WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мовно-культурні та політичні чинники виховання патріотичної особистості в умовах кризи національної свідомості - Реферат

Мовно-культурні та політичні чинники виховання патріотичної особистості в умовах кризи національної свідомості - Реферат


Реферат
не тему:
Мовно-культурні та політичні чинники виховання патріотичної особистості в умовах кризи національної свідомості
Досягнувши апогею народного самовираження в ході Помаранчевої революції, коли волею українського народу було змінено авторитарний режим, створено умови для демократичних перетворень, мобілізовано екзистенційно-пасіонарні ресурси нації для утвердження громадянського суспільства і здійснення цивілізаційного прогресу, наше суспільство знову дрейфує у бік авторитаризму. Наразі майже всі здобутки Майдану бездарно розгублені, зраджені й дискредитовані тією псевдоелітою, яка прийшла до влади під час революційних подій листопада - грудня 2004 р. Політичні чвари в національно-демократичному середовищі привели до "помаранчевої контрреволюції", утвердження неокучмістського режиму. Всі ключові посади нинішнього уряду обіймають представники великого капіталу, які більше звикли управляти не за допомогою механізмів ринкової економіки, а тіньовими методами. Вони дбають не про розвиток держави, а лобіюють інтереси власного бізнесу, використовуючи адміністративні важелі. Реваншистські сили прагнуть закріпити своє політичне панування і байдужі до виховання патріотично свідомої генерації українців.
Філософія політики діючої влади свідчить про те, що "майданна демократія" з її ідеалістично-романтичною ейфорією завершилась. Досить прагматичною є оцінка поразки "помаранчевих сил" відомим філософом і теологом, колишнім дисидентом М. Мариновичем: "Помаранчеві" партії вирішили не опиратися на духовний потенціал Майдану, відкинувши його як утопічний... Вони не стали економічною альтернативою для Сходу; програли вони змагання й інформаційно... Зараз потрібно спертися не на гасла Майдану, як це часом намагаються робити "помаранчеві" політики, а на цінності Майдану... Тільки опертя на цінності веде до перемоги не одразу, а після певних випробувань. Тож для подолання нинішньої ситуації необхідними є переосмислення суті партійного життя і розбудова його навколо духовних цінностей" [12].
Нинішній політичний режим апріорі не може сприяти соціально-економічному прогресу, розгортанню демократії, адже спирається він на популістські обіцянки "покращення життя вже сьогодні", а насправді - піднімає тарифи. В Україні знову відчутна криза національно-патріотичної свідомості, бо жодне з гасел Майдану не було втілене в життя. Замість тюрем колишні фальсифікатори виборів отримали місця у парламенті. Поразка помаранчевих сил повністю виключила національно-демократичну ідеологію з державотворчого процесу. Можна говорити, що зараз іде розбудова якоїсь космополітичної, але не української держави.
Якщо ми прагнемо збудувати демократичну правову державу, утвердити громадянське суспільство, необхідно виховати політично зрілого і соціально активного громадянина, патріота своєї землі. Саме брак патріотизму, зневага до своїх земляків є споконвічною проблемою для українців. З цього приводу В. Липинський писав: "Можна мати прекрасну територію і ніколи не здобути на ній владу, не мати на ній своєї держави та не стати з нею ніколи нацією. Допіру свідомість своєї території і хотіння мати на ній свою окрему владу, свою окрему державу, перетворить її в активну порушуючу політичну силу. З цієї свідомості і цього хотіння родиться патріотизм: любов до своєї землі, до своєї Батьківщини і до всіх, без виїмку, її мешканців. Патріотизм - свідомість своєї території, а не сама територія - лежить в основі буття і могутності держав"[10, 375]. Практичний політичний висновок В. Липинського з вищесказаного полягає в тому, що, коли ми хочемо мати стабільну державу, то мусимо розвивати в собі патріотизм, а не культивувати крайні ліберальні чи націоналістичні проекти.
Патріотизму не можна навчити шляхом директивних розпоряджень чи з допомогою владного примусу. Всеосяжну любов до Батьківщини можна виховати лише національною культурою. Об'єктом такого виховання, в першу чергу, має бути молодь. Активно до цього процесу повинні долучитися освітньо-виховні заклади. Основним завданням вітчизняних учбових закладів (особливо вищих), поряд з підготовкою висококваліфікованих фахівців, мусить бути виховання патріотичної свідомості молодого покоління. Цей чинник зобов'язані враховувати всі освітні програми вищих навчальних закладів України. Фахівець без патріотичних рис не може вважатися досконалим, адже його професіоналізм матиме космополітичне спрямування. Любов до Батьківщини виховується з самого дитинства, через засвоєння її національної історії, культури, а також морально-етичних та духовних рис народу. Для більшості громадян українська земля ще не стала священною, а її національні герої не цінуються адекватно. Звідси - розбрат і ворожнеча між окремими регіонами, безпорадність у створенні ефективної вертикалі влади.
Система національно-патріотичних цінностей суспільства базується на архетипах мудрості, що створюються духовно-культурною елітою суспільства. Патріотичне виховання молоді, як нашої надії та майбутнього, слід здійснювати на кращих зразках української класики. Серед творців великої парадигми української духовності провідне місце займають постаті Тараса Шевченка та Івана Франка. Вони були не лише речниками трагічної історії, поневірянь і боротьби свого народу за свободу й незалежність, а й провісниками нової, вільної і демократичної України. Титани українського духу - І. Франко і Т. Шевченко - уособлюють, передусім, символи єдності українців. Вони були геніальними творцями слова як універсальної форми буття і свідомості людини.
У цьому контексті відомий теоретик українознавства П. Кононенко говорить так: "Отже: слово - це текст і підтекст, образ і думка, конкретне поняття і символ, ідея і форма, зміст і стиль, відбиток речей - і їх першопочаток... Бо слово - безмежність, писав Т. Шевченко, також наголошуючи на дивовижній - божественній і природі, і силі, і красі Слова. Тому, коли над Україною нависла загроза загибелі ("Погибнеш, згинеш, Україно! Не стане й сліду на землі"), великий борець і пророк саме на мову поклав місію рятівника нації і держави, рішуче заявивши: "Я на сторожі коло їх Поставлю Слово!" Так, мова - і знаряддя спілкування. Але це - одна з функцій. Головне ж, що мова, на думку Т. Шевченка, - феномен, який виражає людську, земну і космічну сутність, не лише форму буття (свідомість), а й саме Буття нації" [7, 135 -136].
Мудрим вихователем і натхненником цілих поколінь українських патріотів був Іван Франко. Звертаючись з "Одвертим листом до галицької української молоді", він пояснює згубний вплив словесної імітації патріотизму як особливої суспільної недуги: "Наш голосний, фразеологічний та в більшій частині нещирий, бо ділами не попертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею. Наша масова інерція... мусить уступити місце живій, критичній праці думок і готовності - все і всюди подати й свій голос у загальній справі... Наша аж до границь безхарактерностіпосунена толеранція хиб та слабостей наших ближніх... мусить уступити місце живішому моральному почуттю і енергійнішій реакції против усякої моральної гнилизни, що грозила розпаношитися в наших товариських відносинах" [19, 581]. Глибина і масштабність думки І. Франка пробуджує духовне життя нації, згуртовує її на боротьбу за державне самоутвердження, виступає прикладом патріотичного служіння Україні.
Великий Каменяр усвідомлював необхідність суспільного поступу як неодмінної умови успішного втілення проекту політичної модернізації нації. Поряд з поступом
Loading...

 
 

Цікаве