WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Державотворча діяльність Олени Теліги в українознавчому вимірі - Реферат

Державотворча діяльність Олени Теліги в українознавчому вимірі - Реферат

ХVIІI ст. - у часи славнозвісної Гетьманщини; ця ж боротьба за незалежність підняла з колін український народ у 1917-1921 роках, а згодом - у 40-50-х роках ХХ ст. Символічно, що рідні і близькі Олени Теліги розпочали цей кривавий герць, а наша героїня підтримала цю борню силою свого поетичного і публіцистичного Слова та міццю і переконливістю власного організаторського Хисту.
Вивчаючи біографію Олени Теліги, не перестаємо дивуватися, як її власний життєвий шлях і життя її родини, коханого чоловіка, друзів і подруг переплелися з долею України, українського народу та вітчизняним етнонаціональним державотворенням. Але перед тим, як розпочати процес осягання становлення людської і творчої особистості Олени Теліги, хочемо щиро подякувати доктору історичних наук Надії Миронець за ту величезну працю, яку вона здійснила як у ліквідації білих плям і неточностей у біографії української патріотки, так і в упорядкуванні її творів, документів, біографічного нарису "О краю мій" (перше і друге видання) та її листів і спогадів про неї (також два видання, 2003 і 2004). Час невблаганний до людських доль і їх творінь, проте вчені протиставляють йому свою працездатність, наполегливість і професійність. Тим самим вони зберігають і передають наступним поколінням історичну пам'ять, свідчення про події, очевидцями яких вони були, і збереження цієї інформації дає можливість індивідам бути особистостями. Це, на наш погляд, робила, робить і продовжує робити пані Надія як стосовно світлої пам'яті Олени Теліги, так і щодо взаємозв'язку Минулого, Сьогодення і Майбуття.
Олена з'явилася на світ 21 липня (8 липня за старим стилем) 1906 року в населеному пункті Іллінське Московської губернії у сім'ї інженера-гідротехніка Івана Опанасовича Шовгенова (на український лад - Шовгеніва (1874-1943), який народився на Харківщині) та Юліянії (Юлії, Уляни) Степанівни Шовгенової (уроджена - Нальянч-Качковська (1875-1929) родом з м. Староконстянтинова, сучасна Хмельницька область). У неї було два брати: старший Андрій Шовгенів (1900-1973) і середущий Сергій Шовгенів (1902-1979). Побралися її майбутні батьки в 1899 р. у Санкт-Петербурзі [7, 401, 315-316], [12, 439-441].
За свідченням Н. Миронець, І. Шовгенів на той час посідав досить високе становище у тогочасному суспільстві - був начальником Московської технічної дільниці та інспектором судноплавства із завідуванням шістьма греблями, також інспектором при Московському окрузі шляхів сполучення тощо, мав ранг колезького асесора. В 1911 р. Олені було п'ять років, коли родина переїхала до столиці Російської імперїї - Санкт-Петербурга, де батько спочатку працював інженером-гідротехніком, потім віце-директором департаменту земельних поліпшень, очолював технічний і гідрологічний комітети й одночасно викладав у Петроградському інституті шляхів сполучення. Саме там, на берегах холодної Неви, Оленка зростала й починала себе усвідомлювати. Під опікою гувернантки вона досить добре вивчила німецьку і французьку мови (російська була її рідною). Української вона не знала й українкою себе не усвідомлювала, за що пізніше не раз докоряла своїм батькам [7, 316].
Хоча родина Шовгенових жила в достатку, в ній не все було так просто, як на перший погляд. Перебуваючи в еміграції (1932), Олена скаржилась у листі своїй найближчій подрузі Наталці Лівицький-Холодній: "Мила Натуся! Я ще більше бездомна, ніж ти, бо ніколи цього дому і не мала. Ні мама, ні батько не мали жодного маєтку, жодного дому, хати, отже, все своє життя батько як інженер, їздив по різних кінцях бувшої Росії і тягав нас за собою. Лише літо, і то не часто, ми проводили на рідній для батька Харківщині, але в різних місцях, так, що і вона не була моїм "домом". Для мене цим домом став Київ, і то вірніше не сам Київ, а його політехніка, яка знаходилася в двох верствах від Києва" [11, 128].
