WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Методологічний інструментарій українознавця - Реферат

Методологічний інструментарій українознавця - Реферат

універсального правила для більшості наук, які розвиваються як системи знань. Оскільки українознавство є інтегруючою системою знань про Україну й українство, принцип системності для нього має пріоритетний характер. Ще на початку XX ст. позитивістська історіографія звернула увагу на багатофакторність суспільного розвитку, вплив багатьох чинників на події, явища, суспільні процеси. Звичайно, дослідженням конкретних факторів суспільного розвитку займаються конкретні науки, однак багато унікальних явищ відбувається на межі взаємодії різних факторів і пізнати ці явища можна лише на основі системного підходу до них.
У самому українознавстві сформувались своєрідні концентри знань. П.Кононенко виділяє сім умовних концентрів українознавства, серед яких: Україна-етнос, Україна-природа, Україна-мова, Україна-історія, Україна-нація, Україна-держава, Україна-культура. Кожен з цих концентрів є підсистемою, а всі разом синтезують цілісну систему знань про Україну й український народ. Принцип системності спонукає українознавця пам'ятати й про інші компоненти системи, зокрема вплив міждержавних і міжетнічних чинників на українське суспільство, роль і місце української діаспори в контексті світового українства, його історичної місії. На шляхах послідовного дотримання цього принципу можна осягнути цілісність українознавства, виявити багатоманітність його зв'язків з спеціальними дисциплінами, побудувати загальну модель взаємообумовлених міждисциплінарних проблем, що потребують наукового розв'язання. Зрештою, завдяки принципу системності українознавство набуло комплексного характеру.
Загальним і обов'язковим правилом українознавчого дослідження є об'єктивність. Воно вимагає від кожного науковця виявляти об'єктивність як суспільних процесів, так і розвитку знань про них, суб'єктивно-об'єктивний характер джерельної бази, її достовірність, співставляти різні точки зору на те чи інше явище, подію, вичленяти найбільш правдиву інформацію, ступінь її повноти. Неодмінною умовою об'єктивності українознавчого дослідження є системний підхід і врахування усіх факторів, які впливають на суспільний розвиток. Шлях наукового пізнання включає перехід від вивчення окремих фактів до узагальнень і об'єктивних висновків.
Звичайно, у кожному дослідженні взаємодіють дві сторони: дослідник, тобто суб'єкт, і об'єкт або предмет вивчення, причому домінуюча роль належить суб'єктивному фактору. Звідси випливає висновок про те, що абсолютної об'єктивності дослідження досягнути не можна, але прагнути до цього має кожен автор. Важливо також добиватися об'єктивності знань, здобутих кожною спеціальною наукою про Україну, уникати упередженого ставлення до тих науковців, чиї погляди "не вписуються" у прийняту схему або виходять за межі усталених конструкцій.
Чим об'єктивнішими будуть спеціальні дослідження з історії, філософії, філології, права, тим об'єктивнішими стануть здобутки українознавства. Об'єктивність дослідження значною мірою визначається тим, наскільки здійснено об'єктивний підхід до відбору джерел, їх об'єктивної інтерпретації.
Важливе значення для українознавчого дослідження має принцип всебічності, що тісно пов'язаний з принципами системності та об'єктивності. До будь-якого предмета українознавчого пізнання необхідно підходити всесторонньо, вивчати його з усіх боків: соціального, політичного, духовного, етнічного, правничого, філософського, економічного, міжнародного і т.д. Це стосується й опрацювання джерел з тієї чи іншої проблеми. Дослідник, що вивчає феномен української культури, наприклад, покликаний виявити і дослідити всі джерела, що містять відомості про розвиток духовності, освіти, науки, народної творчості, літератури, всіх різновидів мистецтва, архітектури і т.д. У межах кожного компонента культури мають розглядатись всі його течії, напрями, стилі, прояви, аналізуватись спадщина всіх діячів відповідної галузі духовного і матеріального розвитку.
Ще більшою мірою принцип всебічності стосується такої комплексної проблеми як українська державність. З одного боку, державність включає в себе усі форми української держави, зокрема, Княжої доби, козацько-гетьманських часів, періоду Української революції 1917 - 1920 рр., сучасну незалежну Україну, а з другого боку, різновиди української автономії у Великому князівстві Литовському, Гетьманщини другої половини XVIІ - XVIII ст., радянської державності України. Крім того, державність це не тільки категорія суспільно-політична, а й історична, економічна, етнологічна, соціальна, культурна, дипломатична, а це означає, що всебічність українознавчого дослідження проблеми державності досягається тоді, коли воно опиратиметься на здобутки у цій царині політологів, правників, істориків, економістів, культурологів і т.д. Всебічність передбачає врахування не тільки внутрішніх чинників розвитку, а й зовнішніх, зокрема міжнародних.
Неодмінним правилом українознавця є дотримання принципу наступності наукового пізнання, який не тільки застерігає від однобічності і суб'єктивізму, але найбільшою мірою забезпечує зв'язок між явищами в процесі розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Правило наступності або спадкоємності віддзеркалює логіку розвитку, за якою нове замінює або збагачує старе, зберігає в собі деякі його елементи. Особливо важливе значення принципу наступності в дослідженні традицій українського народу, традицій самого українознавства. Наступність українознавчих досліджень - це така їх риса, як здатність продовжувати дискурси попередніх поколінь українознавців, самовідтворювати творчі сили, залучати нові генерації науковців до науково-дослідної праці.
Кожен українознавець - від початкуючого до досвідченого, - приступаючи до дослідження відповідної проблеми, має насамперед встановити стан її опрацювання, виявити хто і коли започаткував і хто продовжував її дослідження, окреслити внесок кожного попередника у вивчення проблеми. Саме такий підхід дає можливість простежити наступність і спадкоємність розвитку знань, визначити своє місце в цьому процесі. Кожен новий етап розвитку українознавства повинен твердо спиратися на досягнення попередніх етапів, виступати як логічне продовження, поглиблення вивчення як окремих проблем, так і науки в цілому. Наступність виступає як одна з закономірностей розвитку українознавства, яка дає змогу виявити його провідні тенденції, співвідношення старих і нових знань, можливість їх примноження. У такий спосіб реалізується прогностична функція українознавства, спрямована на проведення подальших досліджень, окреслення тем, проблем, питань, які потребують вивчення.
У дослідженнях з методологіїдедалі частіше згадується принцип світоглядності науки, що має пріоритетне значення для українознавчих досліджень. Українознавство сповідує таку систему світоглядних поглядів, які ґрунтуються на християнській моралі, духовних цінностях українського народу, його звичаїв, обрядів. Центральною ланкою світоглядних цінностей українців виступає українська національна ідея, усвідомлення історичної місії української нації. Такого потужного і всебічного впливу на формування світогляду народу, особливо молоді, як українознавство не має жодна інша наука, оскільки вона закладає з дитинства наукові засади моралі, норми поведінки, прищеплює любов до України, почуття національної і державницької самосвідомості, патріотизму, жертовності, нескореності. Однак не слід змішувати
Loading...

 
 

Цікаве