WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Державотворча діяльність Олени Теліги в українознавчому вимірі - Реферат

Державотворча діяльність Олени Теліги в українознавчому вимірі - Реферат

через суб'єктивні причини, не закінчила інститут і не отримала диплом про вищу освіту, то її чоловік у червні 1929 р. успішно захистив дипломну роботу і дістав фах інженера-лісівника. У пошуках роботи родина Теліг восени 1929 р. переїхала до Польщі, у Варшаву, де на той час проживав Оленин батько (її мати у червні 1929 р. померла від лейкемії, і Олена дуже тяжко переживала її смерть) [7, 322-340]. Так закінчилась юність і почалося доросле життя [4, 322-340]. На наш погляд, в житті Олени Теліги розпочався другий період (1929-1939), який характеризується як розкриттям і розквітом її поетичного таланту, так і остаточним формуванням у неї націоналістичного і державницького світогляду.
Вона розпочала з дівочих альбомних віршів, а через деякий час перетворилася на справжню поетесу. Ось як про це написав Р. Кравчук: "За приклад у творчості брала Тараса Шевченка і Лесю Українку передусім (називали її "другою Лесею"). Почавши від щирої ліричної поезії з її гімном життю, руху, коханню й любові, стає на вищій щабель повної самопосвяти задля перемоги справи, за яку можна покласти життя. Її герой - людина сильна й відважна, здатна виявити героїзм і бути вірною до кінця. Здатна боротися і не відступати за будь-яких обставин. В цьому Олена була дочкою своєї - не сіро-малоросійської генерації" [6, 84].
Професор О. Гонтар наголошував: "Духовне становлення поетеси проходило під пастирською опікою редактора "Літературно-Наукового Вістника" (у 1922-1939 та в 1932-1939 роках - "Вістник" - Ю.Ф.) Д. Донцова, у блискучому колі літераторів "Празької школи" - О. Ольжича, Є. Маланюка, О. Лятуринської, У. Самчука, Ю. Клена, Л. Мосендза, Ю. Липи та ін. За плечима багатьох з них лишився історичний досвід військової і державної поразки та гіркота емігрантських поневірянь. Але не безпомічний плач за нездійсненною державністю, над гетьманськими чи УНРівськими руїнами, над жалюгідно-жебрацьким становищем емігранта без надії на переможне повернення на Батьківщину, перспектива якого між двома світовими війнами була дійсно ірреальною, а оптимістична віра у кінцеву перемогу, безвідносно до часу її реалізації, - ось що було притаманно творчості цієї групи українських письменників та поетів, якій Д. Донцов дав влучне визначення "трагічних оптимістів". Головним стрижнем, що об'єднував їх світогляд і мистецтво, була українська державницька ідея" [1, 73].
Спочатку Олена Теліга прихильно ставилась до помірковано-української еміграції з Центральної та Східної України, яка мала центральний орган - Український Центральний Комітет, що мав представництва у всіх польських містах, де мешкали українські емігранти, також у Галичині та Волині, та до уряду УНР в екзилі (вигнанні). Вона товаришувала з Н. Лівицькою-Холодною (донькою Андрія Лівицького - Президента УНР в екзилі (1926-1954) і Марії Лівицької, яка очолювала Союз українок-емігранток у Польщі), відвідувала українську секцію Слов'янського товариства культури і мистецтв тощо. Проте з часом Олена почала схилятися до Організації Українських Націоналістів, яка була в опозиції до уряду УНР в екзилі [7, 342-343, 364-365]. Цей період в її житті Н. Лівицька-Холодна описала так: "А тепер уже про останній період життя Олени Теліги у Варшаві. Це була вже зовсім не та Олена. Хоча "наші спори" нібито не мали впливати на нашу приязнь, проте вона все далі і далі відходила від нас, а з нею і її вірний лицар Михайло. Пригадую один такий з "наших спорів". Вона тоді вже була захоплена Донцовим і порівнювала його з Муссоліні. Я розсердилася і сказала, що Муссоліні бодай пішов на Рим і чинно виборов собі те місце, а Донцов тільки вміє все критикувати. … Вона стала дуже