WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Козацькі кургани в тривожному сні... (портрет нашої культури) - Реферат

Козацькі кургани в тривожному сні... (портрет нашої культури) - Реферат


Реферат
не тему:
Козацькі кургани в тривожному сні... (портрет нашої культури)
Культура людини - це її внутрішній світ, сформований вихованням, світ, до ідеальних обрисів якого людина прагне наблизити реальне життя своєю діяльністю. Тобто це - дух, переконання, уподобання, мрія, віра, уявлення про Добро, Красу, справедливість. Це - кодекс честі.
Життя тим діалектичніше, чим кодекс честі чи духовність, чи культура однієї людини відрізняється від іншої, перекидаючись на суспільні категорії та народи. Тоді міжособистісні незгоди, узагальнюючись, переливаються в суспільні рухи і навіть війни.
Побутує думка, що про смаки, тобто переконання, не сперечаються, однак уся історія міжлюдських конфліктів, великих малих, виросла на цих суперечностях, бо саме дух людський ініціює дію: дух, духовність, культура прагне матеріалізуватися. Тобто все рукотворне, що нас оточує, є матеріалізованою в різний час культурою. До сфери ж культури входять і етика і естетика, і філософія, і мистецтво, і політика, і ідеологія, і мораль... Культура як пересічної, так і непересічної людини може бути і високою, і низькою залежно від виховання, отриманого з дитинства. Як суспільна істота, людина має і різні можливості культивування духовних потреб власного рівня, які їй забезпечують внутрішній комфорт. Виникають корпорації різної людської, інформаційної, матеріальної потуги. Хтось починає домінувати.
Нинішній стан української культури ознаменований ослабленням національного начала; пануванням субкультури і обмеженням доступу широких верств до класичного мистецтва; героїзацією злочинця, агресії, насилля, розбещеності; усе більшим відходом пересічної людини від власної художньої творчості; усе більшою залежністю від засобів масової інформації, а значить, і від маніпулювання суспільною свідомістю; потужною експансією російського, на жаль, модерного не кращими якостями мистецтва та літератури; невтручанням (а то й потуранням) у ці негативні процеси державної волі на захист та примноження національних культурних надбань.
Дозволю собі викласти власну точку зору на окремі аспекти нашого культурного життя.
Звичайно, коли заходить мова про стан нашої культури, зразу ж аргументом стає економіка як першопричина наших негараздів. Хоча, як уже мовилося, дух у діяльності людини все ж є первинним, тобто саме від рівня нашої культури залежить рівень нашої економічної спроможності. Слово відомому у світі провідному російському економістові Миколі Шмельову: "З віком, з досвідом, я все ясніше розумію, що економічний успіх, соціальні досягнення далеко не у всьому залежать від чисто економічних факторів. Вирішальну роль відіграє суспільна мораль, дуже важлива психологія: твоя, моя, перехожих на вулиці, керівників держави. Не забувай про традиції, а також про те, що поєднується об'ємним словом КУЛЬТУРА."
Згадаймо і ленінське: "Моралі в політиці (тобто і в культурі - А.М.) немає, а є лише доцільність". Зловісна хибність цієї тези доведена історією. На жаль, по інерції вона ще у нас подекуди живе. Та й не лише у нас, а й у глобальному вимірі. Адже, за свідченням одного культуролога, свого часу Пушкін щодо неймовірної краси коранічної структури світу вигукнув: "Погана фізика, але ж зате яка смілива поезія!" А через століття один з творців атомної бомби Енріко Фермі сказав про останню: "Можливо, це погана етика, але ж зате яка фізика!" Так розколовся світ по серцю Фермі та його сучасників. Для бази наших подальших міркувань про нашу сучасну культуру не зайвим буде навести роздуми ще одного відомого мислителя - покійного Миколи Амосова: "Людина так змінила свою природу, що це стає небезпечним... В принципі, інтелект її здатен вирішити всі глобальні проблеми. Та ми можемо загинути від глупоти. Нам заважають ідеологія, жадність, сексуальність."
