WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат

Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство - Реферат


Реферат
не тему:
Літературно-філософські роздуми Олександра Довженка про особу і суспільство
Видатному вітчизняному кіномитцеві, письменнику і публіцисту О.П.Довженку був притаманний потяг до філософського осягнення дійсності, без чого він не мислив ні художньої творчості, ні громадської діяльності. Не випадково його повісті, оповідання, статті, а особливо "Щоденник", сповнені пошуків онтологічних, філософсько-антропологічних, історіософських підвалин для естетичної практики. Цей бік Довженкового генія, ще недостатньо розкритий у нашій літературі, потребує подальшого дослідження. Зупинимось на деяких аспектах філософсько-антропологічних пошуків визначного митця.
Провідною тенденцією Довженкової філософсько-антропологічної думки є осмислення співвідношення в людині індивідуального і суспільного начал. Така постановка питання випливала з характеру епохи, в яку жив і працював митець. У післяреволюційний період життя країни подолання приватної власності й заміна її суспільною здійснювалося надзвичайно складно і суперечливо. Відображаючи ці перипетії революційних перетворень, О.Довженко формулює головну проблему ХХ ст.: "Моє чи наше? Ось світове питання. Великий знак доби...". Але найскладніше це питання для нас ?10, 129].
Звідси - роздуми про подальше формування особистості. Приватна власність є ґрунтом для індивідуалізму, для утвердження особистого "Я". Суспільна ж власність утверджує у свідомості індивіда його органічну єдність з цілим, з колективом, класом, суспільством, висуваючи в його особистості на перший план не "моє", а "наше". Захоплений ідеєю колективізму, яка втілювалася в роки будівництва соціалізму, О.Довженко на питання "моє чи наше"? твердо відповідає: "Наше!" Такий вибір стимулювався "етикою рідноти", котра твердить, що людина не є ізольованим атомом у світі, а належить до певного роду, є його невід'ємною часточкою. Звідси зрозуміло, чому селяни в кіноповісті "Земля" і в п'єсі "Потомки запорожців" вважали справедливим забрати майно куркулів, усуспільнити його. Моральним виглядає в цьому плані і вчинок Боженка у кінофільмі "Щорс", який, спрямувавши кулемет у театрі на "господ буржуазію", відбирає у них гроші.
У кінотворчості О.Довженко в 20-і роки прагне провести ідею первинності суспільного перед індивідуальним у мистецьку практику. Для нього головним завданням було розкрити суть ідеї, а не персоніфікацію героїв. Митець в "Автобіографії" визначав сам, що у 1927 - 1928 роках у його кінострічках ідея превалювала над характерами, "герої "Арсеналу" були ще мало персоніфіковані... Це були носії ідей, ідеологій. Я оперував ще... класовими категоріями" ?1, 29].
О.Довженко зізнається, що саме відчування себе частинкою цілого, органічний колективізм завадили йому покінчити життя самогубством у 30-і роки, в період цькування й розпачу, хоч тоді в небуття з власної волі пішов дехто з його друзів. Якщо ціле переважає окремість, то треба підкорити свої дії цілому, якщо "наше" перемагає в суспільстві, то "моє" мусить до цього маршу пристосовуватися, йти в ногу з усіма. Ці почуття посилилися у свідомості митця в період фашистської навали, коли вирішувалася доля народу. Не тільки ставити на перший план особисте, але й думати про це в страшний для суспільства час вважалося зрадою, найбільшим злочином. Кожен, відкинувши мрії про своє благополуччя і щастя, повинен був боротися за перемогу над ворогом. Слави й особистого безсмертя заслуговують лише ті, хто до кінця виконав свій обов'язок перед країною, віддавши без вагань життя за неї. Такими ідеями сповнені твори митця: кіноповісті, оповідання, виступи, статті. Він забуває про власну хворобу і перебуває на фронті, прагнучи надихнути солдатів своєю творчістю на подвиги.