Тож доля, а точніше життєва дорога, привела Оленку та її родину до златоверхого Києва, а шлях до нього був тернистим і прямував через епохальні історичні події: Першу світову війну (1914-1918), Лютневу демократичну революцію 1917р., Жовтневу більшовицьку революцію 1917 р., Українську Центральну Раду (березень 1917 - квітень 1918), Українську Державу (квітень-грудень 1918), Українську Народну Республіку (грудень 1918 - листопад 1920), Українську Соціалістичну Радянську Республіку (грудень-травень 1922, коли Олена емігрувала на Захід). Люди творили Історію, а вона, в свою чергу, створювала епоху, з її особистостями, з простими виконавцями…
Історик Н. Миронець пише: "У революційні дні 1917-1918 років, коли після падіння царського самодержавства широко розгорнувся український національно-визвольний рух, професор Петроградського інституту шляхів сполучення, інженер-гідролог Іван Шовгенів, який за сумлінну працю на різних посадах у Російській імперії був відзначений орденами Станіслава III і II ступенів, мав ранг статського радника, вирішив послужити рідній Українській державі. У травні 1917 року Шовгенови переїхали на Харківщину в м. Ізюм до батькових родичів, а навесні 1918 - до Києва. Іван Шовгенів 1 квітня 1918 року вступив на службу до департаменту водяного і шосового господарства Міністерства шляхів, а з вересня того ж року почав, не припиняючи робити в департаменті, викладати в Київському політехнічному інституті" [7, 317].
Проте дозволимо не погодитися з думкою пані Надії щодо пробудженої національної свідомості Івана Шовгенова. На наш погляд, спочатку шановний професор разом із родиною вирішив кинути на деякий час неспокійний і непередбачуваний Петроград і перечекати важкі часи на рідній Харківщині. Коли ж більшовицька чума з метрополії почала свій переможний наступ і на провінції колишньої імперії, і вже і там стало досить гаряче, родина Шовгенових переїхала до Києва, де на той час був спокій і стабільність, які гарантували регулярні військові частини кайзерівської Німеччини, що спочатку, згідно з Брестською угодою, завдяки своїм багнетам, повернули владу Центральній Раді, а потім з такою ж легкістю розігнали цих невдах-імпотентів з М. Грушевським на чолі, передавши всю повноту влади своєму маріонетці-сателіту гетьману П. Скоропадському. Проте в цьому калейдоскопі політичних подій і змін справжній фахівець-профі, яким безумовно був Іван Шовгенів, активно використовувався тогочасними політичними режимами (парламентським, гетьманським, республіканським, радянським), які на той час правили на українських землях.
На підтвердження цієї думки простежимо службову біографію Івана Опанасовича. За свідченням Н. Миронець, вінпрацював з квітня 1918 р. по січень 1919 р. в Міністерстві шляхів директором департаменту водяного і шосового господарства, а з січня 1919 р. до евакуації уряду УНР з Києва - товаришем (заступником) голови Вищої технічно-економічної ради. З травня 1919 р. Шовгенів - голова меліоративної секції Української академії наук, а з квітня 1920 р. - комісар шляхів сполучення УРСР. Одночасно він продовжує викладацьку роботу в Київському політехнічному інституті. Пані Надія наголошує, що, очевидно, колишній урядовець УНР дуже незатишно почувався "червоним" професором. Тому коли Дійова Армія УНР разом із союзницькими польськими військами знову зайняла Київ й І. Шовгенову повторно запропонували повернутися на попередню посаду, він без довгих вагань погодився і разом із старшим сином Андрієм виїхав з Києва, щоби більше до нього не повернутися. 12 червня 1920р. місто зайняли підрозділи Червоної Армії, війська Директорії (до речі, в ті часи були дуже
Loading...

 
 

Цікаве