WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Концепт національного виховання у науковому доробку Н.Григор’єва - Реферат

Концепт національного виховання у науковому доробку Н.Григор’єва - Реферат

лекцій, змушуючи дітей 5 класу писати конспект.
Думка Н. Григор'єва, сформульована майже сто років тому, не втратила своєї актуальності й сьогодні. Він стверджував: дітей не вчать розуміти історію як ґрунт народного життя, як джерело, з якого сучасне життя черпає потрібні висновки для керівництва своїм розвитком, а примушують завчати деякі епізоди, характеристики, імена, роки і т. ін. Закінчивши курс, діти не знають, до чого застосувати свої знання. На жаль, сьогодні немає навіть механічного запам'ятовування. Учні, а згодом студенти, не знають важливих подій з історії України, не можуть чітко визначити її періоди. Нещодавно, під час здачі кандидатського іспиту, здобувач не міг назвати хронологічні межі середньовіччя та епохи Відродження.
Тому Н.Григор'єв слушно й актуально закликав: ставлячи за мету, як слід навчати своїх дітей історії, варто зробити її ґрунтом для національного виховання. Слід пам'ятати: "1) історію треба викладати так, щоб дитина з самого початку й до самого кінця курсу відчувала, що вчить вона не про когось, а про себе, про своїх батьків, дідів, прадідів, про свій рід, вчить те, що залишило слід на її сучасному житті, так чи інакше завжди впливає на це життя і вимагає тих чи інших вчинків, тієї чи іншої поведінки; 2) не можна напихати голову дитини готовими оповіданнями, іменами, роками і т. ін, бо це забиває лише їй голову, а не викликає розумової діяльності; 3) увесь час наука історії та історичних законів повинна складатися з живих розмов, знайомих прикладів з рідного життя; порівнянь сучасного з минулим і т. ін. Підручником користуватися слід як найобережніше, аби лише пригадати, про що була розмова; 4) не історію пояснювати живим життям, а навпаки - сучасне життя пояснювати історичними законами; 5) перш, ніж почати курс історії, неодмінно треба добре з'ясувати на зрозумілих прикладах, що таке історія і навіщо вона потрібна" [1, 10].
Н.Григор'єв пропонував курс навчання дітей рідній історії поділити на дві частини. Перша частина має бути присвячена підготовці до вивчення історії, знайомству з найхарактернішими рисами історичного побуту й життя народу, з головними його особливостями, а якщо можливо - і з видатними подіями. Друга частина повинна знайомити з більшістю видатних подій і діячів рідної історії, починаючи з перших відомостей про облоги слов'ян на Дніпрі й закінчуючи сучасністю. Ці дві головні частини завжди можна доповнювати, розширюючи програму, поглиблюючи відомості, впливаючи на свідомість дітей. Отже, Н.Григор'єв переконував, що історія є ґрунтом для національного виховання.
М.Грушевський свого часу наголошував, що "історія рідного краю й рідної історії не перестане бути осередком історичного навчання, і наслідком того є культ рідної традиції, рідної сторони, культ моральних вартостей, виявлених нею - діл попередніх поколінь, котрі своїми жертвами, стражданнями і подвигами, працею мислі і працею рук привели на нинішній щабель життя нинішнє громадянство, все буде центром історичної уваги, історичного виховання" [2, 183].
Таким чином, цілком закономірно, що викладанню історії має приділятися особлива увага. Готуючи дітей до свідомого вивчення історії рідного народу, учитель, - переконував Н. Григор'єв, - повинен з першого ж разу зупинитися на докладному з'ясуванні необхідних історичних термінів і визначенні правдивих, відповідних їм, понять, таких, як держава, нація, історія і т. ін. Це необхідно зробити з самого початку, щоб привчити дітей до правильного розуміння і вживання цих термінів, щоб уникнути будь-яких непорозумінь та помилок, пов'язаних із теорією спільності колишньої історії Російської держави з історією українського народу. "Головне завдання учителя при навчанні дітей історії однієї нації - добре навчить їх ясно й легко відріжняти історичне життя (склад, умови, характер, поступ і т. ін.) цієї нації від життя тих націй, з якими вона через ті чи інші причини мала близькі стосунки, а може навіть деякий час і спільно жила" [2, 183].