Проте в період війни письменник стикається з безліччю фактів, які свідчать про очевидну дурість керівництва країни, антигуманність сталінської влади по відношенню до співгромадян. Так, мільйони нещасних синів України блукали у прифронтовій смузі. Але, якщо комусь вдавалося перейти лінію фронту до своїх, замість того, щоб послати у бій проти ворога, їх оголошували державними злочинцями і кидали до таборів. З цього приводу з'являється такий запис у Довженковому "Щоденнику": "Боже, які ж ми нерозумні, погані вчителі і керівники. Як мало у нас очолених найвищою ідеєю братства, гуманізму, комунізму, чулості, навіть простої практичності державної, як мало у нас, по суті кажучи, любові до нашої людини, вона у нас замінена холодною формулою вірності ідеї Радянського Союзу і патріотичним вигуком - "Народ безсмертний, брати і сестри!" А народ із смертних людей, що страждають, мучаться, потерпають. Кому скажу? Де ви, товаришу Сталін?" ?15, 249].
Акцентування індивідуальності людини в умовах тоталітарного пригнічення посилюється у митця в період цькування його владою за кіноповість "Україна в огні", коли він констатував: "Мене засуджено до смертної кари через отруєння чашею цикути націоналізму" ?15, 347]. Тут вбачаємо явний натяк на загибель Сократа: древньогрецький філософ, з ім'ям якого пов'язаний перехід людства до шанування неповторного в особистості, до індивідуально-діалектичного сприйняття світу, був засуджений до страти можновладцями демократичного Афінського суспільства, де панував догматизм і підкорення особи полісу. Сократ випив отруту - цикуту. О.Довженко іронічно констатує, що вирок йому за "Україну в огні" слід вважати справедливим, бо він хоч і шкодить конкретній людині, але задовольняє суспільство: "Справді - довольство цілого обіймає собою і довольство всіх його частин. А раз я є частина, хоч і мізерна, цілого, сей вирок, задовольняючи ціле, мусить задовольнити і мене" ?15, 347].
Сталінське формально-логічне мислення ніби осягає істину, але ж проти неї в О.Довженкові бунтує сократівська діалектика: якщо моє "Я" неповторне, то чи може воно розчинитись у загальному? Мислитель цілком у руслі екзистенціального розуміння людини констатує наявність у своїй особистості цілої гами внутрішніх почуттів до свого народу, які спричинили сердечний біль при спогляданні його нищення. Ці страждання письменника яскраво вилилися у творі "Україна в огні". Інакше й не могло бути, бо це теж логічно й закономірно, чого не побажали бачити його ідеологічні кати: "Чи може бути надмірною любов до Батьківщини? Ні. Немає такої любові... І моя не була, хоч і вмер від неї... Втратив все за одну лише помилку серця свого" ?15, 439]. Письменник раціонально усвідомлював, що показ Сталіну України, яка потрапила в саму середину воєнного пекла, зазнала найбільших втрат, викличе гнів вождя, його звинувачення в тому, що митець не бачить страждань інших народів, а значить у націоналізмі, але по-іншому вчинити не міг: "... Серце моє було отуманене останніми сльозами на останніх рідних нивах моєї землі в незабутнє літо тисяча дев'ятсот сорок другого року" ?15, 375 - 376].
Хоча символ "серце" зустрічається і в довоєнних творах О.Довженка для означення глибинних духовних криниць душі людини, але саме воєнні та повоєнніщоденникові записи й художні твори містять чимало звернень до цього поняття для означення сутності індивідуальності. Без сумніву можна стверджувати, що письменник продовжує кордоцентризм (cordos - серце) в розумінні людини, притаманний з давніх-давен українській філософській думці. Концептуально кордоцентризм вперше розроблений Г.Сковородою і знайшов оригінальне продовження у творчості М.Гоголя, П.Куліша, П.Юркевича та інших.
Продовжуючи кордоцентричну тенденцію, О.Довженко, як і Г.Сковорода, розрізняє зовнішню і внутрішню людину. Так, описуючи зовнішність
Loading...

 
 

Цікаве