WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мовно-культурні та політичні чинники виховання патріотичної особистості в умовах кризи національної свідомості - Реферат

Мовно-культурні та політичні чинники виховання патріотичної особистості в умовах кризи національної свідомості - Реферат

усвідомлюють і цінують свою національність, є найбільш ефективним державотворчим ресурсом.
Якщо в суспільстві переважають політично байдужі, світоглядно інертні, деморалізовані громадяни, владним інститутам відкривається широке поле для нелегітимних маневрів, маніпуляцій свідомістю, встановлення авторитарних режимів. Запобігти цим тенденціям може громадянське суспільство, головною ознакою якого є те, що воно утворюється не державою, а безпосередньо індивідами. Діяльність громадянського суспільства спрямована на реалізацію потенціалу особистості, на обмеження поля функціонування владних структур. "Громадянське суспільство - це суспільство вільних громадян, де ключовим поняттям виступає свобода. Як бачимо, в сучасній Україні ідея свободи є чи не найголовнішою у формуванні громадянського суспільства. Саме відсутність свободи (політичної, економічної тощо) або її свавільне обмеження державною владою привело громадян на помаранчевий Майдан у листопаді та грудні 2004 р. Люди відчули шанс отримати цю свободу і вони ним скористалися" [1, 164]. Головним стратегічним пріоритетом України є громадянська освіта, тобто вироблення нових вартостей, настанов, уявлень у процесі зміни поколінь. Люди повинні вчитися взаємодіяти з владою у такий спосіб, щоб забезпечити гармонійну модель свого існування в соціумі.
Отже, шлях до формування сучасної політичної нації має таку послідовність: мова - культура - історична пам'ять - етнічна нація як підґрунтя держави. Розірваність цього зв'язку веде не тільки до руйнування національної ідентичності, а й згубно впливає на розвиток політичної системи, спроможність нації будувати демократичне суспільство. Тому цілком доречною видається така констатація академіка НАН України В. Кременя: "Рівень демократії в нашій країні уявляється досить відносним - адже критична маса цієї самої демократії полягає не так у Конституції та законах, не так у наявності тієї чи іншої персони у владних структурах, а більшою мірою в тому, скільки кожен громадянин може винести цієї демократії на своїх плечах, щоденно відстоюючи її, йдучи навіть на певні жертви. Отож рівень демократії в нас у найближчому майбутньому не може бути більшим за рівень зрілості громадянського суспільства" [8]. Іншими словами, демократичні відносини вимірюються не нормативними положеннями й інститутами, а рівнем свідомості громадян.
Ми схильні вважати, що існує пряма кореляція між станом суспільної свідомості та характером і формою політичного устрою держави. Штучно деформована й маргіналізована свідомість переважної більшості українських громадян, яка формувалася за часів радянської імперії, підтримує той політичний режим, який декларує популістський патерналізм, інтеграцію братніх слов'янських народів, державне регулювання економіки тощо. На сьогоднішній день можна стверджувати, що конфігурація політичних сил і характер влади в цілому відповідає настроям населення, рівню їх національної свідомості та сформованій системі цінностей. Одним із пріоритетних завдань нинішньої влади є організація належного фінансування освіти та культури, що дозволить здійснювати системне виховання молоді в дусі власних духовно-культурних надбань. Лише за таких умов нова генерація українців буде спроможна змінити політичну систему України в бік ліберально-демократичних цінностей, забезпечити соціальний добробут громадян.
Якщо економічні перетворення можна здійснити більш-менш мобільно, то формування національної свідомості - тривалий процес, що здійснюється в ході політичної соціалізації не одного покоління. Тому для формування національно свідомих громадян варто мобілізовувати значні ресурси вже зараз. "Національне виховання має сприяти всебічному піднесенню національної самосвідомості, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів. Історія свідчить, що народи з недорозвиненою національною самосвідомістю не є в повному розумінні суб'єктами історичної діяльності, вони виступають, передусім, як об'єкти діяльності інших сил або як несвідомі вершителі того чи іншого діяння. Лише національна свідомість робить національність свідомою рушійною силою людської, зокрема політичної діяльності, соціалізує особистість" [6, 218]. Поки проблеми виховання національно свідомих громадян будуть на периферії інтересів влади і не стануть складовою частиною формування нової політичної нації, доти життєдіяльність української держави буде досить вразливою.
Таким чином, виховання національно-патріотичної особистості є перманентним процесом, що передбачає формування колективної душі українського народу, засвоєння нею вітчизняних традицій, духовності, культури, плекання демократичних цінностей, ідей свободи й плюралізму в поглядах на суспільне життя, поєднання національних цінностей з гуманістичними. Національно-патріотична свідомість формується у процесі політичної соціалізації на основі любові до Батьківщини і свого народу. "Бути патріотом, - вчить В. Липинський, - це значить шукати задоволення не в тім, "щоб бути Українцем", а в тім, щоб було честю носити ім'я Українця. Бути патріотом - це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від Українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони "не-Українці". Врешті, бути патріотом, це значить,будучи Українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державотворчі прикмети: віру в Бога і послух Його законам, тобто духові вартости; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної Влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість - тобто політичні вартости" [11, 77-78]. Отже, сучасні вимоги до якості навчання і патріотичного виховання молоді мають детермінуватися національними інтересами України та політичними цілями новітнього державотворення. Їх якість і рівень повинні бути достатніми для розбудови демократичної правової Української держави, для утвердження громадянського суспільства, виховання національної гордості, забезпечення прав і свобод громадян.
Література
1. Берченко Г. Громадянське суспільство: критерії та сучасне становище в Україні // Кроки до громадянського суспільства. Постмайданне громадянське суспільство України: уроки для країни та світу // Науковий альманах. - К.: УВКР, 2006. - 300 с.
2. Бочковський О. Вступ до націології. - К.: Генеза, 1998. - 114 с.
3. Вступне слово Прем'єр-міністра України В.Ф. Януковича на засіданні Кабінету Міністрів України // "День". - 2006. - 29 вересня. - № 165.
4. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. - 330 с.
5. Донцов Д. Націоналізм / Твори. Том 1: Геополітичні та ідеологічні праці. - Львів: Кальварія, 2001. - 488 с.
6. Кафарський В. Нація і держава: Культура, Ідеологія, Духовність. - Івано-Франківськ: Плай. - 1999. - 334 с.
7. Кононенко П. Українознавство: Навч. посібник. - К.: Заповіт, 1994. - 320 с.
8. Кремень В. Міст через "цивілізаційний розлом" // "День". - 2006. - 10 серпня. - № 133.
9. Курас І. Етнополітологія. Перші кроки становлення. - К.: Генеза, 2004. - 736 с.
10. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму. - Київ - Філадельфія, 1995. - 470 с.
11. Липинський В. Націоналізм, патріотизм, шовінізм. Лист до Б. Шемета від 12 грудня 1925 р. // Сучасність. - 1992. - № 6. - С. 76-78.
12. Маринович М. Якщо Галичина запропонує духовно і морально вищу модель, Схід обов'язково пристане до неї // "Україна молода". - 2006. - 29 вересня. - № 179.
Loading...

 
 

Цікаве