WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мовознавча спадщина Івана Франка - Реферат

Мовознавча спадщина Івана Франка - Реферат

Бодянського" (1903 р.), "Азбучна війна в Галичині 1859 р." (1913 р.) тощо. У полеміку із захисниками етимологічного правопису письменник увійшов і віршованою пародією "Марш галицько-руських "твердих". Завдяки працям І.Франка етимологічний принцип поступово зникає з наукового обігу мовознавства. Метою статті "Етимологія і фонетика в южноруській літературі" (1894 р.) стало наукове обґрунтування переваги фонетичного правопису для української літературної мови. Виступив І.Франко і проти намагань "латинізувати" українську графіку, заявивши у праці "Азбучна війна в Галичині 1859 р.", що такий крок був би найтяжчим ударом не лише по мові, а й по всій українській культурі. Він дав досить повну і загалом об'єктивну картину розвитку літературно-писемної мови XVI - XVIII ст.
Великі заслуги вченого і в галузілексикографії - у тритомник "Галицько-руські народні приповідки" (1901 - 1910 рр.) увійшли записані з народних уст І.Франком матеріали, рукописні та друковані збірки інших фольклористів. Праця налічує понад 8000 фразеологічних одиниць та їх структурних варіантів, поданих в автентичних діалектних формах, але в літературній транслітерації. Кожна словникова одиниця супроводжується семантичною розробкою з поясненням незрозумілих слів, лінгвістичною інтерпретацією висловів і з вказівкою на джерела та паралелі в інших слов'янських мовах: приміром, "Бестия. 1. А то бестия собача (Наг.). Плеонастична лайка, бо й собака теж бестия. В тім роді й інші лайливі речення, як "дідьку чортівський" і т. ін." [4,27].
І.Франко був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. Праця "Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання" (1912 р.) є енциклопедією перекладознавчої думки і справи того часу в Україні. І.Франка знали й шанували відомі філологи-сучасники (В.Ягич, О.Потебня, О.Шахматов, А.Кримський тощо).
У полі зору дослідника завжди були питання єдиної у майбутньому загальнолітературної і загальнонаціональної української мови. Поборовши мовні вагання перших років літературної праці, І.Франко рішуче заперечував право на існування москвофільського язичія, доводячи, що літературна мова повинна формуватися на народній основі. Еталоном її мала б стати мова письменників Наддніпрянщини разом із численними елементами західної літературно-мовної практики. У відомій статті "Літературна мова і діалекти" (1907 р.) І.Франко висловив переконання, що український народ повинен мати одну літературну мову, в основі якої лежать говори Середньої Наддніпрянщини, мова І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, бо "у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців", бо "та мова на величезному просторі від Харкова до Кам'янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкішних відмін, який вповні відповідав українському національному типові" [6,206].
Діалектологічні погляди І.Франка також викладено у статтях "Літературна мова і діалекти" (1907 р.), "Говоримо на вовка, скажімо і за вовка" (1881 р.) та інших працях. Він чітко розрізняв і послідовно вивчав територіальні й соціальні діалекти, визначив їх особливості, вказав на характер взаємодії літературної мови і діалектів, дав класифікацію західноукраїнських говорів, яка майже не відрізняється від сучасної.
Мова Т.Шевченка була еталоном для І.Франка, який першим дослідив мовну лабораторію поета. Він вважав, що українська літературна мова може й повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. їй, за словами І.Франка, "приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять". Як письменник і вчений, І.Франко робив усе, щоб в українській літературній мові для нових понять з'являлися відповідні слова й терміни, взяті з народної мови, інших мов, інтернаціоналізми, утворені діячами науки і культури. На відміну від, скажімо, І. Нечуя-Левицького, він вважав, що джерела збагачення літературної мови повинні бути як власні, так і чужомовні.
Дослідженням "Причинки до української ономастики" (1906 р.) І.Франко започаткував українську ономастику, а тритомною працею "Галицько-руські народні приповідки" (1901-1910 рр.) дав неперевершений зразок лексикографічної розробки української фразеології. Не втратили наукової цінності й текстологічні його праці, у галузі старослов'янського і староукраїнського письменства й текстології, які містять чимало зауваг щодо характерних мовних особливостей окремих пам'яток: "Увага про назву "Палінодія" (1903р.), "Кінцеві записки в староруських рукописах" (1906р.), "Причинок до українського віршописання ХVІІІ в." (1906 р.), "Дві замітки до тексту найдавнішої літописі" (1908 р.) та інші.
Ще одним мовознавчим напрямом дослідницької діяльності І.Франка є його численні літературно-критичні статті. Розглядаючи творчість того чи того автора, він завжди давав оцінку його мовній практиці і того нового, яскраво індивідуального, що було в ній. Так, у статті "Михайло Старицький" він звернув увагу на "ковані слова" як новаторський прийом письменника. Цікавими видаються думки І.Франка про мову В. Самійленка - як "один великий комплімент для будущої національної і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій…вона вже тепер зв'язує вузлом співчуття та симпатії всі частини нашого народу" [3,204].
Таким чином, українська мова як явище духовного життя народу завжди була для І.Франка об'єктом вивчення окремих елементів її структури, ключем для пізнання історії країни, першоелементом художньої творчості.
Література
1. Кононенко П. П. Франко Іван // Українська література у портретах і довідках. - К., 2000. - С. 324 - 327;
2. Українська мова. Енциклопедія. - К., 2000. - С. 713 - 714.
3. Франко І. Володимир Самійленко. Проба характеристики // Зібрання творів: В 50-ти т. - К., 1976. - Т. 37. - С. 204.
4. Франко І. Галицько-руські народні приповідки // Етнографічний збірник. - Львів, 1901. - Т. 10. - С. 27
5. Франко І. Зібрання творів: В 50-ти т. - К., 1976. - Т. 3. - С. 155 - 156.
6. Франко І. Літературна мова і діалекти // Зібрання творів: В 50-ти т. - К., 1976. - Т. 37. - С. 206.
Loading...

 
 

Цікаве