WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

батька, його тілесний портрет, письменник у той же час підкреслює, що це була людина "з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів" ?4, 52]. Саме глибинні думки і почуття індивіда О.Довженко, як і класик української філософії, величає серцем. Серце як м'яз у нього має інше означення: воно болить, коли трапляються напади стенокардії. Але є інше розуміння серця, яке знаменує духовне осердя внутрішньої людини. Г.Сковорода ототожнював серце з Богом у людині, зокрема, з любов'ю, яка і є Богом. Подібне зустрічаємо і у О.Довженка. Він високо підносить думку про те, що людина має любити не стільки "розумом.., а всім, чим Бог дав, що тільки є в тобі" ?3, 73]. Присутня у творах О.Довженка й ідея Г. Сковороди про самопізнання людини за допомогою і через серце. Мислитель часом розрізняє, а іноді ототожнює душу й серце людини, при цьому ставлячи вимогу "дати їй змогу розкрити свою душу в глибокому внутрішньому самоспогляданні" ?15, 458].
Довженківське "сердечне" самоспоглядання характерне для героїв його творів. Так, коли персонажі "Повісті полум'яних літ" під час війни потрапляють у "граничні ситуації", найстрашнішою з яких є зустріч зі смертельною небезпекою, то перед їхніми очима миттєво пропливає все життя, починаючи з дитинства, бо в серці назавжди залишаються дорогі сцени минулого життя ?5, 112]. Сердечні якості, почуття народжуються, успадковуються й укорінюються у внутрішню людину з дитинства. При цьому неабияку роль відіграє злиття людини з рідною природою: "М'яка тепла вода її оповила, мою душу, очистила від журби і скорбот, повернула до краси... Вона наповнила серце моє любов'ю, миром, щастям" ?15, 500]. Орлюк, самоусвідомлюючи своє "Я", звертається серцем до дитячих років, коли він зростав серед насіння, хлібів, а звідси - і його сердечна любов: "Я так люблю сіяти! Люблю орати, косити, молотити. Але понад усе люблю сіяти, садовити, щоб росло. Тоді я сторукий, і рука в мене ну така легка, ніде було так не родило, як там, де я" ?8, 113].
О.Довженко розуміє, що важливо показувати особу людини через виконання нею нових певних ролей. Дійсно, людина як особа формується в діяльності, вся сукупність форм якої є індивідуальним способом життя, що знаходить відбиток у сутності особистості. Але не менш важливим у єстві особи є її внутрішній глибинний пласт духовності. Він захований від зовнішнього спостерігача і доступний тільки самопізнанню. Тому митець вважав за потрібне, щоб його герої лишались на самоті, заглиблювались у себе і в тиші душі шукали істину. Це, можна сказати, проповідь своєрідного ісихазму, хоч і в його нерелігійній формі.
Людина як часточка космосу містить у собі його тишу, до якої треба прислухатись, щоб самопізнати себе, повчає митець. Це "тихе" самопізнання різнопланове: "Тиша споглядання та самоспоглядання, тиша волі, тиша приреченості, тиша каяття, відчуженості від дрібного, минущого, тиша захоплення, мислення тощо" ?2, 494]. Як для кінорежисера, для О.Довженка характерне розмірковування героїв над своєю долею, життям, сутністю, перспективами подальшої діяльності й т. п. Це зумовлено його філософським кредо поєднання в людині зовнішніх дій, ролей і внутрішнього "серця": "Людина не завжди там, де вона біжить, перебігає, метушиться і т. д., вона починається там, де по бігові й стрілянині вона спиняється вчасно і мислить" ?6, 318].
За Г.Сковородою, людині самопізнати серце потрібно для того, щоб виявити свою "сродність" (спорідненість) з певним видом праці. Природа (Бог) нікого не обійшла, наділивши певними здібностями, нахилами, талантом, хоч і не в однаковій мірі (концепція "нерівної рівності"). Коли людина займається тим, для чого народжена, вона дістає насолоду від праці як процесу діяльності, а не тільки від кінцевого її результату. "Несродну" працю Г.Сковорода розглядає як джерело нещасливого життя індивіда, всіх людських бід, зла на землі. Подібні мотиви притаманні й творчості О.Довженка.
