WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Методологія дослідницької роботи з етнічною назвою (за давньоукраїнським ономастичним матеріалом) - Реферат

Методологія дослідницької роботи з етнічною назвою (за давньоукраїнським ономастичним матеріалом) - Реферат

сила, геройство, непереможність. Або інформація про якесь явище з системи морально-етичних цінностей етносу, його світоглядне значущі орієнтири. Це можуть бути числівникові назви, що позначають число родів, фратрій або племен у племінній групі чи союзі. Етносамоназва може сходити до певної особи - епоніма, тоді вимагає тлумачення і саме ім'я. Можливі й інші постання самоназв, але підкреслимо ще раз: визначення етноніму як самоназви має поєднуватися із закладеним у ній високим соціальнимзмістом (зрозуміло, як на людину стародавню, не сучасну). Таку інформацію і слід найперше шукати в етнонімі. Тоді окрім визначення чи етнонім - самоназва, з'ясовується і питання походження етносу, бо ж, природно, самоназивав себе народ своєю мовою.
Якщо самоназва виділяє етнос у власних очах, то іншоназва виділяє його в очах іншого етносу. Втім, іншоназва часто мовить не стільки про називаний народ, скільки про самого творця і користувача іншо-назви. Адже іншоназви (як і самоназви) дають змогу народові, носієві мови, відмежувати й означити себе. Коло ознак для іншоназв теоретично набагато ширше, і тут справді важче дати певнішу типологію. Це може бути географічна ознака, особливість матеріальної культури, звичаїв, світогляду, риси характеру, історичні події, будь-яка інша ознака, притаманна означуваному народові. Іншоназвою може бути й запозичена самоназва: так, вважається, що греки називали кімерійців запозиченою в них самоназвою -кімерійці.
Тлумачити етнонім непросто й тому, що відомі нам форми часто зовсім не схожі на первинні. За тисячоліття існування етнічної назви первісний зміст її міг зітертися, забутися. Незрозумілі назви - вдячний матеріал для народної етимологізації, прикладів чого вистачає. Так, назва сівєри виводиться від фонетично близького север: тому поширене бачення сіверів як "північних", народу, що мешкав "північніше когось". Природно, означення сіверів як "північних" вимагало б реального протиставлення їм якихось "південців", враховуючи так званий "принцип ряду", сформульований для топоніміки В.А.Ніконовим; суть його та, що назви виникають не поодинці, а в ряду взаємопов'язаних назв. Однак літописна традиція ніяких "південців" сіверам не протиставляє, а самі сівєри, як виявляється, зовсім не жили північніше інших літописних племен. Скоріше навпаки, з-поміж східних слов'ян вони чи не найпівденніші.
Схожа ситуація і з етнонімом українці, що його і досі дехто тлумачить як "окраїнні". Мовляв, народ цей мешкав "біля самого краю області, освоєної осілим землеробським населенням, далі якої простягалося "дике поле". Хоча незрозуміле, що це за землеробська область, краєм якої є Україна, і чому саме землеробство визначає пояснення етноніма, хоча воно безпосередньо із назви не випливає? Враховуючи властивий кожному етносу момент етноцентризму (ми - центр, інші - периферія), зазначимо, що подібні тлумачення етнонімів як самоназв взагалі неприйнятні: народ ніколи не назве сам себе "північним" або "окраїнним".
Мало самоназв і серед етнонімів з топографічним значенням основи. Серед них - деревляни, поляни, дреговичі (нібито від дрегва- "болото"), спроби витлумачити які знаходимо ще в "Повісті врем'яних літ", коли літописці "осмислювали" незрозумілу їм етноназву в дусі "народної етимології". На переконання дослідників, природніше припустити походження таких назв іззовні. Адже територія, що її займає народ, характеризує населення не в його власних очах, а зі сторони. Намагання пояснити деякі етнічні назви з топонімів (руси < р.Рось, бужани < р.Буг тощо) взагалі викликає заперечення. Адже етнонім не похідний від топоніма: людина сама називає той чи
інший географічний об'єкт, а не називає себе за ним. Та й коло значень для етноніма й гідроніма відмінне, тому малоймовірно, щоб слово з однією семантикою підійшло і на означення народу, і на означення річки. Більше того, приймаючи таке тлумачення, слід визнати (і спробувати довести) принаймні кілька посилок: що доти народ не мав назви взагалі або, прийшовши до певної річки, з певних причин (яких?) її змінив; що доти цю річку вже хтось назвав (а ріки хтось таки називає). Як і слід би з'ясувати, а що, власне, означає сама ця назва (бо зведення однієї назви до іншої саме по собі нічого не вирішує).
Не що інше як "народна етимологія" виведення назви руси від "русяві", а назви половці від "полові", "світло-жовті" (нібито за кольором волосся). Фонетична подібність слів ще не свідчить про їх спільне походження. Ім'я має нести чітко виражену й соціальне значиму інформацію, засвідчувати високий статус, тобто виконувати функцію, притаманну імені. Певно ж, що ні колір волосся, ні інші фізіологічні ознаки такої інформації не несуть. Тому і не є визначальними для творення самоназви народу.
Подібний перелік етнонімів можна продовжити, однак у цьому немає особливої потреби, бо чи не кожна давня назва може доповнити цей список. Важливе інше. Якщо поглянути на поширені тлумачення давньоукраїнських етнонімів, то вимальовується цікава картина: переважна більшість етнонімних етимологій з давньої історії України не відповідають критеріям, що висуваються до самоназв. Інакше кажучи, якщо прийняти існуючі тлумачення цих етнонімів, то треба визнати й те, що переважна більшість їх - типові іншоназви. А серед них - ключові для вітчизняної історії назви: українці, поляни, руси, анти, сівєри, деревляни, бужани, дреговичі, половці... Тому постає природне запитання: як же бути з цими й десятками інших етнонімів?
Можливих шляхів кілька. Перший: взагалі не сприймати поділу на самоназви й іншоназви, залишити все як є. Другий: визнати існуючі тлумачення і те, що більшість їх - іншоназви, дані іншими народами; щоправда, в такому разі ми ризикуємо так і не дізнатися, як називали себе самі ці народи (а вони себе якось таки називали). Третій: визнати поділ на самоназви й іншоназви, розширити коло значень для самоназв, включивши до них і ряд поширених тлумачень давньоукраїнських етнонімів (тут справа в аргументації). Четвертий: переглянути існуючі етимології з тим, щоб тлумачення назви відповідало вимогам до самоназв, викладеним вище.
Принагідне невеличке уточнення. Коли мовиться про неприйнятність більшості існуючих етнонімних тлумачень, то мається на увазі не так слушність чи хибність самої етимології, а насамперед те, що фактично жодна з них науково не аргументована. По суті, це та сама "народна етимологія", тільки введена в ранг офіційної. Аж дивно, як іноді нічим не аргументовані концепції приживаються в історичній науці! І хоча,
Loading...

 
 

Цікаве