WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Концепт національного виховання у науковому доробку Н.Григор’єва - Реферат

Концепт національного виховання у науковому доробку Н.Григор’єва - Реферат

запитує, чим "наші люди" відрізняються від євреїв, поляків, росіян, циган, чим євреї відрізняються від поляків та росіян, поляки від росіян і т. д. Разом приходять до висновку, що ті риси, якими одні відрізняються від інших, то є риси кожної окремої національності. На підставі цього робиться висновок, що таке національність [1, 15-16].
Оскільки, з одного боку, з'ясування ознак, які характерні для людей певної національності, дуже складне, а з іншого - необхідне для вивчення історії нації, то треба поставитись до цього дуже відповідально, застосувавши усі засоби, які певною мірою цьому сприяють. З досвіду нам відомо, ЩО діти швидко навчаються розрізняти національність людини за її мовою.
Визначивши, що таке національність взагалі, які ознаки відрізняють "наших людей" від євреїв, поляків, росіян, чим поляки різняться від євреїв, євреї від росіян і поляки від росіян, учитель наштовхує дітей на думку, що існують різні національності. Нарешті він дає національну назву "наших людей" - українці.
Коли визначено, що таке держава і що таке нація, постає питання: як ставиться держава до нації і, навпаки, нація до держави. Вчитель повинен пояснити ці стосунки теж на попередніх прикладах. Своїми запитаннями він звертає увагу на те, що часом люди живуть в одній хаті, слухаються одного господаря, навіть спільно працюють, але не складають сім'ї (знайомі, сусіди, квартиранти, наймити); так само і в селі не всі мешканці одного села складають одну сільську громаду, одне село. Для з'ясування цього вчитель приводить кілька відомих дітям прикладів (часом території двох сіл зливаються, іноді село, завдяки великій території, поділяється на дві громади, не всі мешканці села можуть бути однієї національності, є й такі, що мають свою громаду, і т. п.) і цим викликає у них розуміння, що інколи відсутність якоїсь однієї ознаки або наявність її не дозволяє нам вважати відому нам річ тим, чим мали б вважати з першого погляду. Отже, висновок: хоча в державі всі люди підкоряються одним законам, вони можуть бути не однієї національності.
Щоб сформувати у дітей зрозуміле загальне поняття про історію, учитель пропонує учням, наприклад, розпитати вдома: коли вони народились, хто їх доглядав, у якому віці почали говорити, чи не хворіли, що робили до вступу до школи, коли пішли до школи і т. д., а також пригадати самим, що вони пам'ятають зі свого життя, а потім усе це розказати в школі. Наступного разу вчитель пропонує учням розпитати про життя батька, матері, баби або діда; довідатися взагалі про життя сім?ї. А для цього радить:
1) розпитавши у батьків та переглянувши поминальні (панахидні) граматики, дізнатися, чи й раніше зі стількох осіб складалася сім?я, як тепер, чи збільшилась, чи зменшилась;
2) розпитати про старі межі садиби, дізнатися, чи завжди сім?я займала однакову площу поля, городу і т. ін.;
3) переглянути старі й нові речі у дворі, коморі, на горищі і т. д. (вози, плуги, коси тощо), довідатися, з чого сім?я раніше жила;
4) довідатися, чи завжди жила сім?я в одній хаті, чи такі самі були раніше будівлі у дворі, розшукати й оглянути руїни, горбища тощо;
5) довідатися, чи сім?я жила раніше заможніше, чи бідніше, чому;
6) хто раніше хазяйнував у господі, краще чи гірше, ніж тепер [1, 17].
