WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Науковий інструментарій українознавця - Реферат

Науковий інструментарій українознавця - Реферат


Реферат
на тему:
Науковий інструментарій українознавця
Періодизація українознавства. Періодизація науки - метод аналізу наукової думки, який передбачає систему принципів та прийомів, пов'язаних з дослідженням особливостей її зародження та специфіки розвитку в різних історичних умовах, і одночасно виявляє те спільне, що творить цілісність науки, незалежно від специфіки того чи іншого періоду.
Універсальна цілісність українознавства як наукової системи постає, осягається й розкривається на шляху історизму, синхронного і діахронного розгляду (пізнання) еволюції об'єкта дослідження (України й українства) в усіх сферах буття народу і, відповідно, через систему знань, які формуються в їх концентрах: Україна - етнос; Україна - природа; Україна - історія; Україна - мова; Україна - культура (матеріальна й гуманітарно-духова: релігія, філософія, право, мистецтво, освіта, наука; валеологія; військо); Україна в міжнародних відносинах; Україна - ментальність, доля, історична місія.
З огляду на все зазначене, українознавство досліджується і розвивається у часо-просторовій єдності: а) на терені України; б) в зарубіжних країнах, та постає як цілісна система самопізнання в органічному зв'язку з пізнанням світу, вихованням і навчанням, у єдності знання, любові й творення.
Оскільки предмет українознавства еволюціонує такою ж мірою, як і об'єкт (Україна й світове українство), відповідно й українознавство еволюціонує як у кількісних, так і в якісних вимірах.
Перші сліди розвитку об'єкта пізнання і, відповідно, науки про нього засвідчують пам'ятки матеріальної культури: з Мізинської стоянки на Чернігівщині (існувала 30 тис. р. тому), Київської стоянки (близько 20 тис. р.), Кам'яної Могили (12 тис. р.), численних залишків трипільської та пізніших культур.
Історичними писемними свідченнями першого періоду розвитку сутності українознавства на вітчизняному терені постають: "Велесова книга" (про події V - VIII ст. н.е.) та "Літопис Аскольда" (про події 860-867 років), безсмертні пам'ятки міфології і фольклору. Вони розкривають процес формування родів та племен, їхнього світосприйняття й світорозуміння, релігії, філософії, права, творення власної держави, зв'язки з іншими народами і державами (греками, арабами, скандинавами, Візантією та Римом). Особливістю цього періоду становлення й розвитку українознавства є контамінація біблійно-міфологічного, історично-досвідного та літературно-мистецького методів висвітлення питань, зокрема: "Звідки пішла руська земля, хто в ній першим почав урядувати, як руська земля постала".
Важливі відомості про праукраїнські старожитності розкривають зарубіжні джерела: індоєвропейські, скандинавські, вірменські, арабські, грецькі, римські та ряду інших європейських країн: про Землю і Природу (Гомер, Геродот, Гіппократ, Демосфен, Полібій, Страбон, Овідій Назон, Марцеллін, Сповідник, Порфірородний та ін.); про ріки й моря, природні особливості та багатства, про племена й вождів, про культуру, ментальність наших прапредків, про їхні міжнародні контакти. З тих перших джерел постають гуни й готи, скіфи і сармати, склавини, відомі вожді держав і племен, володар Київської держави Кий, який ще в 433 р. здійснив похід і оволодів столицею Візантії Константинополем та сприяв переходу тієї імперії від рабовласництва до феодалізму.
Другий період пов'язаний з розквітом Київської великокняжої та Галицько-Волинської королівської держав (від Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха до Романа і Данила Галицьких (князів Чернігівської і Галицької династій)). На цьому етапі здійснюються і перші кроки до власного самоусвідомлення, розвиваються ліричні й епічні народні пісні, билини, перекази; домінантним стає історичне літописання (Київський, Галицько-Волинський літописи), оригінальна й перекладна релігійна література (зокрема "Києво-Печерський патерик", проповіді К.Туровського); славетні пам'ятки правової культури ("Руська правда"), релігійно-філософської ("Про Закон Мойсеєм даний і про Благодать та Істину в Ісусі Христі втілених" митрополита Іларіона), політико-педагогічної ("Поучення дітям" В.Мономаха), літературно-мистецької творчості (билини, "Слово о полку Ігоревім", "Слово о погибелі Землі руської"). У цей період у писемному вигляді фіксується термін "Україна" (Оукраїна - в Іпатіївському літописі 1187 р.).
Через поєднання міфологічного й конкретно-історичного методів подається всепланетарний, загальнокосмічний фон, історія розселення слов'янських племен та характеристика племен Київської держави - робиться спроба дати відповідь на питання: які племена складали праукраїнські етнос та народ і насправді були творцями праукраїнської держави та визначали її відносини з ближніми й дальніми сусідами.
З появою терміна та поняття "Україна", починає кристалізуватися і термін "українознавство" принаймні в сутнісному його сприйнятті через систему знань про праукраїнську землю, державу, релігію, мову й культуру ("Ізборник Святослава"), про племена і систему державного правління та міжнародні відносини.
Третій період (XIV - XVII ст.) пов'язаний з утвердженням тенденції в розвитку української еліти - орієнтації на Європу, її освітні, наукові й релігійні центри, на соціально-економічну систему (магдебурзьке право), відновлення державного й етно-національного суверенітету. Почленована сусідами, Україна звертає свої погляди на джерела історичної пам'яті народу, на державотворчі демократичні традиції, зосереджуючи особливу увагу на всенародній єдності. Внаслідок зниження урядуючої ролі Києва, центр ваги суспільного розвитку поширюється на землі Чернігівщини й Галичини.
Ферментом відродження українського світу після монголо-татарського й литовсько-польського панування стає українознавство - як синтез історіософії, релігії, освіти, науки, культури, ідеології. На ґрунті тисячолітніх традицій народжується козацтво - становий хребет нової єдності всіх верств народу-нації.
Loading...

 
 

Цікаве