WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова і майбутнє України - Реферат

Мова і майбутнє України - Реферат

мільйони українців... (тоді це мотивувалося інтересами інтернаціоналізму; тепер, коли Велика Британія, Японія, Німеччина, Франція, Росія за основу поступу підносять Національну систему освіти, її ядро - національну мову, - українські кирпогнучкошиєнки вимагають все підпорядкувати інтерглобалізму, ніби забуваючи: шляхом підлягання чужому диктату ідуть слабкі (люди, народи); сильні ідуть своїм шляхом, - авт.). Видно, ці сталіно-кагановицькі послідовники мають якусь (допоміжну, - авт.) силу, бо через їх протидію український народ ще й досі не домігся відміни того, що забороняли ті злочинці, не домігся найпростішого, природного, найдорожчого, найважливішого, найголовнішого, найсвятішого для народу, що мають усі народи світу, - виховувати своїх дітей в дитячих яслах і садках своєю рідною українською мовою; навчати в школах, у тому числі й школах робітничої молоді... Противники української мови тепер так розперезалися, що "фактично витісняють українську мову з театрів, кіно". Лише 5% (аж страшно назвати таку цифру) технічної літератури на Україні видається українською мовою, а 95% російською..." (Рух опору і самооборони в Україні. Редакція і переднє слово Євгена Федоренка. - Тор.-Нью-Йорк, 1977).
Жахливо, але це писано ніби сьогодні. Логічно, що не втратили актуальності й такі ухвали-вимоги конференції: "Гаряче і схвально поставилися присутні до пропозиції порушити клопотання перед ЦК КПУ і Урядом України..., щоб: 1. У всіх вищих і середніх спеціальних школах, ремісничих училищах та курсах вести навчання українською мовою. Підручники для цих навчальних закладів видавати українською мовою. У всіх дошкільних установах (незалежно на чиї кошти вони утримуються), де є діти українського населення, виховання вести українською мовою. 2. У всіх установах і підприємствах, на залізниці та інших видах транспорту, в торгівлі всі справи вести українською мовою. 3. Академія наук, інститути, видавництва мають писати і видавати наукові твори здебільшого українською мовою. 4.Кіностудії творити художні і наукові кінофільми тільки українською мовою, а фільми виробництв інших республік перекладалися на українську мову.
Запропоновано також, щоб у республіках Радянського Союзу, де живе українське населення, відкрити загальноосвітні школи з українською мовою навчання, як це здійснено на Україні для російського та інших народів" (Наша культура. - 1963, березень, с.5).
Особливо тривожно говорилося і про становище, й про роль та місію науки, інтелігенції вищих навчальних закладів, бо коли вона замикається в рамках технологій і не дбає про інтереси суспільно-державницькі, коли ігнорує мову корінної нації, - тоді вона стає не підоймою, а гальмом поступу.
Нерідко тиражується фальшива теза: українська мова ігнорується не через неповагу до неї, а тому, що вона для науки й освіти недостатньо розроблена...
Відповісти можна хоча б такими фактами: великий росіянин М.Ломоносов формувався як вчений у Київській академії. А перша у світі кібернетична енциклопедія вийшла українською мовою! А головне: коли в якогось народу чогось бракує, те інтелігенція - творить! На те вона, як хлібороб на полі, і є сіячем на полі інтелекту.
Є в Метерлінка драма "Сліпі". У ній показано групу нещасних незрячих, котрі шукають порятунку від виснаження й непогоди і, почувши шум каламутного потоку, приймають його за гомін біля брами міста й стрімголов кидаються до нього... Там була прірва...
Чи не хочемо замінити "сліпих", котрі усе чужинське приймають за гомін світової цивілізації?! І неспроможні прозрівати та визначати власну долю?
Ще Т.Шевченко записав у післямові до "Кобзаря": а на москалів (будь-кого з сусідів) "не зважайте: у них народ і слово і у нас народ і слово". Змагаймось у творенні, а не в руйнації.
