WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

не задовольняв О.Довженка. Слова про становище учителя в соціалістичному суспільстві, які ми наведемо нижче, стосувалися довоєнного періоду, але ще довго і в повоєнні роки вони відображали становище радянського шкільного педагога. Та й зараз треба державі й громадськості докладати багато зусиль, аби докорінно змінити ставлення до вчителя, а значить і стан усієї школи. Ось Довженків біль щодо становища учителя: "У нас учитель в загоні. Жалюгідне становище учителя матеріальне і морально-правове... Прибитий неінтелігентний учитель - це величезне зло нашого народу. Безправний, нешанований, брудний, малоосвічений учитель і такий же малорозумний Наркомос з усім його авгієвим апаратом не може забезпечити державі гарну молодь, якими б високими і досконалими не були тези прагнень компартії. Народний учитель, учитель народу - серце і сумління села, зразок і предмет наслідування для дитини, достойний, чистий, авторитетний, ушанований батьками, - нема, нема у нас народного учителя. Ми зробили з нього безправного попихача будь-якого голови колгоспу, будь-якого дядька, і потонула молодь у неуцтві, безхарактерності, слабодухості, безвідповідальності і нехлюйстві" ?15, 278 - 279].
У такому жахливому стані учительства, школи, а значить усієї системи довоєнного навчання, виховання молоді, О.Довженко бачив причини відсталості радянського суспільства, що проявилося у поразках на початку війни. Читаючи його рядки, задумуєшся над питанням, а чи негаразди з сучасною нашою школою не є важливішою причиною повільних перетворень в усіх галузях суспільства і в незалежній Україні? Програми реформування освітянської ниви, закони, які приймаються щодо неї, багато в чому лишаються на папері: низька зарплата учителя, незадовільна матеріально-технічна забезпеченість навчально-виховного процесу, нестача учительських кадрів у сільській місцевості, куди випускники педагогічних університетів не бажають їхати, бачачи безперспективність роботи і т. п., - ці та інші проблеми чекають свого вирішення.
О.Довженко у свій час бачив, як курс компартії на створення робітничо-селянської інтелігенції шкодив отриманню повноцінної вищої освіти. Після певних курсів та робітфаків малопідготовлену молодь приймали до інститутів за класовою ознакою. Стару ж дореволюційну інтелігенцію оголосили класовим ворогом і у великій кількості знищили. Нова інтелігенція, вихідці з робітників і селян, що здобували вищу освіту, не маючи практично середньої, як правило, не могла за освіченістю досягти рівня дореволюційної. Про таких митець говорив: "Освіта, кажуть, у нього вища, а середньої нема - дірка" ?15, 459]. А коли до цього ще додається моральне убозтво, якщо у такої людини з дипломом про вищу освіту "серце з нижчою, а шлунок зовсім темний і потребує много харчу і добрих напоїв", то це вже О.Довженко кваліфікує як людське каліцтво [15, 473].
Як уже було сказано, О.Довженко поділяє думку Г.Сковороди про "споріднену працю", про те, що кожен має віднайти своє внутрішнє покликання до певного виду праці. Але коли соціальний статус робітника чи трудового селянина дозволяє йому мати переваги в отриманні вищої освіти, то часто особа, не маючи схильності до розумової праці, йде до інституту. "Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж". Але ж він не здатен виконувати професійні функції відповідно до спеціальності, яка зазначена в дипломі: "На роботі він не працює, він не робить нічого, бо робити нічого не годен. Він може лише щось "провернути", "двинути", "утрамбувати", "ув'язати" і т. ін. Він розповсюджений, як бур'ян. Він скрізь" ?15, 299 - 300].
Такі спостереження і роздуми приводять до того, що письменник чітко розрізняє, як це й належно, поняття "інтелігенція" та "інтелігентність". Інтелігенція - це соціальна група людей з вищою та середньої спеціальною освітою, яка займається на професійному рівні розумовою працею. Інтелігентність - це система внутрішніх духовно-практичних рис, притаманних конкретній людині. Вищим законом буття для неї є висока самобутність думки, постійне прагнення до самореалізації себе як особистості шляхом здобування нових знань і практичної дії на благо народу. Серед інших рис інтелігентності О.Довженко виділяє гуманне ставлення до ближнього, співчуття людському горю і практичну поміч окремій людині. Інтелігентність передбачає не тільки оволодіння культурою, але й прагнення її примножити, передати культурні надбання іншим. У його розумінні інтелігентність притаманна людині, для якої вищим законом буття є не задоволення своїх біологічних потреб, а служіння інтересам інших людей, спираючись на вимоги духовного простору у певний історичний час. Інтелігентність є виразом внутрішнього єства людини, що досягається єдністю природних властивостей індивіда та його виховання у висококультурному середовищі. Тому розумна інтелігентна людина відразу помічає в іншій риси інтелігентності або їх відсутність: "Боягуз і той прикинеться колись хоробрим, скупий раз у житті - щедрим, падлюка - добрим, нещасний - щасливим. Єдиним не прикинеться - інтелігентним" ?9, 52].
Екзистенціалістськи визначаючи неповторність людської особистості, О.Довженко бачить, як умови життя в сучасному світі спрямовані на нівелювання людської індивідуальності: "Бурхливе суспільне життя, газети, організації і особливо радіонаповнюють його щодня духовною їжею у виді різних однакових для всього людства відомостей" ?15, 420]. Людина стає додатком до машини, виконує щодня однакові виробничі операції, навіть рухи. Творча праця все більше зникає. У радянському суспільстві нав'язується тільки одна ідеологія, роздумувати забороняється. Крім того, начальники роблять дуже багато для уніфікації людини, бо їх ніщо на світі так не турбує, як зіткнення з людиною, несхожою з іншими, з яскравою індивідуальністю, що має свою думку, суперечить керівникові, хоче щось зробити по-своєму. Керівника дратує "наявність різних неподібностей,.. різноманітностей людських. І клопоту од них багато, і турбот, і непорозумінь, і всяких, одне слово, випадковостей, які завжди, як показує досвід, водяться в темних закапелках індивідуалізму" ?15, 390].
Суспільне середовище, соціальні відносини втілюються в особистість людини через форми її діяльності, які змінюються, дякуючи впливові інших людей, масовій інформації. У результаті потроху втрачається індивідуальність, всі стають схожими на рідину, яку вливають в однакові посудини. Так, Тарас Кравчина "прийняв форму того сосуда, в який його влили" ?15, 430]. Мова йде про селянина, котрий став колгоспником. Звичайно, повністю змінити людину, яка формувалася за часів одноосібницького господарства, не можна. Кравчина "довго ще смердів старою попередньою посудиною приватництва, власної думки тощо" ?15, 430]. Люди противляться конформізму, коли є глибоке "серце", що містить індивідуальні здібності, прагнення, хоч в умовах тоталітаризму це їм дається нелегко. О.Довженко, зустрічаючись з таким індивідом, бачив, що "тільки хороша вдача, природний талан піднімає його і тримає в ньому якийсь гарний людяний вогонь" ?15, 206].
Сучасний екзистенціалізм наповнений спробами показати процес стирання людської індивідуальності. М.Гайдеггер пояснює, що людина в ХХ ст. стає конформістом, бо вона не може встояти перед натиском цивілізаційних впливів, які звалюють на індивіда щоденно гору одноманітної інформації, спрямовуючи через рекламу й "масову культуру" діяльність кожного зокрема і всіх у цілому до якогось одного русла. Буття новітнього часу, втілюючись, супротив волі особи, через тисячі шпаринок у її свідомість, осідає у
Loading...

 
 

Цікаве