WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Науковий інструментарій українознавця - Реферат

Науковий інструментарій українознавця - Реферат

Запорозька Січ і Гетьманщина відроджують домінанту літописної літератури (Густиньський літопис, "козацькі літописи" Самовидця, Величка, Грабянки), а також ідеологію козацьких і братських шкіл, Острозької і Київської Могилянсько-Мазепинської академій, народної творчості (історичних пісень і народних дум), писемної літератури, філософсько-релігійної творчості (К.Транквіліона-Ставровецького, Л.Барановича, І.Галятовського, Д.Туптала, І.Максимовича, А.Дубневича). Вершинними здобутками методології українознавства на цьому етапі стають філософія пізнання та самопізнання, свободи й демократії Г.Сковороди та ідея народоправства у Конституції Пилипа Орлика (1710). Україна опиняється в центрі уваги широкого зарубіжжя: про її національно-державне, демократичне, культурне та правове відродження пишуть німецькі й французькі, польські й сірійські, інших народів дипломати, мандрівники, військові. З огляду на розгін українського державо- та культуротворення, великий філософ Й.Г.Гердер пророкує Україні роль майбутньої Еллади. Українознавство стає органічною гілкою всеєвропейської суспільно-політичної думки.
Четвертий період - ХІХ століття - пов'язаний з творчістю Івана Котляревського та автора "Історії русів": спираючись на великі традиції минулого, аналіз тогочасних проблем та на ідеали щодо майбутнього України і світового українства, вони зображують глибини його Буття й Свідомості від часу славетної Трої, скіфів і сарматів - до новітніх століть. Синтез історії і філології, філософії і релігії, соціальної та національної ідеології визначає і розвиток освіти, науки, літератури, мистецтва.
Вершиною ідеї українознавства та українотворення стає творчість Тараса Шевченка з його вимогою пізнати: "хто ми, чиї, яких батьків діти?", "нащо нас мати привела?", який шлях і яке майбутнє України та її місце у світі.
У цьому періоді не тільки формується наукова теорія та система українознавства зусиллями М.Максимовича і П.Куліша, М.Костомарова і О.Потебні, М.Драгоманова і П.Юркевича, В.Антоновича, П.Чубинського, П.Житецького, М.Грушевського, а й набуває ужитку термін "українознавство". Його складовими стають фольклористика і лінгвістика, археологія та антропологія (Ф.Вовк, В.Хвойка), історія і філософія, культурологія і соціологія та правознавство. Ще значною мірою автономні, вони все більше тяжіють до взаємопроникнення, а провідною константою стає для них геніально виражена Т.Шевченком та І.Франком національна ідея.
П'ятий період - ХХ століття - завершує процес оптимізації формування українознавства як цілісної системи в її інтегративній сутності. Надзвичайно важливу роль відіграють у цьому Наукове товариство ім. Т.Шевченка (з 1997 р. очолюване М.Грушевським спочатку у Львові, а згодом у Києві) та створена в 1918 р. Національна академія наук, президентом якої було обрано В.Вернадського.
У 1920 р. виходить праця С.Єфремова "Українознавство", яка стає методичною основою системи освіти й синхронно з "Історією України-Руси" М.Грушевського потужно стимулює могутній процес національно-державного відродження України.
Закономірним продовженням цього процесу стає вихід у світ на початку 30-х років ХХ ст. "Загальної Української Енциклопедії" (редагованої І.Раковським), з кінця 40-х років - "Енциклопедії українознавства" (редагованої І.Кубійовичем та З.Кузелею) за кордоном та УРЕ в УРСР (за редакцією М.Бажана).
Радянський політичний режим рішуче протидіяв розвиткові українознавства, доля якого була аналогічною долі України та світового українства.
Шостий період еволюції українознавства пов'язаний з розвитком України як суверенної Соборної держави і охоплює період з кінця 80-х років ХХ ст. Його репрезентантами стали численні освітні, наукові, культуро- і державотворчі колективи та інституції як в Україні, так і за її рубежами і, насамперед, - міжнародна асоціація "Інститут українознавства" (нині це міжнародна асоціація "Україна і світове українство") та академічний (науково-освітній) Інститут українознавства (спочатку при Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка, а з 2000 р. - Науково-дослідний інститут українознавства Міністерства освіти і науки), створені Петром Кононенком у 1990 - 1992 роках. У співдружності з ученими, педагогами, громадськими і політичними діячами України та зарубіжжя було розроблено інтегративну концепцію та програму вивчення, висвітлення, розвитку українознавства: видано довідники, посібники і підручники "Українознавство" (1994, 1996, 2005, 2006). Важливим чинником набуття міжнародного характеру науки українознавства стали щорічні міжнародні конференції "Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку" (вже проведено їх 14). У ході роботи конференцій було схвалено концепцію, програму, методологію українознавства як цілісної наукової системи і як освітньої дисципліни, в розробці яких, разом з директором НДІУ проф. П.Кононенком, брали й беруть активну участь О.Гончар, Г.Удовенко, Д.Павличко, І.Драч, Л.Токар, В.Крисаченко, О.Таланчук, В.Баран, Я.Калакура, С.Наливайко, В.Сніжко, Г.Сазоненко, В.Солдатенко, Т.Кононенко, О.Ярошинський, С.Єрмоленко, Ю.Фігурний, А.Пономаренко, А.Погрібний, Г.Філіпчук, Ю.Блохін-Бойко, Є.Федоренко, В.Ідзьо, Т.Гунчак, О.Баканідзе, Я.Розумний, Д.Штогрин, Кадзуо Накаї, Л.Терзійська, О.Мишанич, С.Сегеда, А.Мокренко, В.Коротя-Ковальська, Л.Баранівська, А.Козлов, О.Любар та ін.
Важливу роль у з'єднанні українознавчої теорії та практики відіграють вітчизняні й зарубіжні школи українознавства, зокрема - у США (голова Шкільної Ради Є.Федоренко), у Польщі, Канаді та інших державах.
Література
1. Кононенко П.П. Українознавство. - К., 2006;
2. Калакура Я.С. Українська історіографія. - К., 2004;
3. Інститут українознавства. Довідник до 15-річчя діяльності. - К., 2007;
4. Токар Л.К. Українознавство: становлення та проблеми наукової системи // Українознавство. ІІІ-й Міжнародний конгрес україністів. Харків. 26-29 серпня 1996. - Х., 1996. - С.24-30.
Loading...

 
 

Цікаве