Талант, даний від природи, - це не прерогатива тільки людей розумової праці. Дядько Самійло із "Зачарованої Десни" не був ні професором, ні лікарем, ні інженером, ні суддею, ні священиком, він навіть не мав хліборобського хисту. "Але, як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, - легко і вправно... Поза своїм талантом, як це водиться часто серед вузьких фахівців, він був людиною немудрою і навіть немощною" ?4, 69]. Фізична улюблена праця приносила косареві насолоду, бо, здавалось, він із задоволенням обкосив би всю земну кулю.
Якщо ж людина не знайшла свого місця в житті, не визначилася із "сродною" працею, а займається роботою, непритаманною її єству, то вона нещасна. Така праця не сприяє розкриттю її сутнісних сил, а губить їх. Звичайно, індивіду доводиться виконувати чимало ролей, займатись різною діяльністю, але є один із видів її, що підносить людину на гідний неї щабель існування, дає щастя. О.Довженко засуджує практику радянського суспільства, в якому часто "перекидають" працівника з одного виду роботи на інший. Особливо це стосується "номенклатурних" працівників, яких використовують на посадах зовсім різних профілів. Це руйнує їхню особистість, завдає шкоди суспільству. "Перекиданство - наше велике зло, - пише він. - Воно розвинуло у нас, породило дилетантство і поверхових безвідповідальних нероб. Перекидають його, як шматок, ... і він радіє, ось який послужний список - є чим хвастонутись" ?15, 208].
Очевидно, що О.Довженко добре знав творчість Г.Сковороди, М.Гоголя, П.Куліша. Менш вірогідно, що він міг читати твори П.Юркевича, бо за життя письменника його оголосили релігійним мракобісом, і праці не друкувалися. Та ми ведемо мову не про пряме запозичення О.Довженком ідеї кордоцентризму у мислителів ХІХ ст., а про ідентичність ходу їхньої думки в різні два століття щодо понять "серце", "душа", у яких відобразилася ментальність українців з їхнім індивідуально-особистісним розумінням людини. Довженків кордоцентризм є також виразом екзистенціальності творчого доробку ряду його соратників по ВАПЛІТЕ. Але ж і його ідеї про серце несуть відмінне, оригінальне, як ми бачили вище. Крім сказаного, відзначимо ще ряд Довженкових характеристик цього поняття.
У серці формується віра, і воно є носієм її: "Люди виносили віру в серцях" ?13, 29]. Серцемістить у собі переживання: "... Важкі хмари торкались серця: син комсомолець лежав на столі" ?5, 129]. Відповідно до життєвих обставин та відносин серця можуть наповнюватись радістю і щастям, але коли люди стикаються з несправедливістю, то ситуація сприяє тому, щоб "серця сповнялися лютого гніву" ?4, 65]. У "просторах свого серця" проста сільська жінка здатна знайти щось зовсім не буденне, що виходить за рамки "хатньої мрії" ?4, 77].
Серцем люблять, але й ненавидять: "Дурне мав серце. Ненавидів таємниці. Брехні в усіх видах - в партійному і безпартійному. Ненавидів безчестя і прояви поганого смаку. Але де б я не був і що б я не робив, я вкладав усю свою силу, щоб зробити краще, всю душу, всі нерви, всі м'язи" ?15, 259]. Серцем людина відчуває майбутнє, перспективи своєї діяльності, життя: "Сьогодні точно і вповні відчув я усім серцем, що мені судилося, якщо я не вмру наглою смертю, написати одну велику книгу, ту саму, яка жила в моїй підсвідомості багато вже літ" ?15, 404]. Серце розглядається як орган для естетичного пізнання світу: "З чого складається красота? З того, з чого й життя й перемога. З
Loading...

 
 

Цікаве