WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Зародження українського націонал-комунізму в КП(б)У на прикладі діяльності групи «федералістів» (1919 – 1920 рр.) - Реферат

Зародження українського націонал-комунізму в КП(б)У на прикладі діяльності групи «федералістів» (1919 – 1920 рр.) - Реферат


Реферат
не тему:
Зародження українського націонал-комунізму в КП(б)У на прикладі діяльності групи "федералістів" (1919 - 1920 рр.)
Початок ХХ ст. має багато спільного з періодом кінця ХІХ і початку ХХ ст. для України. Багато важливих моментів початку минулого століття не втратили свою актуальність і до сьогодні. В першу чергу, це пояснюється тим, що і в період революції 1917 - 1920 рр. і в 1990 - 1991 рр. на порядку денному стояло питання утворення національної держави. Об'єднує ці два періоди і спільність окремих процесів, що мали місце як у ті буремні часи, так і нині.
На початку ХХ ст. домінуючими в українському суспільстві, як і в європейському вимірі, стали різноманітні ліві рухи. Почала зростати вагомість націоналізму. Це найяскравіше проявлялось у багатонаціональних імперіях Східної Європи. Процес усвідомлення народами своєї етнічної окремішності почав набирати обертів. Таким чином, необхідною умовою для вироблення політичною елітою тієї чи іншої країни, лідерами партії і т.д. життєздатної політичної програми стало поєднання в ній національних і соціальних вимог.
Досвід 1917 - 1920 рр. із перманентними розколами у таборі українських соціалістичних партій підтверджує те, що, навпаки, соціальне і національне питання стали дестабілізуючими факторами у суспільстві. Ці процеси відбились і на більшовицькій партії в Україні, хоч і не призвели до значних організаційних розколів.
Розглянемо діяльність Г.Лапчинського та групи "федералістів", щоб показати їх розбіжності з офіційною лінією КП(б)У, виокремити причини утворення групи, проаналізувати основні програмні положення "федералістів", дослідити взаємовідносини групи "федералістів" із КП(б)У.
Найбільш повно розглянули діяльність групи "федералістів" Д. Мейс [5, 49 - 53] та М. Дорошко [1, 119 - 126]. Окремі аспекти проблеми знайшли відображення у спільній праці Д.Мейса та М. Панчука [6, 42 - 43]. Найяскравіше націонал-комуністичний рух у КП(б)У можна прослідкувати на прикладі діяльності "Організаційного Бюро групи федералістів, членів КП(б)У", утвореного влітку 1919 р. П. Поповим, Я. Ландером та Г. Лапчинським [2, 41].
Члени групи, поряд із складною зовнішньополітичною ситуацією, пов'язаною з наступом Денікіна, констатували наявність кризи всередині більшовицької партії в Україні, викликану, на їх думку, передовсім, помилками самої партії у політиці в Україні. На думку "федералістів", йшлося про ігнорування Москвою українського партійного і державного центру та зневажання значення національного питання в Україні.
Підтвердження цих положень вони віднайшли у ліквідації, під тиском Москви, 2 жовтня 1919 р. практично не діючих в умовах денікінського наступу ЦВК і Раднаркому УСРР та розподіленні українських працівників на чолі з головою уряду X. Раковським "по губерніях РСФРР або по центральних установах у Москві" [2, 36 - 37]. Зрозуміло, що результат таких дій, зважаючи на зростання розмаху українського партизанського руху, не міг задовольнити місцевий партактив, який, особливо в районах, не зайнятих білими, порівнював дану ситуацію із самоусуненням радянської влади з території України [11, 69].
Один із лідерів "федералістів", Г. Лапчинський, який прибув на партійну роботу в Галревком, зіткнувся з подібною ситуацією у волинській більшовицькій організації. Він констатував, що серед волинців наявний "український радянський патріотизм", особливо підкреслював, що більшість місцевих більшовиків не розмовляли українською і часто не були українцями за походженням. Вагому причину такого стану речей Г. Лапчинський пояснював необхідністю рахуватися із "сильними політичними противниками в особі боротьбистів..." [2, 41].
Саме тоді, 9 листопада 1919 р., Волинський губком скликає нелегальну конференцію в Гомелі, яка "була спробою вирішити партійні питання, минаючи офіційні партійні інстанції", тобто без дозволу московського центру. Очевидно, дружні відносини з боротьбистами дозволили їм надрукувати свою програму в газеті УКП(б) "Пролетарська боротьба". Ця програма також вийшла окремою брошурою під назвою "Наша сучасна політика". В Гомелі мали обговорити, в першу чергу, наявні тенденції в партії і виробити свою точку зору на комплекс питань державного будівництва в Україні. Зокрема, за спогадами Г. Лапчинського, серед українських комуністів активно обговорювалося питання про відновлення КП(б)У. Час наради було приурочено так, щоб після неї делегати могли відразу поїхати на Всеросійську конференцію РКП(б).
Реакція з боку Москви на таку несанкціоновану ініціативу не примусила себе чекати: терміново до Гомеля було відправлено повноважну делегацію у складі С. Косіора та Д. Мануїльського (останній певний час працював на Волині). В роботі наради взяли участь і представники партійних організацій КП(б)У всіх районів УРСР, не зайнятих денікінцями, зокрема Ю. Коцюбинський, І. Мусульбас, В. Порайко, О. Одінцов (усього понад 15 чоловік). Надійшло привітання учасникам наради від імені ЦК УКП(б) [7].
Як згадує Г. Лапчинський, щодо питання державного устрою УСРР - особливих дискусій не виникло. Всі учасники наради вважали за необхідне існування суверенної Української радянської республіки, рівноправної з іншими радянськими республіками. Об'єднання з іншими радянськими республіками могло бути тільки на базі дійсної федерації, з повним набором повноважень місцевих органів влади [2, 44].
Коли ж обговорення підійшло до проблем найближчого партійного і державного будівництва, виникли значні протиріччя. "Федералісти" висунули програмову резолюцію, в якій ситуацію, що склалася в Україні, передусім, у партії, пропонувалося змінити, утворивши єдину комуністичну партію на Україні на нових засадах. По-перше, Українська комуністична партія повинна була стати цілком самостійною секцією інтернаціоналу, її юрисдикція мала поширюватися на всю Україну по обох сторонах Дніпра. Вищим органом партії мав бути загальнопартійний з'їзд. По-друге, УКП(б) мала об'єднати в собі усі партії, що працюють в Україні та розділяють принципи комуністичного інтернаціоналу, а саме: "здорові елементи КП(б)У", боротьбистів та укапістів. Усередині самої партії керівництво мало бути збережене за старим більшовицьким ядром як витриманим, найбільш рішучим і найбільш теоретично вірним комунізму, але без організаційної спадкоємності з КП(б)У. Звичайно, національний принцип при вступі до партії не повинен відігравати жодної ролі, проте члени партії мають пам'ятати, що 90% населення становила саме українська національність. Виходячи з цього факту, першочерговими завданнями партії визначалися: підняття культурного рівня мас, залучення їх до активного будівництва комуністичного суспільства, що можливо лише шляхом поширення вживання української мови і підняття її статусу, освітнього рівня мас.
Loading...

 
 

Цікаве