WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Досвід та уроки військово-освітнього та виховного реформування армії Української Держави (1918 р.) для Збройних сил України - Реферат

Досвід та уроки військово-освітнього та виховного реформування армії Української Держави (1918 р.) для Збройних сил України - Реферат

зараховувалися старшини армії, котрі закінчили під час війни скорочені курси російських військових училищ або школи прапорщиків, старшини, що мали бойові нагороди, колишні юнкери шкіл прапорщиків і військових училищ, які не встигли отримати ранг прапорщика, та колишні юнкери кінних шкіл. У першу чергу, на курси зараховувались старшини - випускники кадетських корпусів, у другу - старшини з вищою освітою, у третю - юнкери - випускники кадетських корпусів, у останню - всі інші колишні юнкери. Слухачами особливих курсів могли стати лише українські громадяни з середньою освітою. Як виняток - старшини, нагороджені орденом Св. Георгія чи Георгієвською зброєю, могли зараховуватися на курси і з неповною середньою освітою. Слухачам дозволяли жити не лише в інтернатах, а й на приватних квартирах. Якщо вони прибували на курси з військових посад, то отримували під час навчання свої оклади і сплачували за нього 150 крб. на місяць. Юнкерам виплачувалась стипендія 45 крб., і вони перебували на повному державному утриманні [9, 366].
За кожен місяць навчання у школі старшин юнаки мали відслужити у війську два місяці. Юнакам одразу надавався ранг хорунжого. Ті, хто при випуску отримували незадовільні оцінки, від військової служби звільнялися. Тоді ж у Миколаєві відкрилася гардемаринська школа, до якої зараховувалося 75 юнаків віком від 17 до 21 року із середньою освітою, що пройшли відповідний медичний огляд. Навчання мало тривати три роки, після чого випускникам школи присвоювалося звання мічмана флоту.
З метою заохочення громадян до служби у війську, уряд Української Держави постійно дбав про матеріальну допомогу старшинам, козакам, військовим урядовцям, військовим священикам, сестрам-жалібницям, демобілізованим воякам. 25 травня рішенням Кабінету Міністрів було створено комісію військового міністерства на чолі з отаманом О.Лігнау у справі розгляду потреб вояків, які зазнали втрат протягом війни та під час панування більшовиків. Комісія повинна була розробити "Статут комітету поранених", "Статут про опіку скалічених", "Статут про опіку хворих", а також вирішувати питання про влаштування на службу вояків, які залишились без посад, про відновлення документів про службу, послугових списків, загублених атестатів на утримання і т.ін. Значна грошова допомога надавалася сім'ям військових, старост, службовців Державної варти, загиблих на своєму посту, вдовам померлих генералів. Багатьом з них призначалась довічна пенсія [9, 366].
В армії все діловодство мало перекладатися на державну українську мову. У військових установах та частинах організовувалися курси українознавства. Допускалася служба у війську і людей неукраїнського походження, за умови їх вірності самостійній Україні.
З метою заохочення юнаків до служби в армії, при військовому міністерстві розпочала діяти орденська комісія, завданням якої було внесення пропозицій про військові відзнаки. Але ці наміри, як і багато інших, залишилися на папері.
Вже під час антигетьманського повстання 30 листопада 1918 р. П.Скоропадський доручив уряду закласти Військову академію Української Держави, асигнував на цю справу 127 тис. крб. і навіть затвердив штат: начальник академії - генеральний старшина, посада якого за правами дорівнювалася директорові департаменту, 9 осіб професорсько-викладацького складу - штаб-офіцерів чи генеральних старшин та ще 46 службовців керівного і допоміжного рангу.
Після поразки у Першій світовій війні і повалення монархії в Німеччині, стрімкого розпаду Австро-Угорщини режим П.Скоропадського опинився фактично без дієвої підтримки окупаційних військ. Це поставило його в надзвичайно скрутне становище, а після створення Директорії і початку антигетьманського повстання у листопаді 1918 р. гетьман у грудні цього ж року був змушений зректися влади і таємно виїхав до Німеччини. Після приходу Директорії до влади була відновлена Українська Народна Республіка (УНР).
Отже, закладені саме гетьманом П.Скоропадським підвалини сучасної державної військової організації були найвищим досягненням української військової політики в 1917-1918 роках. Саме за Гетьманату були зроблені найбільш реальні й рішучі кроки на шляху створення сучасної досконалої системи військової організації України. На жаль, ті досягнення, в силу несприятливого розвитку політичних подій, не були належним чином використані в інтересах українського національного та державного відродження.
Формування регулярної армії гетьмана П.Скоропадського, на відміну від "революційного романтизму" Центральної Ради, здійснювалося на правовій основі, при запровадженні державної української мови у війську, де вона стала "мовою команд". Будівництво Збройних сил України проводилося на основі принципів та єдиних підходів докорінної реорганізації армії по всіх напрямках, на професійній основі, а не тільки за партійною приналежністю, на основі використання історичних народних традицій, високої професійної підготовки, на базі розвитку широкої мережі військових шкіл та шляхом важливих організаційних і правових заходів, розробки реального плану військового будівництва, запровадження військової повинності, відновлення військових звань та рангів, вироблення обґрунтованих штатно-організаційних структур всіх військових механізмів і затвердження їхнього реєстру. З усього цього випливає висновок, що у сучасних Збройних силах України необхідно використати досвід армії Української Держави П.Скоропадського при розробці військових статутів, уніформи, атрибутики, взяти все позитивне з досвіду національно-військової освіти і виховання, використати традиційну для українського війська термінологію (сотня, курінь), що у психологічному плані відігравало б певну роль, а кожний військовик відчував би себе належним саме до Збройних сил України, а не до невідомо яких т.зв. "пострадянських" військових формувань.
Література
1. Гаврилюк Г.І. Кадрова політика військового міністерства Української Держави і проблеми комплектування армії в травні - листопаді 1918 р. // Вісник Харківського ун-ту: Історія України. Вип.2. - Харків: Основа, 1998. - № 401. - С. 110 - 119.
2. Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року: Наук. зб., присвяч. 125-річчю від дня народження Гетьмана П.Скоропадського та 80-річчю проголошення Української Держави 1918 року. - К., 1998. - 242 с.
3. Горєлов В.І. Павло Скоропадський - Гетьман Української Держави: Навч. посібник. - К.: Київський військовий гуманіст. ін-т, 1995. - 60 с.; Горєлов В.І. Релігія в житті армії Української Держави Гетьманату ПавлаСкоропадського // Проблема свободи совісті у Збройних силах України: Матер. наук. конф. - К.: Київський військовий гуманіст. ін-т, 1997. - С. 82 - 85; Горєлов В.І. Історичний досвід створення системи військової освіти у Збройних силах Української Держави під керівництвом Гетьмана П.Скоропадського у 1918 році та сучасність // Проблеми і задачі воєнної історії в сучасних умовах: Зб. матер. Міжнарод. наук.-практ. конф., 27 - 28 січня 1998 р. - К.: Академія Збройних сил України, 1998. - С. 134 - 142.
4. Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923: У 2-х т. - Ужгород, 1930. - Т.2. -424 с.
5. Історія українського війська (Перевид. 1936 р.). - Львів: Світ, 1992. - С. 421 - 433.
Loading...

 
 

Цікаве