WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → М.С.Грушевський про українське питання у Росії в період І російської буржуазно-демократичної революції 1905 – 1907 років - Реферат

М.С.Грушевський про українське питання у Росії в період І російської буржуазно-демократичної революції 1905 – 1907 років - Реферат

на федеративному устрої Росії, на дозволі навчатися національною мовою, випускати національною мовою підручники, книги, журнали, газети [9]. Але, як зазначав М.Грушевський, в той час, коли в російському суспільстві нуртували прогресивні ідеї, які виголошувалися у законно обраній народом Думі, російський журнал "Сын Отечества" оголосив війну українофілам. У передовій статті наголошувалось, що датиукраїнофілам вільно впроваджувати свої ідеї українською мовою по всій території Російської імперії, дозволити їм отримувати освіту, в тому числі і вищу, задовольняти їхні культурні потреби, означало б організувати український сепаратизм у Росії за російські гроші. А якщо врахувати, що українофілам будуть допомагати "польсько-австрійські інтригани", то від великої слов'янської ідеї, як і від держави Росії, не залишиться нічого [10]. М.Грушевський звернув увагу на те, що редакція часопису наголосила: "Українофіли, якщо їм дати культурно-національну автономію навіть у далекій російській губернії, то вони і там організують сепаратизм. Бажано, щоб українофіли в Росії завжди жевріли і ніколи не просочувалися в широкі народні маси, особливо у столичні центри" [11]. Однак ці постулати, які були проголошені найреакційнішими колами російського суспільства, не змогли змінити революційний поступ у суспільстві. У Литві і Польщі в школах почали вводити національні мови. Українці висунули вимогу до уряду відмінити заборону на функціонування української мови [12]. У Росії передові кола суспільства розуміли, що в Україні є потреба впровадити українську мову не тільки в школах, а й більш широко.
У записці "Нужды украинской школы", яка була прийнята на честь вшанування університетом в Києві Т.Г. Шевченка, було звернення до міністрів відносно зняття заборони української мови. Харківський університет звернув увагу на необхідність введення навчання українською мовою у початкових школах українських губерній у зв'язку з нерозумінням українськими дітьми російської мови. Цілком зрозуміло, що викладання української мови в школах вищих типів було логічним розвитком цієї необхідності [13]. Таким чином, дискусія з українського питання в Росії розпочалась. Однак реакціонери вважали, що українці, які отримали право на функціонування української мови, повинні ще довести свою життєздатність у культурно-національному житті [14].
Розглядаючи далі українське питання в Росії, М.Грушевський відзначав, що комітет міністрів приступив до обговорення способів виконання " Указу від 12 грудня 1905 року Про відміну постанов про переслідування української мови, українських друкованих органів", які були введені в 1876 і в 1881 роках, згідно з якими заборонялось друкування і видання творів українською мовою. Ці заборони, на думку комітету міністрів, були прийняті внаслідок розвитку українофільства, яке як політичний рух ставило завдання політичного відокремлення України від Росії. Комітет, однак, прийшов до висновку, що українофільський рух, як і інші українофільські установи, які раніше лякали російський уряд, не несуть небезпеки для Росії. Разом з тим, як вважав комітет, заборона української мови, культури серед українського населення утруднює поширення між українцями корисних повідомлень, не сприяє швидкому росту культурного рівня української людності. Однак комітет міністрів вирішив до остаточного рішення зібрати інформацію з цього питання і звернувся до науковців Російської академії наук, які у звіті про свої дослідження писали: "Існуюча російська літературна мова є виключно мова великоруська. В цей же час українці мають свою літературну мову, яка задовольняє національні потреби української народності". Особливу увагу комітет міністрів звернув на той факт, що заборона української мови і літератури повністю розірвала стосунки українців з росіянами і з російською літературною мовою, оскільки українці побачили в російській мові, літературі та культурі гнобительку української культури, мови та літератури. Заборона української культури призвела до того, що інтелектуальна діяльність українського народу була перенесена за кордон, в Австрійську імперію і її складову - Галичину, де український рух зайняв ворожу позицію проти Росії і російської культури. Вчені Харківського університету, які були задіяні у "мовному проекті" комітету міністрів, теж вказували на необхідність відмінити заборону української мови.
Отже, всі рекомендації були переконливими, і українці сподівались, що вже 31 травня 1905 р. комітет міністрів оголосить про відміну постанов про заборону української мови. Однак комітет міністрів не зробив цього і через три місяці і заявив, що питання відкладено до кращих часів…Таким чином, російська влада залишилась глухою до широких багатомільйонних мас українського суспільства та її інтелігенції [15]. Політика офіційної Росії у ставленні до української культури, наголошує М.Грушевський, змушує українців вишукувати різні методи у боротьбі за свої права проти російського самодержавства. Домагання українців повернути їм свою мову, культуру закінчилось тим, що новий російський уряд відніс українців до "інородців", а українську мову - до " інородних мов" [16].
Як зазначає М.Грушевський, після обговорення питання про відміну заборони на українську мову комітет міністрів не наважився відмінити постанову, введену міністром Валуєвим у 1863 р., і закон 1876 р. про заборону української мови. Таким чином, у 1905 р. Росія, навіть внаслідок революційного піднесення і певної демократизації, ще не була готова визнати право українського народу на задоволення його мовних та культурних потреб. Це змусило українців включитися у боротьбу за свої права, а за умови неможливості розвивати в Росії власні наукові, культурні, освітні та політичні інститути, перенести своє національне життя в Галичину, у Львів, який в 1900 - 1905 роках стає українським П'ємонтом. Уже після заборони української літератури у Росії в 1863 р. багато українських письменників входять у тісні контакти з представниками українського відродження в Галичині, беруть участь у галицькому культурному, літературному та науковому житті. Значна інтеграція українських письменників Росії у галицько-українське культурне середовище після 1876 р. свідчить про те, що Галичина стала для них єдиним осередком задоволення національних та культурних потреб. Без сумніву, Австрійська імперія була набагато прогресивнішою центральноєвропейською монархією, ніж тюрма народів - Російська імперія. Українські видання Галичини, в яких друкувала свої твори українська еліта Росії, були "надзвичайним указом заборонені в Росії". Все, що мало назву "український", аж до
Loading...

 
 

Цікаве