Звичайно, на даному етапі державотворення понад усім домінує політика, тобто ідеологія. Політична боротьба захоплює в своє річище і всю культуру, прагнучи у кращому разі або нейтралізувати її, або перетворити її у служницю-пропагандистку. Величезна кількість партійних утворень свідчить про хворобу отаманства та домінування вторинного над первинним, розмежовуючого дрібного над єднаючим загальним, державної тактики над стратегією. Згадаймо, що саме нездатність українців-консерваторів та українців-соціалістів домовитися та поступитися одні перед одними в ім'я любої і тим і іншим держави України згубила і УНР, і Гетьманщину, і Директорію. І нині ще ми не можемо міцно стати на патріотичну твердь: політичний ринок лихоманить і економіку і всю культуру. Суспільного спокою немає. Якесь зависле очікування перемін.
У той же час життя триває; людина живе не хлібом єдиним. Чим же?
Почну з того, що мені професійно найближче.
Пісня - найдемократичніший, найдоступніший і найбільш запитаний суспільством жанр - переживає свої і організаційні, і кадрові, і технологічні, і моральні метаморфози. Як уже згадувалося, значні зміни останніх років майже ліквідували художню самодіяльність широких мас від школи до клубу: на утримання осередків немає коштів.
Узагальнено пісня, що творилася колись для народу, для співу пересічної людини, твориться нині для умовного професіонала. Панує аудіозапис та виконання під фонограму - цей аморальний сурогат виконавства. Пересічна людина відмежована від сучасної пісенної творчості і економічно (закриті осередки), і технологічно (апаратура), і домінуванням у пісні не мелодії, а ритму.
Дане Богом благо - співати, тим самим очищаючи, зміцнюючи власний дух, полишає людину, її піснею (та й не тільки!) нині насильно годують, бо основне джерело пісні для широких мас - радіо й телебачення, а там ніхто тих мас не питає. Раніше, коли людина була сама собі творцем, вона співала те, у чому знаходила потребу для душі, нині пасивно мусить споживати те, що дадуть. Це кардинально змінило співвідношення та живу сув'язь Людина-Пісня.
На жаль, дають переважно одноманітний потік молодіжної розважальності в танцювальних ритмах, дуже часто примітивного блатного штибу дешевими рваними мелодійками чи й без мелодійок, та дешевими пошлими текстами переважно з сексуальними підтекстами. Майже зникла в тому потоці дівоча українська цнотливість та козацька мужність. Пісні пишуть усі, кому не ліньки, фільтрів якості - ніяких. Студій повно, плати гроші - запишуть, що хочеш. Мова якраз не про демократію - про культуру пісні, про те, чи робить пісня людину кращою, чистішою, добрішою, сильнішою духом, а з нею - і її державу Україну. Пісня частіше стає не порадницею, не розрадою, не другом, а елементарною розвагою такого собі примітивного, нав'язливого, дикунського ритму, одноманітність якого змушує задуматися: для чого ж та для кого творилася вся ота спадщина різноманіття краси та духовності вікових надбань музики? Симптоматичною видалася мені недавно пісенька "Шля-герок - забава для "зірок". Але ж її нав'язують усьому люду. Хай уже будуть дискотеки, куди підуть бажаючі. Але ж куди подітися людям, що не бажають такогопримітиву? Наприклад, на Хрещатику, коли на площі Незалежності влаштовують святкові отакі вбивчі децибельно і духовно-естрадні шабаші? Та хіба лише на Хрещатику! Ця агресія на душі людські - мабуть, щось більше аніж культурні прорахунки влади. "Panem et circenses!" - хліба й видовищ! Щось надто знайоме з часів рабовласництва. Невже воно розраховане, щоб підняти гідність, розігнути спину? Надто впала професійна планка виконавства, аж до безголосої профанації: усе вирішує зовсім не талант, а гроші, а людям прищеплюються найнижчі критерії сприйняття. Девальвується змістовність пісні, про що свідчить, по-перше, хоча б гамірливе скандування концертного залу протягом усієї пісні - люди відвикають слухати пісню, її смислові нюанси. До цього їх закликають з перших тактів як не дивно самі естрадні співаки. По-друге, до пісні та її виконавця обов'язково додається
Loading...

 
 

Цікаве