WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Григорій Сковорода в осмисленні проблеми відновлення української козацької державності. Історико-автобіографічний аспект - Реферат

Григорій Сковорода в осмисленні проблеми відновлення української козацької державності. Історико-автобіографічний аспект - Реферат

логіки, натурфілософії, до етики й метафізики". "Характер культури бароко позначився також у тому, що філософія Києво-Могилянської академії синтезувала ідеї кількох історико-культурних епох: Реформації, Відродження, Просвітництва. Дух Реформації проявився у раціоналістичному тлумаченні тверджень Святого Письма на основі здорового глузду або даних науки (Ф. Прокопович), дух Відродження - насамперед у звертанні до античної культурної спадщини - творів Платона, Аристотеля, Сенеки, Цицерона, Марка Аврелія, Вергілія, Горація, дух Просвітництва - у культі розуму, освіти, науки" [19,562-573].
Г.Сковорода як вихованець Києво-Могилянської академії у своїх творах обґрунтовував як барокові, так і просвітницькі філософські положення. Він поєднував містику з інтелектуально-пізнавальними первнями. Його філософія характеризувалася синтезом тих філософських течій, які в цю добу панували у Європі. В цьому контексті слід виокремити раціоналізм філософії Г. В. Ляйбніца - Х. Вольфа, адже Григорій Савич в Академії вивчав філософію, користуючись і підручниками Баумайстера й Вінклера, що були написані в дусі філософії Г. В. Ляйбніца -Х. Вольфа. "Тісні зв'язки між Києво-Могилянською академією і університетом у Галле сприяли розповсюдженню в Україні не тільки ідей пієтизму і середньовічної містики, але й раціоналізму та просвітительства, про що свідчить діяльність таких тодішніх українських учених, як І. Хмельницький, Й. Козельський, В. Золотницький та інші. Отже, Г. Сковорода був добре обізнаний з творчістю філософів-раціоналістів і просвітителів". Тому можна говорити про вплив філософії Ляйбніца на світогляд Г. Сковороди, зокрема щодо концепції про безмежне ступневе вдосконалення людини, ідеалістичної гіпотези про "передустановлену гармонію", а також погляду Г. В. Ляйбніца про природу душі і вроджені ідеї. "Доказом наполегливих студій Г. Сковородою творів Г. В. Ляйбніца є те, що центральний термін його філософської системи "сродність" - це докладний переклад Ляйбніцового "cognatio"[6, 23-75].
На історичній концепції українського відродження та відновлення української національної козацької держави Г.Сковорода створював свою власну українську філософську систему та концепцію, яка "якраз і зуміла пробити панцир офіційної вченості, вказуючи шлях до нічим не обмеженої освіченості, поєднуючи в собі містичну піднесеність з ідеєю практичного розвитку природних здібностей, власне української людини, що мають базуватися на знаннях і приносити користь усім" [3, 51-78].
Саме тому його називали "українським Сократом", бо, як і Сократ, він намагався жити саме так, як вчив. Сковороді була притаманна свідома установка на життєву реалізацію свого концептуального доробку, єдність ідей та життя. Він намагається бути українським мислителем, який, заради блага свого народу та осмислення історії та духовності, намагається жити праведно, згідно з усталеними нормами людського існування. Його творчість стала джерелом майбутніх численних літературних, філософських, історичних, психологічних тверджень щодо розуміння Г.Сковородою процесів відновлення української державності. Проблему розуміння української державності Г. Сковородою розглядали і всі відомі у свій час політичні та культурні діячі - І. Вернет, Г. Гесс де Кальве, Ф. Луб'яновський та І. Срезневський. Їхні твори мають історико-філософське значення, адже в них постать та справи Сковороди відображені, передусім, об'єктивно, український мислитель в них постає значною постаттю, що у філософській формі осмислює потребу відновлення української державності. Літературні пам'ятки XVIII ст. намагаються з'ясовувати легенди Сковороди про "епоху Хмельницького", які в той час поширювались у багатьох списках. Власне, вперше про державницьку позицію Г.Сковороди говорили його послідовники, котрі "витворили легенду про державницьку позицію Г.Сковороди, яка проіснувала досить довго" [20, 171-178].
Інтерес дослідників до поглядів Сковороди на проблему української державності можна пояснити зокрема тим, що український філософ є першим середньовічним мислителем, який не тільки надавав величезної ваги українцю як людині, але й розкрив йому очі на проблему відновлення своєї власної козацької державності, наголосив на необхідності філософських пошуків і в цьому продовжив відому традицію в історії української державницької філософії. Ставлячи на найвищий щабель в українському розвитку "державність Богдана Хмельницького", він через призму цього світобачення вивчав проблему щастя українця, яка була в центрі уваги раніше в українських письменників-полемістів, діячів братств та професорів Києво-Могилянської академії [16, 21-53; 137-145; 316-397].
Державницький світогляд Г.Сковороди має величезне значення і для розвитку української філософської думки у відновленій в кінці ХХ ст. Українській державі особливо сьогодні, напередодні вступу України до Євросоюзу, оскільки може обумовити українську модель новоєвропейського раціоналізму (була розповсюдженою в Україні та Європі за часів Г.Сковороди). Сучасний російський філософ Є.Марченко зазначає: "Як філософ Нового часу, який збудував герменевтику суб'єкта без картезіанства, український мислитель опиняється на периферії сучасного йому філософування. Інтерес до Сковороди відроджується у ХХ столітті, коли картезіанська модель вичерпує себе і сама стає периферійною, звільняючи місце для епістемологічних моделей, які не були реалізовані у Новий час" [13, 66-69].
Постать Сковороди та його філософія приваблюють не стільки внаслідок розробки мислителем раціоналістських та просвітницьких концепцій, скільки завдяки його містичній налаштованості та своєрідній піднесеності над цим світом. Адже навіть такі центральні філософські проблеми, що ґрунтовно були розроблені Сковородою, як самопізнання людиною самої себе та обрання нею однорідної діяльності, мають у його філософії містичне забарвлення.
Взагалі, проблема самопізнання виступає сутністю принципу антропоцентризму як принципу філософії історії на матеріалі філософії Сковороди. Сучасний провідний фахівець у галузі філософії історії І.Бойченко, аналізуючи уроки Сковороди в світлі сучасності, зазначає, що сковородинівська індивідуалізація людини була багато в чому провісницею гуманістичної філософії ХХ ст. Він пише, що "... індивідуалізація смисложиттєвих законів людиною, перетворення їх у внутрішні регулятиви своєї свідомості, діяльності і поведінки здійснюється через
Loading...

 
 

Цікаве