WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Досвід та уроки військово-освітнього та виховного реформування армії Української Держави (1918 р.) для Збройних сил України - Реферат

Досвід та уроки військово-освітнього та виховного реформування армії Української Держави (1918 р.) для Збройних сил України - Реферат

постійних військових шкіл та академій під головуванням Генерального штабу, генерального значкового професора М.Юнаківа, вся система військової освіти і професійної підготовки старшин Української Держави розподілялася на п'ять рівнів: 1) юнацькі військові школи; 2) обер-старшинські (тобто для молодших офіцерів) фахові курси; 3) старшинські класи у Військовому і Артилерійському політехнікумах; 4) Військова академія; 5) Вищі курси для штаб-старшин (тобто для старших офіцерів) та генеральних старшин.
Турбота про осіб у погонах, поліпшення їх матеріально-побутового стану, підвищення їх соціального захисту було обов'язковою, необхідною складовою частиною діяльності вищих органів державного керівництва того історичного періоду (у кінцевому рахунку, це сприяло підвищенню престижу та авторитету військової служби).
Проте варто зазначити, що військова політика Гетьманату значною мірою успадкувала як позитивні, так і негативні риси політики попереднього уряду УНР. До позитивних характеристик республіканської спадщини відноситься провідна ідея створення регулярної армії на засадах загального військового обов'язку з територіальною системою комплектування та організаційною схемою на основі восьми корпусів. До негативних - тенденція до русифікації офіцерського складу та певна невідповідність принципів військобудування прагненням населення країни.
При гетьмані П.Скоропадському створили законодавчу базу, яка недвозначно регламентувала організаційну структуру війська, штабів і місцевих органів військової влади, принципи управління збройними силами в мирний і воєнний час, функції армії, права й обов'язки військовослужбовців та військову організацію населення країни.
Військове міністерство Української Держави реально сформувало кадровану армію та значною мірою укомплектувало її офіцерським і підофіцерським складом. Вперше був складений реєстр піших і кінних полків українських збройних сил. Усі частини отримали відповідні назви й нумерацію. Вже до 1 листопада 1918 р. більшість з'єднань, частин і підрозділів армії зайняли постійні місця дислокації, згідно з планом стратегічного розташування збройних сил і відповідно до завдання захисту державного суверенітету. В період Гетьманату відбулася перша реорганізація армії, у рамках якої здійснився перехід до триполкової структури пішої дивізії, до складу кожного корпусу додали кінний полк. Ці заходи поліпшили керованість та підвищили ступінь тактичної самостійності корпусу. Розроблялися не тільки поточні, але й перспективні плани розвитку військової організації країни. Головними проблемами військовобудування були невлаштованість справи постачання і озброєння армії, матеріального й грошового утримання особового складу, труднощі з призовом на дійсну військову службу. Ці проблеми обумовлювалися невдалою фінансовою й майновою політикою Ради Міністрів, позицією німецького та австро-угорського командування в Україні, прорахунками гетьмана в оцінці перспектив державотворення та зростанням загальної нестабільності в країні.
Негативно на хід військового будівництва вплинули зміни в кадровій політиці військового міністерства. Відступ від політики підтримки і просування по службі небагатьох патріотично настроєних офіцерів на користь принципу фаховості зруйнував баланс в армії між "чистими фахівцями" і патріотами. Натомість ревізія політики УНР у галузі створення системи військової освіти, перехід від інструкторських шкіл до схеми "кадетський корпус - спільна юнацька школа - Академія генерального штабу" були доцільним і плідним заходом.
Наголошуючи на негативних моментах військового будівництва, треба мати на увазі, що воно здійснювалося під суворим контролем німецької і австро-угорської окупаційної влади. Саме вона давала дозвіл на формування нових військових частин та їх дислокацію.
Навіть пересування війська або військових вантажів могло відбуватися лише з відома німецьких або австро-угорських військових начальників. Командування українських частин, як свідчать документи, дуже боялося ускладнити стосунки з окупантами. Коли один із представників Київської губернської комендатури у відповідь на заяву якогось німецького офіцера про вчинену в нього дрібну крадіжку порадив облишити цю справу, відразу з'явився суворий наказ самого військового міністра О.Рогози про нетактовну поведінку по відношенню до представників дружніх держав, у якому відкрито говорилося, що треба робити все, щоб у чужоземного військового представництва не складалося неприємного враження про український уряд.
30 травня 1918 р. було затверджено військову присягу. Ось її повний текст: "Я, нижчепідписаний, обіцяю і клянусь власним Богом перед Святою Євангелією в тім, що бажаю і повинен вірою й щиро сприяти Українській Державі і Ясновельможному Пану гетьманові як найвищому вождю українських армій і флоту, не дбаючи про життя своє до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави у всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі державній сприяти може, старатимусь допомогти і кожну довірену мені по службі таємницю хоронити буду. До поставленого надо мною начальника з боку мого, що до користі служби й держави торкатиметься, належним чином безумовно слухатися і обов'язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й присяги чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і дотепному (старшині чи козаку) належить. В цих справах нехай допоможе мені Господь Бог Всесильний. На кінці своєї присяги цілую Святі Слова та Хрест Спасителя мого. Амінь" [9, 365].
Якщо присягу приймав військовий нехристиянської віри, то перші й останні слова наведеного тексту, де мова йшла про Бога, виключались. Для осіб іудейського сповідання 23 серпня було затверджено текст військової присяги окремо. Він нічим не відрізнявся від тексту 30 травня, за винятком слів про Бога. Євреї присягали іменем не Христа, а Бога Ізраїлевого Адоная [9, 366].
Уряд Української Держави у липні - вересні, як і напередодні, продовжував щедро фінансувати військове відомство. Ці величезні кошти йшли, головним чином, на комплектування восьми корпусів та створення Сердюцької дивізії, що розпочалося 31 липня, коли, за вказівкою гетьмана, до відбуття військової повинності, навіть без ухвалення відповідного закону, було залучено 5 тис. новобранців.
Значних витрат вимагала і розпочата влітку робота по створенню замість колишніх військових училищ так званих основних юнацьких шкіл. До них приймалися громадяни України із середньою освітою, віком до 25 років, одружені і неодружені, здоров'я яких відповідало вимогам особливої інструкції. У першочерговому порядку до шкіл зараховувалисявипускники кадетських корпусів, у другу чергу - ті, що мали вищу освіту, у третю - ті, що мали середню освіту і вчилися вже у військових школах, у четверту - всі інші з середньою освітою, за більшістю балів у атестаті. Протягом першого місяця навчання юнаки могли залишати школу за власним бажанням, а починаючи з другого - вже вважалися військовослужбовцями.
При юнацьких школах відкривались особливі 10-місячні курси для закінчення військової освіти. До них на навчання
Loading...

 
 

Цікаве