WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Київ – головний державотворчий центр України, осердя формування і становлення національного війська (від княжих часів до сьогодення) - Реферат

Київ – головний державотворчий центр України, осердя формування і становлення національного війська (від княжих часів до сьогодення) - Реферат

а також не давала змоги "почивати на лаврах", а стимулювала до проведення військових походів на землі номадів. Окрім того, для захисту Київської Русі-України великий князь Володимир знайшов союзників серед самих кочовиків - тюрків, берендеїв, ковуїв, яких використав у боротьбі супроти болгарських, половецьких орд. Пізніше частина цих тюркомовних кочових племен, під загальною назвою "чорні клобуки" ("чорні шапки"), перейшла до осілого життя і, перебуваючи на службі у київських князів, оберігали південні кордони.
Також Володимир Великий, усвідомлюючи велике політичне, сакральне військове і економічне значення Києва в ранньосередньовічній українській імперії, в кінці X ст. почав потужні фортифікаційні роботи, які завершилися спорудженням нової міської фортеці, т.зв. "міста Володимира". Вона мала високі земляні вали, добре захищені ворота. Головні з них - Софіївські, навіть мали кам'яну башту.
Продовжував дбати про столицю син Володимира, Ярослав Мудрий (1019 - 1054). Захисні вали "міста Ярослава" відзначалися міцністю і потужністю, і за свідченням археологів, вони простяглися по периметру більш ніж на 3,5 км, мали висоту до 14 м, а товщину біля основи близько 30 м. Отже, оточена новими захисними укріпленнями міська територія в 7 разів перевищувала по площі дітинець Володимира і досягала 72 га. В багатьох місцях перед валами були викопані глибокі рови. На валах були побудовані стіни з дубових стовбурів. Нова лінія міських укріплень мала кілька воріт. Найголовнішими з них були Золоті ворота (за переказами саме на цьому місці військо Ярослава перемогло печенігів), через які відбувалися парадні в'їзди до міста. Це була складна споруда, що мала два яруси. Нижній ярус становила власне брама - дві кам'яні стіни з аркою, до яких з обох боків прилягав вал. Цей ярус закінчувався нагорі майданчиком з парапетом, як і звичайна оборонна башта, а над ним підносився другий ярус - Благовіщенська церква. Ймовірно, купол церкви був вкритий позолоченими мідними листами, звідки і походить назва споруди. Окрім того були ще ворота Південні (Лядські) і Західні (Львівські). Археолог Михайло Каргер вважав, що вали "міста Ярослава" за своєю грандіозністю не мали собі рівних в історії древньоруської фортифікації.
Отже, величезний обсяг будівельних робіт, проведених князями Володимиром і Ярославом щодо захисту як усієї української ранньосередньовічної держави, так і її столиці Києва, незаперечне свідчить про міць і військово-політичну могутність Київської Русі-України і високий розвиток національної фортифікаційної справи, щодо захисту її кордонів і населення від набігів кочовиків.
Після знищення печенігів, українська держава почала страждати від нападів нових степових номадів-половців, які з'явилися в середині XI ст. і почали робити спустошливі набіги на міста і села. Цьому сприяло і послаблення влади великих київських князів в другій половині XI - на початку XII ст. В багатьох випадках самі князі сприяли половецьким набігам, тому що намагалися їх залучити на свій бік в жорстокій міжусобній боротьбі за владу. Але, коли великим київським князем став внук Ярослава і син Всеволода - рішуча і вольова людина - Володимир Мономах (1113 - 1125), українська держава знову посилилася і змогла дати достойну відсіч степовим нападникам.
Князь Володимир Мономах став справжньою карою Божою для половців. В "Поученії" своїм дітям він повідомляв, що всіх його походів було 83, а не важливих і не згадати, з половцями він уклав 19 мирних договорів, полонив 100 найкращих їх князів і випустив їх з неволі, а більше 200 князів стратив і потопив у ріках. Слід окремо зупинитися на тактичних діях українських воєначальників у походах половців. Так Володимир Мономах створював сильний авангард, який знищував передові загони ворога. Захопивши ініціативу в свої руки, тим самим забезпечував собі моральну і військову перевагу. В бою київський князь намагався охопити фланги і оточити супротивника. Заслуговує на увагу зближення його війська з ворогом вночі і раптова атака українців в бою з половцями 1102 р. Також слід відзначити його бій в оточенні під час походу 1111 р., який закінчився повним знищенням переважаючих ворожих сил. В цій битві Мономах зберіг найкращі свої сили в резерві, могутній і несподіваний удар яких розірвав оточення і призвів до повної поразки половців.
Політику Володимира Мономаха успішно продовжив його син, великий київський князь Мстислав Великий (1125 - 1132), який за свідченням літописця своїми вдалими військовими експедиціями загнав половців за Дон, за Волгу, за Яїк, і таким чином порятував руську землю від ворога. Але з його смертю фактично припинила існування ранньосередньовічна українська імперія Київська Русь, активно тривали децентралізовані процеси (т.зв. федеральна роздробленість XII - перша половина XIII ст.)
Вони призвели, врешті - решт, до завоювання українських земель монголами, а пізніше литовцями і поляками, та й втратою на багато століть поспіль національної державності, руйнацією і знищенням власних збройних сил, зведенням Києва до статусу другорядного міста.
Отже, поки існувала ранньофеодальна імперія Київська Русь - Україна, і нею керували могутні великі князі з необмеженою політичною, військовою, економічною владою, то, використовуючи активну (напади на ворожі землі) і пасивну (фортифікаційна система) форми боротьби, вона успішно протистояла Дикому Степу (печенігам, торкам, половцям), знищуючи одних, нейтралізуючи других, підкоряючи інших. Так тюркські племена чорних клобуків після ряду битв з лицарськими дружинами стали вірними охоронцями кордонів української держави. Коли ж Київська Русь-Україна внаслідок князівсько-феодальних чвар і уособиць (которів) перестала існувати і розпалася на десятки великих і малих удільних князівств, то проблема кочовиків знов набула гостроти і актуальності. Якщо половцям князівські дружини більш-менш ще давали раду, то монгольська навала остаточно підкорила землі колишньої української імперії степовому євразійському світу.
Таким чином, починаючи з часу свого заснування, приблизно в кінці V ст. н.е. Київ стає не просто містом, адміністративним пунктом князівської військово-політичної влади, а державотворчим центром становлення молодої ранньосередньовічної імперії - Київської Русі-України, і також осердямнавколо якого формуються національні збройні сили під успішним керівництвом великих київських князів. Українське дружинне лицарство Київської Русі розвивалося в контексті і під впливом євразійського мілітарного мистецтва і не тільки активно вбирало в себе його найкращі військові досягнення, але і продукувало свої оригінальні напрацювання. А саме: лицарський виклик ворогові-володарю "Хочу йти на ви" київського правителя Святослава Ігоревича, а також використання його князем в залежності від обставин, поєднання пасивної (будівництво оборонних фортифікаційних споруд) і активної (ведення ціле направлених бойових дій на ворожій території) форм боротьби з кочовим Степом. Все це свідчить про вагоме місце, яке займав Київ як столиця могутньої української ранньосередньовічної імперії зі своїми потужними збройними силами серед інших європейських столиць.
Loading...

 
 

Цікаве