WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Київ – головний державотворчий центр України, осердя формування і становлення національного війська (від княжих часів до сьогодення) - Реферат

Київ – головний державотворчий центр України, осердя формування і становлення національного війська (від княжих часів до сьогодення) - Реферат

сплачувати їм данину, поляни відправили їм у відповідь по мечу від "диму" (господарства), одержавши таку дорогу данину, хозари зрозуміли, що не довго їм залишилося панувати над праукраїнцями, тому що народ, який володіє такою зброєю, зуміє за себе постояти. Так і сталося. Про високий рівень військового мистецтва воїнів Куявії свідчать морські походи на Візантійську імперію. Перший такий похід за літописом відбувся у 860 р. Ці морські експедиції підтверджують наявність великої флотилії, досвідчених моряків, фахових воїнів, вмілих воєначальників і загальний потужний рівень князівських збройних сил та вміння ними керувати. Це все і послугувало в майбутньому міцним підґрунтям для створення Київської Русі-України і її військових формувань.
Отже, сам час виникнення і появи на історичній арені Києва безпосередньо пов'язаний із зародженням могутньої східноєвропейської києворуської держави. А князь Кий, засновник цього міста, виступає не тільки як володар Полянського племінного об'єднання, але й освічений політичний і військовий діяч, знаний і в себе на Батьківщині, і далеко за її межами, зокрема у Візантії. З часом правлячий рід Києвичів перетворює полянську племінну спілку (одну з багатьох у великому антському союзі) в одне з трьох головних політичних об'єднань східних слов'ян т.зв. Куявія. Києвичі, опираючись на військові загони (дружини), проводили політику збирання земель Середнього Подніпров'я, а також здійснювали морські походи на візантійців. Все це сприяло посиленню їхньої політичної влади, військового, економічного і культурного потенціалу. Хоча в майбутньому, в боротьбі за лідерство поміж двома головними східнослов'янськими центрами Куявією (Києвом) і Славією (Новгородом), переміг останній на чолі з його регентом - норманським (варязьким) конунгом Ольгердом (Олегом), тому саме Київ, а не Новгород став центром формування і становлення могутньої східноєвропейської імперії - Київської Русі-України! Проте в цій жорстокій борні (прихід Олега не був палацовим переворотом - а це було справжнє завоювання мечем і вогнем) був повністю винищений місцевий праукраїнський князівський рід Києвичів, і на чолі об'єднаної країни стали варяги Рюриковичі, але через деякий час вони і їх співвітчизники майже повністю розчинилися в праукраїнському - українському етносі.
Київська Русь - перша ранньосередньовічна українська держава. За своєю сутністю це феодальна імперія, яка утворилася в кінці IX ст., а саме в 882 р. і фактично розпалася на незалежні князівства в першій чверті XII ст. (1132). Радянські, сучасні російські і деякі теперішні українські науковці (зокрема Петро Толочко, Михайло Котляр) стверджували, що Київську Русь (Давньоруську державу) населяла давньоруська народність, на базі якої сформувалися етноси росіян, українців, білорусів. Отже, Давня Русь зі столицею в Києві, на їх думку, колиска трьох братніх народів, серед яких російський найперший. Автор не поділяє цю точку зору і вважає Київську Русь - українською державою, де вирішальним прискорювачем її утворення стали варяги (вікінги), а головним державотворчим стрижнем - автохтонне місцеве населення - українці. Щодо росіян і білорусів, то вони були на околицях цієї багатоетнічної імперії, і лише з її руйнацією, змогли створити свої власні державні об'єднання, найбільш могутньою їх спадкоємицею була Московська Русь (Московія).
Що стосується т.зв. норманської теорії, то автор притримується думки, що вікінги (нормани) не тільки відіграли велику роль у заснуванні найдавнішої нашої держави, але і суттєво вплинули на розвиток українських збройних формувань і національного військового мистецтва. Варязькі мілітарні частини складалися з професіональних вояків, для яких військова справа була єдиним і постійним заняттям. Керівником війська був конунг (князь), він сам його організовував, споряджав і забезпечував зброєю і харчами. Ядром військових загонів була дружина. До неї належав сам конунг, його рід, близькі друзі та інші вибрані люди. Члени дружини складали ватажкові присягу на вірність і між собою вважалися за побратимів. Дружина йшла з князем в похід і була головною ударною силою в бойових діях. Як зазначалося раніше, схожі військові загони на чолі з вождем-князем існували і в праукраїнців (взагалі це дуже давня загально індоєвропейська мілітарна традиція), але поєднання шведських, норвезьких, українських, псково-новгородських (північно-руських) елементів породило визначний феномен - києво-руську дружину, гвардію українських князівських збройних формувань, з-за допомогою якої і була побудована національна держава.
Взагалі, військові сили імперії складалися з дружин київського великого князя і місцевих князів, загонів, які приводили вельможі, а також з пішого ополчення селян, ремісників і торговців. Організаційно військо ділилося на тисячі, сотні, десятки, їх загальна чисельність під час найбільших походів наближалася до 40 - 50 тисяч, але зазвичай не перевищувала 15 - 20 тис. вояків. На озброєнні дружинників були мечі (близько 1 м довжини), шаблі, бойові сокири, чекани, списи, луки і стріли (наступальне озброєння), щити, шоломи, кольчужні сорочки (панцири) - захисне озброєння. Прості воїни з ополчення були оснащені гірше. Все впиралося в їх статки. Слід зауважити, що шабля (прийшла до нас зі Сходу) з'явилася в Київській Русі на 200 років раніше ніж у Західній Європі.
Іван Крип'якевич вважав, що саме під впливом варягів сформувалася нова мілітарна тактика. Військо йшло в бій упорядкованою лавою (а пізніше членувалося на окремі підрозділи), а не безладно, як це було в давніх слов'ян. Вікінги привчили воїнів до послуху та дисципліни, давали зразок солідарності, побратимства і товариського життя. На його думку, їх завзяття, рухливість, одчайдушність, витривалість - ці дорогоцінні прикмети доброго вояка увійшли в кров нашого народу. Варяги вивели наші воєнні сили з далеких лісових пущ і кинули їх на широкі степові простори, на далекі моря й у чужі країни. Те, що у давнього нашого війська розвинувся дух ініціативи, самопожертви, лицарства - це у значній мірі заслуга цих скандинавських завойовників."
Збройні сили Київської Русі-України складалися з піхоти (важко озброєна і легко озброєна), кінноти (теж саме) і флотилії. Якщо в Західній Європі в цей час - головною і вирішальною ударною силою була важко озброєна лицарська кавалерія, то в Східній Європі взагалі, і в Київській Русі зокрема, важко озброєна піхота була основою всього війська (ймовірно, це було наслідком того, що так воювали праукраїнці й вікінги). І лише в XII ст. важко озброєна кіннота висунулася на перше місце і почала відігравати головну роль в битвах і сутичках з ворогом.Українська флотилія займала почесне місце в державній військовій структурі. Вітчизняні мореплавці, маючи власний досвід і використовуючи варягів за добрих вчителів і наставників, гарно опанували морську справу. Свідченням цього є цілий ряд блискучих військово-морських походів в IX - X ст. по Чорному та Каспійському морях, які успішно здійснила флотилія Київської Русі-України.
Основою князівських збройних формувань були військові ватаги дружинників-лицарів. Взагалі лицарство є характерним явищем для середньовічної Європи. Справжніми
Loading...

 
 

Цікаве