WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Святкування народного свята - Різдва Христового - Реферат

Святкування народного свята - Різдва Христового - Реферат

Міністерство охорони здоров'я України
РЕФЕРАТ
на тему:
"Святкування народного свята - Різдва Христового"
2001
За сім з половиною кілометрів на південь від Єрусалима в маленькому містечку Віфліємі (Бейт-Лехем "дім хліба" з єврейської) майже дві тисячі років тому Діва Марія "породила свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них" (Луки, 2.7). Чоловік Марії-Йосиф назвав хлопчика Ієшуа (грецька форма імені Ісус), що давньоєврейською означало "Спаситель". Бо ще задовго до появи дитини на світ сповіщав Йосифу ангел небесний: "І вродить вона сина, ти ж даси йому ймення Ісус, бо спасе він людей своїх від їхніх гріхів" (Матвія, 1,21).
Богонемовля ще тихо спало собі на сіні в яслах убогого вертепу - печери для утримання худоби, а весь навколишній світ уже змінився. Нова яскрава зірка з'явилась на небі й повела трьох мудреців із Сходу до Ісуса. Ангел зійшов на поля віфлеємські, і зачудовані пастухи поспішили привітати дитятко Боже, бо почули: "Сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь" (Луки, 2, 12). Світ змінився, бо просвітліли серця людські, і була в цю мить радість на небі, "і на землі мир, у людях добра воля!" (Луки, 2,14).
Так оповідає про народження Ісуса Христа Біблія. Із найдавніших часів у пам'ять про цю подію 7 січня святкують православні християни Різдво Христове.
У побутовому селянському календарі українців XIX- початку XX ст. зимові святки - найкраща, найважливіша подія року (за своїм значенням вони майже не поступалися Великодню - найбільшому релігійному святу православних).
В українців християнські традиції свята тісно перепліталися з давнішими звичаями язичницького походження. Колись у цей час, невдовзі після зимового сонцестояння, наші пращури відзначали народження нового, літнього сонця, поворот від зими до літа. Це на його честь і досі запалюють під Різдво "живий" вогонь гуцули, а вуглини від тієї ватри вважають помічниками від усіх хвороб.
Вечір напередодні Різдва - "Свят-вечір", "вілія", "кутя" був магічним часом творення іншого, вимріяного буття. Звичні й буденні предмети, речі набували чарівної сили, а господар ставав домашнім жерцем. Урочисто вносив він до господи сніп, як правило, житній, і ставив його на покуті - на врожай і достаток. Це була коляда
(а може, то втілення бога Коляди, чиє ім'я згадують літописи?) або ще "дідух", "дідочок". Із застромленими в нього серпом, граблями стояв він на покуті аж до Нового року, мирно сусідуючи з іконами - святинями інших часів, іншої релігії.
А панувала у Свят-вечір кутя - головна обрядова страва. Як удасться кутя- буде крута ще й із "верхом" - то буде на урожай, а в оселі щастя. Поклавши в рукавицю гроші (щоб водились), несе кутю на покуть господиня, а діти під час цієї церемонії завзято мека-ють, мукають, іржуть, квокчуть, крякають - щоб уся Ця живність плодилася, щоб курчата й каченята водилися. І перша ложка куті була для бджіл - кидали її до стелі, щоб рої велися. Друга-для самого морозу, Щоб отак задобрений, він не чинив збитків, не морозив посівів і городини.
На святковому столі 12 страв, і геть усі пісні. Риба просіл, пісний борщ, вареники, гречаники й пироги, пироги з капустою, грибами, квасолею, горохом, сливами, яблуками тощо. Зійшла вечірня зоря, й можна сідати вечеряти; починали із куті.
Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. Бо за повір'ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову - за те, Що колись у давнину спав у яслах маленький Христос.
Кутю давали курам, "щоб гарно неслися", її несли на гостинець хрещеним батькам, бабі - повитусі, досвітчаній матері. Для предків, що в ці свята прийдуть у гості із того світу до живих, кутю залишали на столі на ніч. На Чернігівщині для них навіть значили ложку, перев'язуючи її жовтою стрічкою.
Різдвяна ніч повнилася чудесами: із колодязя можна, згідно з повір'ям, напитися вина, потрібно було тільки втрапити до нього в цей час; вода із трьох криниць;
принесена в роті, віщувала дівчатам про заміжжя. Правда цієї ночі, як ніколи, гуляє нечиста й зла скла. Це проти неї клали на чотири краї столу зубці часнику, засікав господар сокирою пороги господарських будівель, примовляючи, при цьому: "Згинь, щезни, нечиста сило!"
Наставало Різдво і все живе славило Ісуса Христа народженого.
"Благословіть колядувати?!" - допитувався "тичина" чи "береза" - ватажок порубочої громади.
"Та просимо, колядуйте!" І лунала колядка - "Нова радість стала" або "Господарський двір на семи стовпах".
А ще на Різдво "ходили з вертепом". Звичай цей, що виник під впливом католицьких релігійних містерій, поширений переважно у західних областях України.
Святкували Різдво серед зими: біліли сніги, тріщали морози. А за столами в хатах уже загадували на літо: намагалися раніше сісти вечеряти - щоб раніше жати, не дозволяли пити з відра - щоб не линув дощ серед жнив. І якщо вдавались намагання, то вірили, що задумане неодмінно здійсниться.
Різдво... Народилося нове сонце, народився Христос. Наші предки вірили їм обом, і це додавало їм снаги на тяжкий щоденний труд.
Loading...

 
 

Цікаве