Закономірно, що мова й людина та народ, мова, культура і Бог постійно є предметом всесвітнього осмислення, і не лише Т.Шевченко мовою рятував свою націю, глаголячи:
"Возвеличу малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло них
ПоставлюСлово".
Мовою рятували Італію - Дайте й Росію - Пушкін, Англію - Шекспір, Іспанію - Кальдерон і Сервантес, а Ян Коменський - націю й освіту.
Саме в цілісності: Мова, Буття й Свідомість народу, цивілізація і культура вселюдства ставили проблему й І.Франко, П.Куліш, П.Мирний, Леся Українка. І на початку XX ст. мову нерозривно з проблемою нації та держави, вселюдського поступу ставили М.Грушевський ("Ганебній пам'яті) та І.Огієнко ("Історія української літературної мови"), А.Кримський і С.Єфремов, П.Тичина й О.Довженко, еліта освіти й науки, зокрема природничої.
Тож цілком закономірно, що початок XX ст. став періодом всебічного Відродження українства - на теренах і Батьківщини, і зарубіжжя.
Що вродить нам початок XX! століття?!
Праці О.Гончара, Б.Антоненка-Давидовича і С.Караванського, В.Чорновола і патріарха Філарета, Д.Павличка, П.Мовчана і Ю.Мушкетика, А.Мокренка, А.Погрібного і К.Мотрич, В.Русанівського й С.Ярмоленко, І.Ющука інших лицарів захисту рідної мови засвідчують: є докази широкого відродження в глибинних товщах народу, - але незаперечним є й адекватний йому спротив українофобів.
І знову стає очевидним: тільки зусиллями освітян, вчених чи митців проблеми мови не розв'язати. "Розмови про наболіле", "Державна мова? - офіційна мова?" (А.Погрібного), "Пошук українського слова, або боротьба за національне "Я" (С.Караванського), "Мова і нація" (В.Іванишина, Я.Радевича-Винницького), "Мова - явище космічне" (П.Мовчана) - ось грані мовної проблеми.
І коли новий - 2003 - рік майже всіма каналами телебачення був започаткований як виразно антиукраїнський, бо безсоромно відданий на поталу чужинським інтересам, коли Україну окупувала чужа мова, - то це ще раз засвідчило: не тільки українська мова, а й українська людина, нація і держава, культура і віра, будучина опиняються в загрозливій небезпеці! Сліпці штовхають Україну й цивілізацію в прірву.
Йдеться про наші життя чи загибель. Про нашу долю і як самодостатнього суб'єкта історії, і як про органічну частку вселюдства. Тому кожен має сказати собі: "Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!", бо інакше розщепиться світ. Бо залишимось лише пам'яттю, попелом віків...
Батьки мають подбати про дітей. Діти - про свою будучину. Інтелігенція - про свою історичну місію "голови" й "серця" всенародного організму, речника нації.
Державні органи повинні виявити Конституційну волю: прийняти широкомасштабну програму впровадження державної мови в усі ланки суспільства й контролювати її виконання, керуючись принципом: державна мова - найуніверсальніша форма консолідації суспільства, один з найголовніших чинників національної безпеки.
Нагадаємо: українську мову визнали рідною 68% громадян, і цим дали відповідь усім цинікам та провокаторам, спецам по свідомій дезінформації та деформації суспільної думки.
Разом з тим, 29% населення визнало рідною російську; і це при тому, що "росіяни" становлять в Україні лише 17,3%. Це також ставить питання: то яка ж мова переслідується в Україні - російська? чи державна - українська? А також: коли в Росії немає жодної державної української школи на понад 10 мільйонів етнічних українців, жодного теле- чи радіоканалу, жодної української газети, - то чиї інтереси відстоюють, і чиї гроші відробляють русофіли, котрі поважно іменують себе "четвертою владою", але відгородилися від народу й держави навіть мовою?!
І знову: де Конституція? Де ЇЇ репрезентанти і захисники?!
Пора стати на активний захист своєї Будучини; на сторожі народу поставити Слово!
Loading...

 
 

Цікаве