діяльною в Українській Студентській Громаді, яка в той час бойкотувала УНР і всі зв'язні з нею установи та організації, як Союз Емігранток, Корпорація "Запороже", крім, звичайно, допомогових. Вони не бували у нас, а ні на жодних імпрезах, зв'язаних з еміграційними центрами. Виступала тільки з доповідями у Студентській Громаді, мала зв'язок з Львовом, куди часто їздила, єдине, що її ще в'язало з еміграційними колами, це було те, що вона стала учителькою в українській школі, яку заснував Український Центральний Комітет… Отже, десь у 1934 р. народжується друга Олена Теліга, така, якої я не знала. Народження це було нелегке, перетворитися з ніжної, сентиментальної і трошки примхливої жіночки в героїчну Жанну д'Арк" [11, 258-259].
Зміни, які відбулися як у характері, так і у світосприйнятті Олени Теліги, на наш погляд, дуже вдало охарактеризував М. Жулинський: "Олена Теліга не прагнула, формуючи, гартуючи ідеями націоналізму духовну силу і моральну волю, досягти владу "над числом", над масою. Вона шукала себе в собі, талановитій, "закроєній" на лідерство, на вивершення себе в духовному вимірі, на зловлення тієї високої історичної хвилі, яка має винести її націю на вершину державного самоздійснення. Теліга відчула, вірніше інтуїтивно вхопила атмосферу визрівання нової якості національного буття людини, позбавленої своєї батьківщини і пригніченої бездержавним, колоніальним статусом. Старше покоління - покоління батьків цю боротьбу за незалежністьпрограло, тепер, коли сходяться в черзі за світове лідерство тоталітарний більшовизм і тоталітарний нацизм, вони, молодші, сталево-гострі й незламні, повинні використати цей історичний шанс в інтересах України" [3, 88-89].
Н. Миронець теж наголошує, що О. Теліга починає відігравати і відіграє велику роль не тільки як поетеса, а як громадський діяч у суспільно-політичному житті тогочасної української еміграції: "Олена Теліга стає складовою "вістниківської квадриги" (Є. Маланюк, О. Ольжич, М. Мосендз, О. Теліга), четвірка, яка на переконання редактора і читачів журналу, спроможна була витягнути з болота національний український дух. Вона час від часу наїжджає до Львова, зустрічається з іншими "вістниківцями", разом з ними виступає перед публікою, і ті виступи незмінно мають успіх. … Журнал "Обрії" повідомляв про літературний вечір "Вістника", який відбувся 26 квітня 1936 року і "не мав собі подібного на літературному грунті". Доповідав Д. Донцов, Є. Маланюк читав свої та Ольжича поезії, а Олена Теліга читала з жіночою безпосередністю свої і Мосендза" [7, 367]. Надамо також слово сучасниці тих подій - дружині Д. Донцова М. Бачинській-Донцовій: "Пані Олена приваблювала всіх своєю особистістю. А коли на вечорі "Вістника" львов'яни мали нагоди опріч відомого поета Богдана Кравцева, пізнати ще поетів Олену Телігу і Євгена Маланюка віч-на-віч, тряслася велика заля Народного Дому від оплесків захоплених слухачів" [11, 265].
Все це дало підстави Богдану Черваку стверджувати: "У Варшаві О.Теліга не була байдужою до громадського й політичного життя. Її цікавила кожна звістка, що приходила з поневоленої України. З болем у серці вона сприйняла повідомлення про загибель двох українських патріотів - Василя Біласа і Дмитра Данилишина і відразу відреагувала на цей факт своїм віршем "Засудженим". Вона цікавилася діяльністю Організації Українських Націоналістів (ОУН), яка поступово набирала сили і ставала найвпливовішою громадсько-політичною силою не лише на еміграції, а й на Західній Україні" [15, 7].
З цим погоджується і Н. Миронець: "У далеке майбутнє зазирнути було важко, воно було в тумані, але не для Олени Теліги і її товаришів, які сповідували націоналістичну ідеологію, було зрозумілим, що наближається час, коли патріоти України повинні будуть не залишатися осторонь від боротьби, і до неї треба готуватися.
Loading...

 
 

Цікаве