WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Державотворча діяльність Олени Теліги в українознавчому вимірі - Реферат

Державотворча діяльність Олени Теліги в українознавчому вимірі - Реферат

п'ятнадцять років, я ж народжена у царстві імператора усіх ройсів, вихована на мові Пушкіна і враз, перейшовши границю, опинилася не лише в Польщі, що здавалася мені романом Сєнкєвича, не лише "в Европі", але й у абстрактному царстві Петлюри, що говорило "на мові" і було за "самостійну". Ви це ледве чи можете зрозуміти… Уявіть собі великодержавного, петербурзького, імперіяльного шовініста, який з перших дитячих років звик дивитися на весь простір на схід, захід і південь від Петербургу, як на свою кишенькову власність. І якого не обходять ні ті живі людські істоти, що той простір заповняють, ні ті життєві інтереси, що в тому просторі існують. От така собі Богом дана Русь, у якій всі ті "полячішкі і чухна" лише "дрянь", яка кричить, що їй "автономія нужна" [8, 75-76].
Проте, потрапивши в україномовне і свідомо-українське середовище, Олена зрозуміла нагальну потребу осягнути цю нову емігрантську реальність і знайти в ній своє місце. Як свідчення цього, зацитуємо витяг зі статті Р. Кравчука: "У Подєбрадах [Олена] відчула себе дорослою. Прийшов час задуматися над серйозними речами. Одного разу запитала батька: "Як розуміти це нове життя?" Отримала відповідь: "Тут Україну кожен носить в серці таку, яку собі виховав, яку собі виборов у важких змаганнях зі світом і собою. І ти її знайдеш сама. Це буде важче але любитимеш її більше, бо це буде дійсно твоя". Передумала добре. Мусила обрати середовище. Справа в тому, що по поразці проти більшовицьких сил у Московській імперії Чехо-Словаччина нуртувала різнонаціональною діаспорою: були тут і українці і московські білоемігранти, що знаходилися тут у постійному конфліктному терті" [6, 81-83].
Ось так про це свідчить у своїх спогадах Н. Лівицька-Холодна: "В академії всіх вражало те, що Олена і її брат Сергій говорили між собою по-російськи. Сергій так і залишився "ніби" російським поетом. Старший брат Олени не тільки знав по-українськи, але разом з моїм чоловіком був в українській старшинській школі, себто в Українській юнацькій школі. Ми зустрічалися з Оленою тільки на вечірках та всяких товариських сходинах в академії. Вона завжди була оточена студентами, які постановили навчити її української мови. Найзавзятіше за це взявся кубанець бандурист Михайло Теліга та й Леонід Мосендз зробив немало в цій справі, бо підготовляв її до матури" [11, 247-248].
Дуже швидко перед молодою дівчиною постало світоглядне питання, що вона обирає: російське імперське мислення чи український національний світогляд, з ким вона - з білоемігрантами чи з ветеранами Національно-визвольних змагань 1917-1921 років тощо. Пересічна особистість намагалася б обрати перше чи, в крайньому випадку, всидіти на двох стільцях, намагаючись поєднувати непоєднуване. Оленка росла максималісткою і обирала не тільки серцем, а й розумом. Про те, як це трапилось, Олена розповіла У. Самчуку: "Я не була киянка. І не петроградка, я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася… ну й розуміється, насичувалася культурою імперії. І коли я опинилася в такому ультрафранц-йозефському містечку, в якому люди чомусь говорили праслав'янською мовою, я була приголомшена, що мій батько, відомий і заслужений справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не інше, як ректор школи, яку звуть господарською академією, де викладають "на мові" і де на стінах висять портрети Петлюри. І знаєте, як це сталося, що я з такого гарячого Савла стала не менш гарячим Павлом? З гордості. Сталося це дуже несподівано і дуже швидко. Це можливо, була одна секунда… Це було на великому балю в залях Народного дому на Виноградах, що його улаштував якийсь-то добродійний комітет російських монархістів під патронатом відомого Карла Крамажа. Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми були при столику і пили вино. Не відомо, хто і не відомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими "залізяку на пузяку", "собачій язик", "мордописня"… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мене дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: "Ви хами! Та собача мова - моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!" Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла! І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою. На велике здивування усіх моїх знайомих і всієї господарської академії. Батько і мати з цього раділи, а брати оголосили мене "ревіндикованою". А вже зараз ставши на цю дорогу, я не залишалася на півдорозі. Я йшла далі і далі. …Зустрілася з писаннями Донцова, пізнала Липу, Маланюка, Мосендза" [8, 76-77].
Ми переконані, що саме з цього часу починається перший етап (1922-1929) становлення Олени як особистості, українки, патріотки і громадсько-політичного діяча. Також ми хочемо акцентувати увагу на чинники, які допомогли їй зробити усвідомлений вибір. Це її гордість і здатність до дії. Століттями імперська влада намагалася перетворити свободолюбних українців у безмовних і покірних холопів, відібрати в них національну гордість, прищепити синдром малоросійства (меншовартості) і, врешті-решт, позбавити можливості діяти і змінити свій колоніальний статус на статус громадян незалежної національної держави. Національно-визвольний рух 1917-1921 років показав, що, хоча вітчизняний етнонаціональний державотворчий процес на початку ХХ ст. і зазнав краху, українці прокинулися від довгої сплячки, відчули себе нацією, усвідомили свою силу й міць. Те ж саме за короткий час відбулося і з Оленою Шовгеновою: особистагордість переросла в національну, власне обурення вилилося в гострий протест і самоусвідомлення себе не петербуржанкою, а українкою, а це призвело до того, що ряди борців за Українську Самостійну Соборну Державу поповнилися активною патріоткою-націоналісткою, відданим державотворцем - Оленою Іванівною Телігою.
Після закінчення матурних курсів восени 1923 р. Олена стала студенткою історико-літературного відділу (підвідділ української мови та літератури) Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі. За свідченням Н. Миронець, її професорами були визначні українські вчені: С. Русова викладала теорію і історію педагогіки, дидактику та інші педагогічні дисципліни, Л. Білецький - народну поезію, вступ до історії літератури, історії української літератури, методику та історію поезії, Д. Дорошенко - історію України, В. Сімович - українську та старослов'янську мови, Д. Чижевський - філософські дисципліни, С. Шелухин - основи права, С. Сірополко - школознавство та бібліотекознавство.
Олена активно поринула в студентське життя. Окрім відвідування лекцій, семінарів, бібліотек, вона долучається до організації та проведення студентських вечорів, концертів, академій (святкувань) тощо. На одному з таких заходів, а саме: на концерті у Студентському Домі у Празі взимку 1924 р., котрий відбувався під керівництвом Є. Вирового і який завзято допомагала організовувати Оленка (друзі називали її Лена, Леночка), вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який саме тоді грав на бандурі та виконував українські народні думи. Це був Михайло Теліга (1900-1942), кубанський козак, учасник Національно-визвольної боротьби в Україні у складі Дійової Армії УНР, - на той час студент УГА в Подєбрадах. Їх знайомство згодом переросло в кохання і врешті-решт вилилося в "гучне" весілля, яке відбулося 1 серпня 1926 р. Після свят почалися будні. Якщо Олена,
Loading...

 
 

Цікаве