WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Київ – головний державотворчий центр України, осердя формування і становлення національного війська (від княжих часів до сьогодення) - Реферат

Київ – головний державотворчий центр України, осердя формування і становлення національного війська (від княжих часів до сьогодення) - Реферат

європейськими лицарями були дружинники та князі Київської Русі-України.
У військових походах князів Олега та Ігоря не тільки загартовувалася лицарська дружина, але зростала і зміцнювалася молода держава. Особливо зріс ї авторитет під час князівських морських походів на Візантію, і укладання з ромеями мирних договорів.
Яскравим і типовим представником українського дружинного лицарства став князь Святослав. Він був природженим воїном, який блискуче здійснював як тактичні операції, так і розробляв і втілював у життя стратегічні плани. Ось так його описав український літописець: "Святослав був хоробрий, легкий на ходу як барс, у походи не возив з собою ні казанів, ні наметів, нарізував конину, яловичину або звірину тонкими шматками, смажив на вугіллі і так їв її, спав на повсті, підмостивши у голови сідло і, як ішов з ними воювати, то посилав перед себе своїх послів, щоб вони оповістили про те ворогів, кажучи: "Іду на ви". Слова і дії київського князя Святослава повністю відповідали європейському кодексу лицарської честі. Його основними засадами були: війна - як спосіб життя, неприйняття мирного існування, готовність в будь-який момент до самопожертви, цінування понад усе на світі лицарської честі, рівність і побратимство між лицарями-дружинниками, взаємодопомога в бою.
Недаремно перед битвою під болгарською фортецею Доростолом у 971 р. (де українці були обложені візантійцями), великий київський князь Святослав так звертається до свого війська: "Вже нам нікуди дітися, - волею чи неволею мусимо стати на них. Але не осоромимо руської землі, а ляжемо тут кістками. Бо мертвим нема сорому, а як відступимо, соромом укриємось. Не звертаймо, а станьмо кріпко: а як моя голова поляже, ви самі думайте про себе".
Як полководець київський князь Святослав посів чільне місце в історії світового військового мистецтва. Слід зазначити його вагомий внесок в скарбницю індоєвропейської мілітарної культури, а саме його оригінальний принцип ведення війни: "Хочу йти на ви (на вас)". Цим повідомленням про початок бойових дій великий київський князь намагався примусити ворога зібрати все своє військо в одному місці, а потім нанести по ньому один потужний удар і розбити супротивника в одній прикордонній битві. Окрім того, бойовий клич "Хочу йти на ви", мав також велике моральне значення, страхав ворога силою могутності українського війська. Разом з тим, Святослав, як справжній політичний і військовий діяч завжди залишався непередбачуваним для ворогів, і коли вони звикали до його манери ведення війн, він міг їх здивувати своїм вчинком. Так під час військової компанії в Болгарії в 967 р. київський князь дотримувався принципу прихованості своїх задумів і дій, щоб нанести раптовий знищуючий удар по ворогу, що він і зробив. Отже, князь Святослав не тільки був одним з найкращих військових і політичних діячів Київської Русі-України, але і збагатив своїм стратегічним і тактичним доробком світове мілітарне мистецтво.
Треба відзначити, що Київська Русь як складова і невід'ємна частина Європи завжди виступала її передовим східним форпостом у боротьбі з кочовим тюркомовним Степом. Ці змагання на багато століть визначили наперед долю України та її збройних формувань. Проблема протистояння демократичної (більш-менш) Європи і деспотійної (тоталітарної) Азії та доля України як вагомого чинника в цій боротьбі протягом століть потребує окремого фундаментального дослідження. А поки ми зазначимо, що це протиборство суттєво позначилося на українському державотворчому процесі та на її військових силах.
В збройній борні з кочовиками (печенігами, половцями тощо) військовики Київської Русі-України зробили вагомий внесок у розвиток світової військової культури. Насамперед, це стосується форм і методів захисту землеробських (осілих) цивілізацій від кочових. Українські полководці в боротьбі з помадами застосовували пасивні й активні засоби. Все залежало від військового хисту князя-воєначальника і кількості та якості збройних підрозділів і політико-економічної ситуації в державі. Так Святослав майже завжди воював з ворогом на його території, але його відсутністю користувалися інші супротивники і нападали на міста і села країни, як це зробили в 968 р. печеніги, вперше атакувавши Київ.
А ось його син і спадкоємець київський князь Володимир поєднував активні і пасивні форми боротьби. За роки правління Володимира Святославовича (980 - 1015) Київська Русь досягає нових успіхів у зовнішній і внутрішній політиці, це був час богатирських і героїчних звершень.
Це знайшло своє відображення в українському билинному епосі, т.зв. володимирівському циклі билин кінця X ст. Київський князь Володимир Красне Сонечко не тільки був центром тієї епохи, навколо нього гуртувалися наймогутніші його дружинники-лицарі (богатирі) Ілля Муромець, Добриня, Олексій Попович та багато інших.
А бенкети великого князя Володимира зі своїми дружинниками-богатирями, мали, ймовірно, сакральне значення і символізували ритуальний зв'язок між битвою і бенкетом. Ця традиція була успадкована українськими козаками.
Саме київський князь Володимир Великий почав будівництво довгих ліній валів з частоколами й іншими оборонними засобами, щоб з'єднати прикордонні міста в одну монументальну фортифікаційну систему. Тут він не був першовідкривачем, так вперше в світовій історії оборонний проект під назвою "Велика китайська стіна" для захисту від кочовиків здійснили військові будівничі Китайської імперії - це в Азії. А в Європі могутня Римська імперія на вершині (й с ходячи з неї) своєї могутності створює цілу мережу прикордонних валів, т.зв. "лімес", для захисту своїх територій від варварів. Пізніше подібне будівництво продовжила одна з її спадкоємиць - Східна Римська імперія (Візантія).
Можливо, саме контактуючи (штурмуючи візантійський лімес) з ромеями предки українців взяли до уваги таку цікаву ідею і те, як вона була реалізована. Підсумовуючи сказане вище, констатуємо, що такі монументальні фортифікаційні системи були під силу тільки могутнім державам-імперіям з міцною економікою, саме такими і були китайська і римська імперії, але і для них вони вимагали максимальної напруги. Але головне те, що врешті-решт ні римський лімес, ні Велика китайська стіна не порятували їх від ворогів. А, отже, треба шукати і знаходити краще вирішення цієї проблеми, що і було зроблено українськими воєначальниками. А саме, поєднання пасивних (будівництво фортифікаційної лінії - валів) і активних (веденнябойових дій на ворожій території, т.зв. тактика нанесення превентивних (попереджувальних ударів) форм боротьби з кочовиками. Це було зумовлено насамперед тим, що хоча Київська Русь-Україна, як зазначалося вище, і була імперією, але не такою могутньою, як римська чи китайська, тому і задумана Володимиром Великим цілісна монументальна фортифікаційна система, реально не могла бути побудованою. Так і сталося, над її спорудженням працювали військові будівничі і за Володимира Святославовича, і за Ярослава Володимировича, і за їх наступників - а вона так і не була завершена. Але попри все, ця оборонна лінія відіграла свою позитивну роль, оскільки вона була розташована на самих небезпечних від нападів кочовиків місцях,
Loading...

 
 

Цікаве