WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

позасвідомому і формує, за висновком Г.Маркузе, "одномірну людину". Вона прагне не перетворювати суспільство відповідно своїм індивідуальним потребам, а пристосовуватися до нього, щоб їх задовольнити. Але ж і потреби стають все більше схожими, ідентичними. Народжені різними, люди стають однаковими у процесі конформістського суспільного впливу. М.Гайдеггер порівнює цей процес з утворенням морської гальки: скеля падає в море, розбиваючись на міріади різноманітних за формою камінців, які, після довгого обмивання водою, всі викидаються на берег кругленькими. Чому ж індивід не протестує проти конформізму? Якщо бути не таким, як інші, у мисленні і вчинках, то і відповідальність незмірно зростає, робить висновок М.Гайдеггер. Чим більше свободи, тим більше й відповідальності. Цього боїться сучасна людина й тікає у лоно конформізму. Таке явище Е.Фромм назвав "втечею від свободи". О.Довженка теж не обходять думки про конформістські настрої в радянському суспільстві, зокрема серед митців. Сірість, убогість художніх творів письменників, кінематографістів соціалістичного часу він пояснює тим, що у них тоталітарний режим придушив індивідуальність. І ось ці розумні і культурні люди "всі знають, що творять абсурд і не можуть не творити. Нема у них своєї волі, думки, смаку, гідності, не повинно бути" ?15, 432].
Протестуючи проти відсутності свободи творчості, без чого неможливе справжнє високе мистецтво, О.Довженко мріє про високий соціальний статус письменника в майбутньому: "...Письменник, коли він щось пише, повинен почувати себе врівні, на висоті найвищого політичного діяча, а не учня чи приказчика" ?15, 361]. Свобода не є свавілля у думках та вчинках. О.Довженко лише частково сприймає визначення свободи як пізнаної необхідності, що йде від Декарта до Гегеля й марксизму ?15, 287]. Ця пізнана необхідність у нього виступає не як уніфікація, а як усвідомлення характеру й запитів своєї епохи, інтересів свого суспільства у певний період, що знаходить вираз у прогресивних ідеях. "Вміти творити - не означає лише добре малювати чи добре ліпити. Я думаю, що вміти творити - це означає також бути мислителем своєї епохи, свого часу, бути на рівні передових ідей свого часу, бути виразником інтересів свого суспільства" ?11, 14]. Та все ж, рахуючись з необхідністю, митець має вільно робити свій осмислений вибір: оце і є свобода в Довженковім розумінні.
Такої свободи особистості в соціалістичному суспільстві, як відчуває у собі О.Довженко, немає, бо не тільки не забезпечений вільний вибір, але примушують робити те, що ти вважаєш непотрібним, неправильним. Крім керівництва, на особу тисне могутня, штучно сформована суспільна думка, яка є виразом пануючої ідеології. Як митець він був переконаний, що художня творчість немислима без індивідуально-образного відтворення світу. Але багато сірих і маленьких людей поступово й методично переконували його, що він "ошибающийся", що його помилки "наказуемые". І кінець-кінцем вони досягли мети: "... Образи покинули мене. Одвернулися од мене мої улюблені, рідні, дорогі..." ?7, 164].
Протягом свого страдницького життя митець прагнув практично хоч якоюсь мірою розв'язати гордіїв вузол свободи творчості, але не міг. Тому свобода йому уявлялася хіба що у сновидіннях, у яких кайдани з людської діяльності знімає Бог, даючи змогу вільно творити: "І я став свободний... І написав для людей, яких я люблю більш за все на світі, правду, всю, без страху, без ложних слизьких, солодких і підлих прикрас, без угодництва, без тупості і без потурання тупості застарілих неуків і холодних честолюбців, безмірно лячних і ненаситних, жорстоких невір і ненавидців людини" ?15, 397].
