WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Збереження національної ідентичності русинів-українців східної Словаччини - Реферат

Збереження національної ідентичності русинів-українців східної Словаччини - Реферат


Реферат
на тему:
Збереження національної ідентичності русинів-українців східної Словаччини
Кілька сторіч русини належать до автохтонного населення регіону, що простягається вздовж південних та північних схилів північного хребта Карпат. Ця територія в наші дні належить чотирьом державам: Україні (Закарпатська область), Польщі (лемківський регіон на північному сході країни), Словаччині та Румунії (Мармароська область). Невелика частина русинів знаходиться й у північно-східній частині Угорщини, а від ХVIII ст. - в області Воєводина в Сербії та Срему в Хорватії. Від кінця ХІХ ст. багато русинів живуть у діаспорах Сполучених Штатів Америки, в Канаді та інших країнах усіх континентів.
Більшість русинів Словаччини проживає в її північно-східній частині. Раніше це була північна частина Спішської, Шарішської та Земплінської жупи, а від 1946 р. - це області Бардейов, Гуменне, Медзілаборце, Сніна, Стара Любовня, Стропков, Свидник та Прешов. Сьогодні 87,4% русинів живе у Прешовському краї, найбільше - в області Медзілаборце (5 121), Свидник (3 529), Сніна (3 487), Гуменне (2 306) та Бардейов (2 167)[6].
За М. Мушинкою, на 2000 р. на території Східної Словаччини компактно проживало приблизно 122 000 людей русько-українського походження[1]. Можливо, дехто вважає цю цифру завищеною. Але, за даними статистики, на 2001 р. у Словацькій республіці проживало 24 201 русинів та 10 814 українців, разом - 35 015 чоловік. В анкетах перепису, крім питання про національність, було ще питання про материнську мову, тобто мову, якою говорять у сім'ї. Виявилося, що 28 885(!) людей, які записалися словаками, говорять вдома русинською мовою та ще 1 342 людей, записаних словаками, говорять українською мовою. Що ж це за словаки? Напевно, це українці та русини, які вже забули своє походження або не хочуть пам'ятати, а незабаром забудуть і мову. Якщо до тих, хто записався русинами (24 201), додамо тих, хто записав материнською мовою русинську, але в графу "національність" поставив будь-яку національність, крім русинської та української (29 029), а до них додамо ще тих, хто записавсь українцями (10 814), та тих, хто зголосився до будь-якої національності, крім української та русинської, але записав материнською мовою українську (4 366)[7], то одержимо 68 410 людей явно українсько-русинського походження. А скільки русинів-українців вже говорять вдома словацькою та зголосилися до словацької національності?
Останнім часом люди, незважаючи на своє походження, краще воліють пристати до етнічної більшості країни, вбачаючи у такому виборі кращі перспективи життя й розвитку для себе і своїх дітей.
Перепис населення 1991 р. був справді демократичним: кожен громадянин мав змогу зголоситися до тієї чи іншої національності. Його результати були катастрофічні: 17 197 русинів та 13 280 українців, разом 30 477 людей, що є лише четвертою частиною з усіх, хто справді має русько-українське походження і проживає на території Східної Словаччини. Тобто понад три чверті членів нашої національної групи добровільно зголосилися до словацької національності, незважаючи на своє походження та факт, що переважна більшість з них користується лемківською говіркою, яка є діалектом української мови[1].
Становище русинсько-української меншини невтішне, асиміляція набирає великих обертів. З 250 сіл, у яких живуть русини-українці і в яких хоча б при одному перепису населення з 1890 по 1980 р. понад 80% населення зголосилося до руської (української) національності, вже під час перепису населення 1991 р. лише у 21 населеному пункті більше 50% зголосилося до руської (русинської) або української національності. Це при тому, що в русько-українських селах Східної Словаччини (на відміну від українських сіл у сусідній Польщі) ніколи не було масового виселення місцевого населення і заміни його населенням іншої національності. Русини-українці у Словаччині добровільно зрікаються своєї первісної національності й добровільно пристають до словацької національності, тобто до національності майоратного населення. У багатьох селах молоді батьки зі своїми батьками та ровесниками говорять місцевим діалектом, а з власними дітьми - словацькою літературною мовою. У містах - це суцільне явище. Навіть молоді батьки, для яких українська чи русинська мова є справою професії (педагоги, журналісти, працівники культурно-освітніх установ та громадських організацій) із власними дітьми та онуками говорять словацькою. Словацька мова є офіційною мовою майже в усіх русько-українських селах: нею ведуться сільські збори, передачі в місцевих радіовузлах і т.ін. навіть у тих селах, де понад 50% населення вважають себе руської або української національності, не було випадку, щоб громада домагалась свого законного права - вживання рідної мови в офіційних стосунках[1].
Україна дуже швидко втрачає велику частину свого народу. І причин такого стану є декілька. Кожна цивілізована держава, у тому числі й Україна, повинна піклуватися про представників свого майоратного етносу, які живуть на територіях інших країн. Але від початку своєї незалежності Україна особливо не переймається проблемами діаспори, про що неодноразово йшлося на Міжнародному конгресі "Українська освіта в світовому просторі" (2006). Усі представники від українських діаспор говорили про відсутність державної підтримки - брак коштів, недостача шкіл, учителів, навчальних програм, підручників і т.ін. Але ж очевидно, що зберегти національну свідомість зарубіжних українців можна тільки за допомогою культурно-просвітницької роботи.
Протягом усієї історії України українська діаспора відігравала величезну роль у збереженні та розвитку її національної, духовної і матеріальної культури, сприяла піднесенню національної свідомості та налагодженню культурних зв'язків українців усього світу. Але потихеньку минають ті часи, коли діаспора допомагала вижити Україні. Нині настав момент, коли Україна має допомогти вижити діаспорі.
Серед причин нечувано швидкої асиміляції Юрій Бача називає відверто асимілятивну політику Словацької держави, яка, хоч і робить деякі кроки назустріч українсько-русинській національній меншині, все ж не підтримує її достатньо. Юрій Бача також говорить про вину української інтелігенції Словаччини, священиків та національно несвідомих батьків, які своїми діями або бездіяльністю підтримують політику словакізації[2].
Величезної шкоди завдає розкол між самими українцями - штучний поділ на русинів та українців як на окремі національності. Проблема політичного русинства на Закарпатті найбільш повно й кваліфіковано висвітлюється у працях члена-кореспондента НАН України О.В. Мишанича: "Від підкарпатських русинів до закарпатських українців" (1991), "Карпати нас не розлучать" (1993), "Політичне русинство - українська проблема" (1996), "Політичне русинство - сепаратизм у дії" // Літ.
Loading...

 
 

Цікаве