WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → М.С.Грушевський про українське питання у Росії в період І російської буржуазно-демократичної революції 1905 – 1907 років - Реферат

М.С.Грушевський про українське питання у Росії в період І російської буржуазно-демократичної революції 1905 – 1907 років - Реферат


Реферат
не тему:
М.С.Грушевський про українське питання у Росії в період І російської буржуазно-демократичної революції 1905 - 1907 років
Революційна пора російської буржуазної революції 1905 р. була часом найактивнішої політико-наукової діяльності М.Грушевського в Росії. У період 1906 - 1907 років він написав понад 25 праць, які безпосередньо стосувалися українського руху в Росії. У своїй праці "Украинство в России, его запросы и нужды" М.Грушевський наголошує, що одне з головних завдань Росії, яка звільняється від рабства, є з'ясування українського питання, надання 30-мільйонному українському населенню національно-культурної автономії. Пригнічення в Росії народів, їх денаціоналізація стають системою, їх політичною та громадською деморалізацією. Серед них - і українці. В Росії пригноблюються всі форми їх культурно-національного життя. Уряд не має конкретної програми, яка б враховувала історичний розвиток українства в Росії, проводить жорстоку політику асиміляції, яку не можна ніде оскаржити. За таких умов, наголошував М.Грушевський, українці не мають у Росії перспектив для національного розвитку, а український національний рух приречений на загибель. Він вважав, що звільнення Росії не може відбутися без з'ясування українського питання, яке повинно вирішуватися на найвищому державному рівні при участі передової російської інтелігенції [1]. М.Грушевський підкреслював, що Росія повинна перетворитися на багатокультурну країну, де українці зможуть повною мірою задовольняти свої національно-культурні потреби, а держава повинна покращувати становище українства в Росії. Однак ми бачимо, що представники прогресивної Росії недалеко відійшли в поглядах щодо українського питання від представників Росії офіційної. Українська інтелігенція в Росії не може самовиражатися в Державній Думі, у широкому науковому середовищі, у пресі. Отримавши певні демократичні свободи, Росія, однак, не розвиває самобутність українців, їх наукові, культурні, освітні організації, вона не бере на себе зобов'язання хоча б симпатією підтримувати прояви української національної свідомості. Нерозуміння українських національних запитів, зневага українства веде до відновлення великодержавних, шовіністичних настроїв у російському суспільстві, що є просто злочином. Якщо Росія прогресивна не підтримає українську інтелігенцію, не потягне за собою на буксирі, то самобутність українського мислення в Росії зникне, що може згубити і саму Росію: адже українська культура в усі віки підтримувала російську культуру своєю самобутністю. Росія як велика держава створена енергією українського таланту, науки та культури. Повага росіян до усього українського відновить довіру українців до росіян [2].
Слід зауважити, що до російської революції 1905 р. українці в Росії не мали права висловлювати свої думки з питань потреб українського народу, і тільки Перша Дума дала можливість українцям поставити перед російським урядом українське питання. Українська інтелігенція була однією з перших, що включилася в політичне визволення Росії, чим принесла російському суспільству велику користь, а натомість не отримала ніякої доброзичливості щодо задоволення своїх національно-культурних потреб. Український рух, внаслідок вільнолюбних традицій, опинився у тяжкому стані в Росії і став опозиційним щодо розгулу російської бюрократії. Українство бачило неспроможність Росії вирішити українське питання, бо її уряд повторював заборони і гоніння щодо українців, закликав консервативні кола до боротьби з українським національним рухом, що не робило честі новій Росії, яка прагла до демократії [3].
Серед народностей Росії українці за чисельністю після росіян займали друге місце, тобто перше місце серед недержавних націй, а отже, українському питанню належало перше місце. Та замість того, щоб з'ясовувати його, російський уряд проводив асиміляцію українців. Діяльність українських організацій у Росії стає просто неможливою, відновлюється заборона української мови, культури, друкованого слова. Дійшло до того, що українська мова в Росії стала вважатись "наречием" російської мови. Росія в усьому українському вбачала сепаратизм, і тому за таких умов українська культура в Росії позбавлялася національно-культурних ознак [4].
Однак, не зважаючи на такі заборони, український національний рух у Росії існував. Особливо він почав проявлятися і консолідуватися у ХІХ ст. після заборони російською владою української мови та культури. В інших формах він перемістився до Петербурга й Москви, зокрема зосередився навколо журналу "Основа" (1861 - 1862). Проте активний період українського національного руху в Росії продовжувався недовго - на кінець ХІХ ст. українська національна справа в Росії звучала як "сепаратизм", "українофільство", "мазепинство" і, звичайно, не мала розвитку [5]. Українське національне життя в Росії стало просто неможливим. Однак українська справа жевріла, а інколи і яскраво проявлялася. Більш демократично настроєні урядовці вважали, що Росія має широко розпочати впровадження національно-культурно-територіальної автономії із збереженням національних прав народностей на їх етнічних територіях і на територіях компактного проживання [6].
Отже, ідея національно-культурної автономії з'явилась у державних проектах з 1900 - 1905 років і була легалізована з трибуни першого парламенту Росії. Національне питання стало з новою силою актуалізуватися. Дума вперше звернула увагу на доцільність розробити національну програму, вважала за необхідне надати ширші повноваження національним територіям. За українським народом Дума мала намір закріпити статус культурно-національної автономії, де можна було б розвивати традиції української національної освіти, науки, культури, самобутність економічного розвитку. Однак закон не був прийнятий [7].
Виник "Союз автономістів-федералістів", який поставив за мету фактично надати рівні права всім національностям Росії. Він переконував суспільство в тому, що реально здійснить і впровадить у життя закон про культурно-національну автономію, який урівняє права всіх народів, що проживають на широких просторах Росії [8]. У з'ясуванні національно-територіального питання взяли участь і українці, наголошуючи на історичному праві, яке вони мали до політичної унії з Росією, коли українські вольності були знищені насильницьким шляхом. Вони наполягали на тому, щоб усі державні норми, які мала Україна за часів Богдана Хмельницького, були відновлені, а на територіях, де компактно проживають українці, були створені культурно-національні автономії. У своїх вимогах до російського уряду українці наполягали
Loading...

 
 

Цікаве