WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Методологія дослідницької роботи з етнічною назвою (за давньоукраїнським ономастичним матеріалом) - Реферат

Методологія дослідницької роботи з етнічною назвою (за давньоукраїнським ономастичним матеріалом) - Реферат


Реферат
не тему:
Методологія дослідницької роботи з етнічною назвою (за давньоукраїнським ономастичним матеріалом)
Дослідник давньої історії постійно має справу з етнонімом, назвою народу. Цілком очевидно, що від правильного тлумачення цієї назви, від вірного розуміння її значення залежить успіх будь-якого дослідження з етнічної історії. Це повною мірою стосується давньої історії України, коли саме етнонім часто виступає як найважливіший критерій ідентифікації етносу, а іноді і як єдиний його достеменний мовний показник. Водночас очевидно, що без переконливого пояснення етноніма жодна версія етнічної історії не може вважатися задовільною. Тому зростає роль етимологічних студій, і саме від них значною мірою залежить доля тієї чи іншої історичної реконструкції. І навпаки, хибне тлумачення назви призводить до штучних побудов і концепцій, які дедалі більше ускладнюють і заплутують і так непросте становище.
Становище справді непросте, хоч і цілком поясниме. З-поміж десятків і сотень робіт, які намагаються етимологізувати етноніми, важко знайти бодай кілька вартісних досліджень, які б безпосередньо торкалися питань методології. І це за фактичної відсутності правдоподібної схеми етнічних процесів у давній Україні, коли переважна більшість давніх етнонімів переконливо не витлумачена або витлумачена хибно, а спроби істориків і мовознавців ввести етнонімний матеріал у науковий обіг мають розрізнений і випадковий характер. Про ненадійність самих етимологій красномовно промовляє їх кількість. Можна скільки завгодно посилатися на недостатність та не інформативність наявних джерел чи на інші об'єктивні причини, проте, схоже, основна причина невдач дослідників при інтерпретації етнічних процесів на теренах України криється саме в методологічній площині. Довільне розуміння сутності етнічних процесів і методів роботи з етнічною назвою призводить до абсолютно ненаукових висновків, частих на сторінках підручників і наукових праць.
А тим часом саме методологічний момент мав би стати визначальним у подібних дослідженнях. Що таке етнонім? Яку інформацію він приховує? Чи існують закономірності в постанні етнічних назв? Ці та низку інших питань необхідно з'ясувати, перш ніж братися до етимологічних студій. Такі спроби були, хоч і нечисленні, часто не надто вдалі, а то й зовсім песимістичні. Так, О.І.Попов, досліджуючи процеси утворення етнічних назв., відзначав: "...жодних точних закономірностей тут немає ...етнічна назва
- лише побічний, значною мірою випадковий продукт історичного процесу ...можна прямо стверджувати, що намагання створити якусь подобу безперечних законів етноніміки має неодмінно зазнати невдачі". "Більшість проблем такого роду,
- продовжує дослідник, - все одно недоступні
науковому розв'язанню через істотну роль випадкового елемента в творенні племінних етнічних назв, ...та й більш або менш правдоподібне тлумачення назви з якоїсь мови не дає а нічого або дає дуже мало для пізнання справжньої історії племені чи народу."
Така оцінка перспектив сучасної етноніміки насторожує і спонукає замислитись: чи й справді є підстави для таких тверджень? Чи справді етнос та етнонім є тими матеріями, які практично недоступні розумінню сучасного дослідника? Складність процесу етнонімотворення, відсутність докладної історії етноназв іноді справді змушують обмежуватися невизначеністю причин та обставин походження того чи іншого етноніма. Проте є причини й суто методологічні. Серед них - поділ етноназв на два принципово відмінні різновиди: самоназви (ендоетноніми -назви, що ними означив себе сам народ) та іншоназви (екзоетноніми - назви, дані народу іншими народами, скажімо, сусідами). Поділ цей, украй істотний у методології етнонімних досліджень, часто-густо нехтується. Між тим, за М.В.Крюковим, "хаотичність етнонімного матеріалу справді зростає, якщо в ньому не розмежовані ці дві істотно різні категорії найменувань". І хоча таке розмежування часом непросто здійснити, очевидно одне: закономірності постання і розвитку самоназв та іншоназв мають розрізнятися і досліджуватися окремо. І тут ми заторкуємо сферу загальнотеоретичних міркувань про етнос та його назву.
Поняттям етнос традиційно означують "стійку сукупність людей, що історично склалася на певній території, має стабільні особливості мови й культури, а також усвідомлення своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), фіксовану в самоназві". Наголосимо, йдеться саме про самоназву, а не про назву етносу взагалі - етнонім. Таке найменування засвідчує, що члени етносу усвідомлюють свою особливу єдність і відмінність від представників інших подібних спільнот. За всієї дискусійності теоретичних викладок щодо етносу, саме етнічне самоусвідомлення й етнічна назва, які взаємопов'язані, вважаються необхідними ознаками етносу, а часто й достатніми для його ідентифікації.
Самоназва народу - не просто позначення певної етнічної спільноти. За нею завжди стоїть щось більше, аніж просто сукупність людей. Етнонім-самоназва відбиває певний рівень суспільної свідомості: називаючи, ідентифікуючи себе, народ обмежовує свою культуру, свій етнокультурний простір. Цей простір позначається як наш, свій, дружній, культурний, праведний, упорядкований тощо. Йому протиставляється простір їхній, чужий, ворожий, нецивілізований, неправедний, хаотичний. Цілком очевидно в такому разі, що самоназвою народу, його найменуванням не могло бути перше-ліпше слово. Ім'я - не просто слово. Можливо, у XXI столітті погляд на функцію імені дещо змінився порівняно хоча б із XIX століттям. Але йдеться про стародавній світ із його значною сакралі-зацією імені. Ще й сьогодні батьки іноді прискіпливо добирають ім'я дитині, щиро вірячи, що саме ім'я визначає її долю. Від імені справді залежить багато, якщо не все. Пам'ятаєте: "Як ви яхту назвете, так вона і попливе". Те саме правомірно віднести й до назви народу.
Тому дивують твердження, що для самонайменування народу придатне будь-яке слово, що в етнонімі відсутня "мотивована характеристика", що самоназву можуть викликати "випадкові обставини". Якраз навпаки: самоназвою народу аж ніяк не може бути випадкова назва. Етнонім-самоназва, відображаючи етнічну самосвідомість, несе певну соціальне значиму інформацію. А відтак - і коло прийнятних значень для самоназв обмежене. Які значення тут можливі? Прості означення на взірець ми, люди, народ, наші, свої. Інформація про характерні риси, особливі якості, що ними наділяє себе сам етнос: відважність, мужність,
Loading...

 
 

Цікаве