мету і план ЇЇ перебудови. Саме це, як наслідок, зумовлює її поза індивідуальність. Тобто ідея "народжується" в голові, але не запишається там, а натомість настирливо торує собі шлях назовні, прагнучи однодумців і перебудови. Таким чином, вона має ствердити себе як позаіндивідуальна, універсальна ідея дослідника, що втілилась раніше у певну реальність, а потім була відкрита і досліджена як ідея. Позитивне мислення щодо сполучення "національна ідея", що має своєю підставою певну базову цінність, при такому підході мало б передбачати наявність спільної точки відліку, об'єкта, що є зовнішнім для "спостерігача" - тобто самої нації, їх наявність у межах державно-територіальних утворень, що мають спільну мову, культуру тощо, не підлягає сумніву як політичнареальність сьогодення, однак, визначення нації не є усталеним - має розпливчастий зміст і часто визначається за різними принципами. А от тлумачення "родового" для нації поняття обумовлює, в межах усталеного на сьогодні підходу, повернення до поняття національної ідеї. Наприклад, етнос, що є
Loading...

 
 

Цікаве