WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

осердечненого любовного поєднання всіх його явищ" ?15, 398]. Серцем людина може полюбити якийсь край. Каховка, де письменник спостерігав будівництво гідростанції, зустрів багато чудових людей, де уява серед стародавніх могил малювала йому далеких пращурів українського народу і безпосередніх предків його роду - прадіда, діда, батька, - які тут чумакували, велич Дніпра і неосяжність степів стали йому рідними: "батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів" ?15, 512]. Серцем людина має здатність вільного вибору вчинків: "...Ношу я царство свободи у своєму серці" ?15, 426].
Ось такий гармонійний спектр станів серця - найглибших і найсуттєвіших психічних пластів свідомості людини - складає її єство, внутрішній духовний зміст особистості з її індивідуальністю, специфічними неповторними рисами. Такі роздуми й висновки стали для О.Довженка філософською засадою для поступового переходу від зображення персонажів як "ходячих схем", що потрібні лише для ілюстрації ідеї фільму, до розкриття в індивідуалізованих художніх образах глибинних людських почуттів, прагнень, переживань, до показу конкретної людини з живим характером. Митець ставить перед собою завдання "прокласти шлях до серця людини...". А це можливо тільки тоді, коли не просто розкривати зміст особи за допомогою опису виконання нею суспільних ролей, а проникати в її чуттєвий, сердечний світ. Він писав, що "не можна замінювати людські почуття міркуваннями, складність стосунків - субординацією, характери - посадами" ?12, 102].
Звичайно, митець уже в німому кіно знаходив певні засоби індивідуалізації персонажів. Прикладом може слугувати хоча б його геніальна "Земля". В кіноповісті він весь час підкреслює неповторність своїх героїв. Скажімо, побратим діда Семена Григорій змальовується таким, що "ніде по степах від Чернігова й Конотопа до Ставрополя, Бердянська і Ясс, та й навіть до самої Москви... - ніде ні разу не стрічали такого чоловіка" ?5, 108]. Перехід від німого до звукового, від чорно-білого до кольорового кіно означав зростання можливостей для показу чуттєвого розмаїття людського та індивідуалізації особистості. Вже у "Щорсі" спостерігаємо широкий спектр індивідуальних характерів, і це стосується не тільки видатних осіб - Миколи Щорса та Василя Боженка, але й рядових бійців та інших персонажів. Від показу "широких мас" кіномитець переходить до відтворення воєнної історії в індивідуальних характерах і вчинках персонажів. Він хоче показати буття "не в знеособленому місиві тисячних бентежних юрм, а в індивідуалізованих образах, у вчинках" ?15, 479]. У передостанній рік свого життя О.Довженко твердо стояв на позиціях екзистенціальної самоцінності неповторного в особистості, ставив вимогу, "щоб усі образи були найбільш індивідуально яскравими та виразними" ?14, 172].
Як вважав відомий російський літературознавець і кінокритик В.Перцов, прагнення індивідуалізації образів знайшли втілення у творчому доробку О.Довженка. Ми бачимо "в його фільмах, сценаріях і оповіданнях найсильніші образи самородних мислителів, пристрасних трудівників, що справляють життя не за підказкою, а по-своєму, на основі того досвіду, який веде в майбутнє..." ?16, 669].
О.Гончар надзвичайно цінував Довженкове вміння, здавалося б, у звичайних явищах помічати надзвичайність, в результаті чого він "у мовби "буденних" людях відкрив їхню глибинну внутрішню поезію, поглядом гуманіста побачив значимість кожного людського життя" ?16, 64]. Письменник і публіцист І.Андроников підкреслював, що О.Довженко прагнув у кінообрази втілювати філософські думки, вважаючи, що "без вірогідності характеру нема філософії" ?16, 81].
А філософія О.Довженка як митця і мислителя була такою: без розкриття ролей, які виконує конкретна людина, обійтись не можна, але коли до цього звести її особистість, то власне людське начало не буде розкритим. Кожна людина - неповторна, тому визначити її сутність через якесь поняття, підвести її індивідуальність під дефініцію неправомірно. Якщо це роблять, то звучить прямо анекдотично:
- ... І ця ось людина!..
- Я не людина. Я інженер ?15, 470].
У творчості О.Довженка зустрічаємо роздуми про структуру особистості. Вона включає в себе зв'язки між природними якостями, свідомістю і глибинними властивостями духовного стану, що ховається в серці. Це видно хоча б у визначенні письменником потреб для себе, щоб успішно працювати: "Мені зараз потрібно тільки одне - десять років повної фізичної сили, ясності мозку, бездоганності серця" ?15, 428]. Описуючи образ батька, він зупиняється як на його фізичних якостях, зовнішності, так і підкреслює розумові якості та моральний стан, внутрішню сердечну духовність. Людина у творчості митця - родова особа, бо вона - частина людства, нації і всього родового дерева. Звідси у неї загальнолюдські якості, спільне для всіх людей, для народу. І все ж кожен індивід є неповторним, як неповторне його життя. Навіть в одному роді, в сім'ї, де для її членів є багато спільного в житті, воно складається індивідуально: "Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму - і прадід, і дід, і батько з матір'ю" ?4, 80].
В особистості, на думку О.Довженка, поєднується минуле й сучасне її існування, життя, діяльність, а також майбутні перспективи її буття. Так, у п'єсі "Потомки запорожців" він, даючи коротку характеристику дійових осіб, заглядає у їхнє минуле, описує сучасний статус і передбачає, якими вони можуть стати в майбутньому. Соціальне середовище - основний зовнішній фактор формування особи. Тому з усією очевидністю, подаючи окремі портрети персонажів, вкладає у них типові риси певної соціальної чи етнічної групи. Так, зокрема, він зображає своїх предків, потомственних селян-хліборобів. Прадід Тарас (рід Довженків на селі так і звали - Тарасовичі, забувши про їхнє прізвище) мав голос "такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки булиніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро" ?4, 49].
Праця і мирне співіснування були головними рисами українця-хлібороба. У праці розквітав їхній талант, вони давали радість життя і смисл діяльності. Вихований у працелюбній сім'ї, О.Довженко ніяк не може чи ніби умисно не хоче зрозуміти, чому це праця при соціалізмі розглядається вже як щось особливе або й виключне, чому її оголосили справою честі, слави, доблесті й геройства, а людей до праці "підганяють газетами". Він переконаний, що в усі часи труд "сам по собі є просто діло. Як собі хочете, ну, по-моєму, не треба бути героєм, щоб трудитись. І доблесті особливої не треба. Не слід так залякувати людей трудом. Труд - штука приємна, радісна... А на геройство не всякий способен" ?15, 406].
Виховання людини в праці, починаючи з дитинства, має доповнюватися навчанням, освітою. Прекрасні природні задатки без належної освіти не розкриваються в усіх їхніх можливостях. На його думку, батько був всебічно талановитою, розумною людиною, з якої міг би вийти професор, але тогочасні умови життя були такими, що він лишився неграмотним, як і майже всі селяни України в дореволюційній Росії. В умовах нового післяреволюційного суспільства молоді був відкритий шлях до освіти. О.Довженко закликає вчителів, старших товаришів допомогти кожній молодій людині визначитись у своїй "сродній праці", осмислити свої здібності і посилати в науку: "Вкажіть йому дорогу, дайте науку, дайте техніку, і тоді посилайте куди завгодно: в інженери, в капітани, в дипломатичні місії, артисти" ?5, 128].
Водночас стан освітянської ниви
Loading...

 
 

Цікаве