Отже, з самого початку найширше пояснити різницю між державою й нацією. Визначення понять "держава" і "нація" має велике значення. Адже дитина під час подальшого викладу сама матиме можливість зрозуміти, що потрібно зараховувати до історії рідного народу, а що - до історії тієї держави, під якою він перебував. Таке пояснення учитель легко міг би зробити, окресливши характерні ознаки держави й нації, розтлумачивши ці поняття. Однак з досвіду відомо, що як би гарно вчитель не пояснив ті чи інші поняття, діти, поки самі їх не сформулюють з відомого і зрозумілого їм матеріалу, міцно запам'ятати їх не зможуть. Коли вони лише приймають на віру чужі відомості, не аналізуючи їх, не до кінця усвідомлюючи, не розвиваючи власних суджень, то тоді працює тільки пам'ять, а не розум і свідомість. А мета навчання - розвинути якнайповніше свідомість, щоб, навіть закінчивши навчання, людина сама робила відповідні висновки у життєвих ситуаціях.
Щоб сформувати зміст поняття "держава", учитель спочатку повинен дати визначення про деякі об'єднання, які відомі дітям і ближче стоять до них у житті. Для того він запитує у дітей, з ким вони живуть разом, чи живе хто наодинці, які гуртки або громади людей їм відомі, як вони можуть їх охарактеризувати, а коли діти самі цього не зуміють зробити, то допомагає їм. З усіх зразків об'єднаного життя дітям найбільше відома сім'я. Вона є першим прикладом людського об'єднання. Тому вчитель після того, як діти перерахують, які вони знають об'єднання людей, докладніше зупиняється на поясненні, що таке сім'я. Він розпитує, з ким діти живуть, яких родичів мають, чи всі родичі разом живуть, які й чому живуть разом, а які й чому порізно; як вони працюють - чи на всіх, чи кожен на себе; хто керує в такій групі; чи всі підкоряються старшому; чи можна жити в одній хаті, не слухаючись гурту або старшого; чи все, що захоче, може старший зробити; чи нема й над ним старшого, навіть поза сім'єю, і т. ін. Нарешті запитує: "Як же називається група людей, що складається з близьких родичів, які живуть в одному будинку або на однім подвір'ї, спільно працюють і слухаються одного господаря?" [1, 14].
У такій ситуації діти швидко й активно дають відповіді. Тоді вчитель ставить питання навпаки: що ж таке сім'я? І діти, добре зрозумівши характерні ознаки сім'ї з попередньої розмови, самі сформулюють визначення на попереднє запитання. Якщо діти не дадутьправильної або повної відповіді на перше чи друге запитання, вчитель повинен поставити інші і тим самим підштовхнути до правильної відповіді. Наприклад: скільки в сім'ї господарів, чи кожен в сім'ї працює нарізно, чи чужі люди складають сім'ю і т. д. Цим учитель яскравіше визначить характерні ознаки сім'ї, і діти зрозуміють, як треба відповідати на запитання.
Н.Григор'єв зазначав, що у будь-якому випадку учитель не повинен сам формулювати або занадто допомагати дітям підбирати речення, щоб висловити свої поняття. Скрізь і завжди треба домагатися, щоб вони самі шукали й підбирали слова для нових понять, привчати їх не звикати до чужої допомоги, а покладатися лише на власні сили, вчити правильно оперувати мовою, а також розвивати мислення. Та й сам процес вишукування й підбирання найкращого вислову до нового поняття зацікавлює дітей, особливо - коли запропонувати конкурс "Хто краще скаже?".
Цілком зрозуміло, що не потрібно вимагати того, щоб усі діти неодмінно зупинялися на одному реченні-визначенні. Школярі можуть викласти свої поняття різними словами. Це лише сприяє розвитку мови. Важливо, щоб таке речення правдиво відтворювало поняття. Учитель навіть повинен
Loading...

 
 

Цікаве