Зробимо висновки. У процесі практичного пізнання дійсності та своєї творчої діяльності О.Довженко стикається з потребою вирішення проблеми співвідношення загального та індивідуального начал у людині. Як син свого часу - революційної епохи - він віддає данину захопленню жертовністю окремої людини в ім'я суспільства, впевнений у необхідності служіння народові кожним індивідом. Особистісне слід підпорядковувати родовому, одиничне - цілому. Сам митець фактично дотримувався у своєму житті даної позиції, віддаючись роботі в інтересах свого народу, вболіваючи за його долю. Проте його не влаштовувала світова тенденція ХХ ст. "поглинання" особистості суспільством, наростання конформізму. Він внутрішньо протестував проти уніфікованого становища в радянські часи, коли від людини вимагали повної віддачі сил і здібностей на благо суспільства, ставлячись до неї як до гвинтика великого механізму, не турбуючись про матеріальне забезпечення та гідний моральний стан.
Така суперечливість споглядання життя привели письменника-мислителя до захоплення екзистенціальним підходом до осмислення природилюдини. Зокрема, він звертається до принципу вітчизняної філософії - кордоцентризму, який націлював на пошуки в людині індивідуального, неповторного, на самопізнання кожним свого єства. Часом О.Довженко мислить у руслі тлумачення людини західноєвропейською екзистенціальною філософією, стаючи на захист особистості, протестуючи проти її нівелювання і порушення. Розгляд особи як індивідуальності допомагає художнику у його письменницькій та кінематографічній творчості - образи його героїв усе більше постають як неповторні, одиничні характери, як носії здібностей і таланту, своїх специфічних почуттів і переживань.
Все ж О.Довженко розуміє обмеженість екзистенціального трактування людини. Так, екзистенціальне знання зробило досяжними для осмислення різні боки людської суб'єктивності, але воно повинно бути доповнене есенціалістською концепцією, відповідно до якої особа формується суспільним середовищем у процесі виконання нею соціальних ролей. Письменник підкреслює існування природжених властивостей індивіда, але ж вони розвиваються чи "затухають", навіть гинуть у залежності від певних видів діяльності, відносин, які притаманні конкретній людині: від зовнішнього впливу на неї, від її освіти та виховання. Ось так у категоріях сучасної філософії - "екзистенціальне" і "есенціальне" - можна прочитати думки О.Довженка про наявність у особистості неповторного природженого начала, яке є основою внутрішнього життя людини та зовнішнього впливу на її формування. Ще й до нашого часу, на жаль, зустрічаються науковці й педагоги, які "по різних квартирах" розводять есенціалістські та екзистенціалістські точки зору, вбачаючи в них тільки протилежності. Але вже О.Довженко їх поєднував у своїй художній творчості, у філософських роздумах про перебудову системи навчання та виховання молоді.
Література
1. Довженко О. Автобіографія // Довженко О. Твори в 5-ти томах. - К., 1983 - Т. 1 (Далі нумерація томів подана за цим виданням).
2. Довженко О. В глибинах космосу. - Т. 2.
3. Довженко О. Велике товариство. - Т. 4.
4. Довженко О. Зачарована Десна. - Т. 1.
5. Довженко О. Земля. - Т. 1.
6. Довженко О. Лист до П.Вершигори. -1943. - Т. 5.
7. Довженко О. Матеріали до "Поеми про море". - Т. 5.
8. Довженко О. Повість полум'яних літ. - Т. 2.
9. Довженко О. Поема про море. - Т. 3.
10. Довженко О. Потомки запорожців. - Т. 3.
11. Довженко О. Про художнє виховання дітей. - Т. 4.
12. Довженко О. Радянська людина - прекрасна. -Т. 4.
13. Довженко О. Україна в огні. - Т. 2.
14. Довженко О. У пошуках образу сучасника. - Т. 4.
15. Довженко О. Щоденник // Довженко О. Зачарована Десна. Україна в огні. Щоденник. - К., 1995.
16. Полум'яне життя. Спогади про Олександра Довженка. - К., 1973.
Loading...

 
 

Цікаве