Н. Григор'єв був переконаний, що діти з цікавістю дошукуватимуться до всього, з великим задоволенням розповідатимуть у школі, про що дізнались. Тут учитель вперше дасть їм термін історія, скаже, що все, що вони про себе розповідають, - це їхня історія. Так під керівництвом учителя діти дізнаються про історію своєї сім'ї, свого села, помітять, що в світі все змінюється то на гірше, то на краще. Завдання вчителя - довести дитину до розуміння, які причини змінюють життя на краще, а які - на гірше, що потрібно робити в тому чи іншому випадку, щоб зміни були позитивними, а не негативними. Зрозумівши, яка користь з того, коли знаєш і не забуваєш власного життя (своїх помилок та добрих вчинків), життя сім'ї та села, діти самі дійдуть до розуміння, для чого потрібно знати історію рідного народу. Розглядаючи відомі дітям причини і наслідки подій у житті рідного села, вчитель наводить їх на розуміння того, що є держава як спільнота людей, що вона має багато однакових із сім'єю чи селом умов життя, а тому життя держави повинно змінюватися через ті самі причини і з такими самими наслідками, як і в селі та сім'ї, принаймні у тих межах, в яких держава має з селом та з сім'єю однакові умови життя. Якщо державу складають кілька національностей, то і життя кожної національності йде таким самим шляхом, як державне, сільське, сімейне.
Корисно здійснювати екскурсію з дітьми на руїни будинків, церкви, на кладовища, виховувати повагу до старовинних речей - свідків давнини (вишукавши або викопавши з дітьми таку річ, учитель повинен запитати, про що вона свідчить). Під час прогулянок у поле аж до межі з полями сусіднього села, слід звернути увагу на те, чи ця межа не мінялась, чи так само розмовляють в іншому селі, як і в рідному, чи немає відмінностей у словах чи вимові, між іншим, можна запитати й про те, чи можна на ярмарку впізнати, хто з якого села (відмінні слова, вимова, вбрання). Крімтого, вчителю варто віднайти старі грамоти (в управі, волості, в церкві або у приватних осіб) про дане село і дати їх дітям прочитати. Дізнавшись про історію окремих людей (себе, батька, матері), сім'ї та села з людських переказів, пісень, записів, з відмін у словах та вимові, з огляду старовинних речей та руїн, діти самі зроблять висновок, що про історію рідного народу можна довідатися з: 1) переказів, 2) народних пісень та оповідань, 3) стародавніх слів, 4) старого писання, 5) розгляду старих меж, 6) розгляду руїн, 7) розгляду старих речей, 8) розкопок і т. п. Таким чином, діти самі довідаються про джерела історії [1, 18].
Отже, це шлях, яким учитель допоможе дітям сформувати поняття про історію. Адже, як зазначав М. Грушевський, "рідна історія повинна бути розвиненою найбільш повно й деталічно, й на її матеріалі, найбільш близько і повно звіснім, повинна бути переведена та методична, формальна сторона вироблення історичного мислення - методології історії, котра в певних формах, найбільш простих формах мусить знайти місце і в програмі середньої школи" [2, 184].
Є усі підстави стверджувати, що окресливши найпростішу методологію історії, Н. Григор'єв на простих і доступних прикладах продемонстрував, як потрібно вчити історії через усвідомлення себе членом родини, колективу, держави, формувати національну свідомість. Адже "того, що може дати рідна історія в сфері морального, соціально-виховуючого впливу, його безпосередності і власті над почуттям, не може таки дати ніяка інша"[2, 183-184].
Підсумовуючи, варто зазначити, що на основі детального аналізу праці Н. Григор'єва "Про навчання дітей рідній історії" ми намагалися показати шлях, завданий українським вченим, за допомогою якого викладання історії веде учнів до формування національної свідомості, до виховання свідомого українця. Безумовно, методика, запропонована на початку ХХ ст., застаріла, але ідея - досить глибока й цінна і, можливо, до неї варто повернутися в сучасних умовах, використовуючи новітні технології і методики.
Література
1. Григор'єв-Наш. Про навчання дітей рідній історії // Григор'єв-Наш Історія України в народних думах та піснях. - К.: Веселка, 1993. - 271 с.
2. Грушевський М. Історія і її соціально-виховуюче значення // Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К.: Знання, 1991. - 240 с.
Loading...

 
 

Цікаве