WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Григорій Сковорода в осмисленні проблеми відновлення української козацької державності. Історико-автобіографічний аспект - Реферат

Григорій Сковорода в осмисленні проблеми відновлення української козацької державності. Історико-автобіографічний аспект - Реферат


Реферат на тему:
Григорій Сковорода в осмисленні проблеми відновлення української козацької державності. Історико-автобіографічний аспект
Григорій Сковорода народився 3 грудня (20 листопада ) 1722 р. в селі Чорнухи на Полтавщині в сім'ї простого козака, який, власне, і був тим першим істориком, котрий розкрив сину аспекти української історії, що лягли у свідомість майбутнього українського філософа і дали поштовх осмисленню проблеми необхідності відновлення української козацької державності.
Ідею відновлення української козацької держави Сковорода розвинув у своїй філософській творчості, особливо після закінчення повного курсу Києво-Могилянської академії. Осмислював її і подорожуючи по країнах Європи, де викладав у різних духовних навчальних закладах, і мандруючи по Україні, що бачимо з його творів, з якими він увійшов до історії саме як український філософ [17, 13-18, 473-476].
У першому десятилітті XVIII ст. Московське царство розпочало жорстоко придушувати національно-державницьку та громадську думку в Україні. Діяльність Петра I стала згубною для розвитку національної та філософської ідеї в Україні. Московське царство як молода держава ідеологічно та національно почало формуватися на міфологемах "Святої Русі" й "Москви - Третього Риму" - "останнього притулку й оплоту православної віри". Власне, ця міфологема не дозволяла Російській імперії миритися з відновленням української козацької державності, національної філософії, яка була істотно вищою і активно розвивалася в Україні з часів Київської Русі [8, 40-43].
У Московській державі не залишалося національно-культурної, політично-релігійної та філософської ніші для українського наукового та культурного розвитку. Г.Сковорода створив свою історико-філософську концепцію "української державності Богдана Хмельницького", яку протиставив російським самодержавним устремлінням, свою, суто народну, концепцію гуманістичної української філософії [9, 48-52].
Завдяки своїй історіософській позиції, Г.Сковорода постає як визначний український філософ-державник XVIII ст. [10, 64-82], як "будитель української державницької думки".
Без осягнення цілісного образу філософа, його державницької та громадської позиції, глибинного психологізму його творчості не можна уповні осмислити і політичне та духовне життя українського народу [11, 3-7].
Г.Сковорода постає як пошукач істини, своєрідний борець, філософ-революціонер, месник, світоч і речник епохи, в якій він жив. Він був дійсно народним філософом, мислителем. Його світобачення та сприйняття світу перегукується із сьогоднішнім українським суспільством. Його філософська концепція цілком укладається в сучасну філософську концепцію української незалежності й державності, яку потрібно розвивати й аналізувати сьогоднішній українській філософській думці.
Дехто думає, що філософське світобачення Г.Сковороди притаманне виключно XVIII ст., частково - ХІХ ст. Проте сучасна дослідниця Т.Чернега вважає, що "для всякого офіційно-популярного, символічно-ритуального мислителя така істина найнебезпечніша, бо вона заперечує тлумачити національного генія у новітній час, і тим самим черпати з його авторитету, озброюватися його аурою" [19, 562-573].
Світобачення Г.Сковороди не було байдужим до проблеми національної консолідації українського народу. Він вважав, що у боротьбі за українське національне й соціальне відродження повинні об'єднатися всі, щоб мати свою козацьку національну державу, яку він уявляв як "Гетьманщину" і пов'язував з Богданом Хмельницьким [10, 64-82]. Він був проти зловживань сучасної йому російської влади, проте його історіософські ідеї свідчать про те, що у майбутньому, на думку мислителя, після відновлення незалежності, на Україні буде панувати світ щасливої спільноти, соціального добробуту та громадянського миру.
Праця дослідниці Т.Чернеги [15, 29-33] прокладає шлях до розуміння Г.Сковородою проблем відновлення української державності у його час. Учений прекрасно знав українську історію, пишався тим, що він - українець, і з гордістю висвітлював у своїй творчості часи національно-визвольної війни та становлення української державності під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. У своїх творах він оспівує "возвеличення людської волі українців", зокрема у "Де лібертате", присвяченому Богданові Хмельницькому, славить вільнолюбний український народ, який здобув незалежність та державність. Український літературознавець М.Наєнко у книзі "Романтичний епос: ефект романтизму і українська література" так розмірковує про ставлення Г.Сковороди до романтизму: "Говорячи про готовність Г. Сковороди до входження в епоху романтизму, ми маємо на увазі факт пристрасної поетизації ним душевних переживань людини, свободи людської і живої природи, котра виступає в нього прообразом цієї свободи" [14, 69-70].
Дослідниця Т. Чернега, стосовно належності Г. Сковороди до бароко та передромантизму, наголошує: "Слід зазначити, що бароко пов'язане передусім не з епохою, а уявляє собою якість інтерпретації існуючої дійсності. Адже бароко повертається до деяких ідей Реформації, а також Ренесансу. Передромантизм не передбачає входження у епоху, він дуже складно пов'язаний з просвітницькими та ренесансними тенденціями в культурі. Звичайно, Сковороду частіше за все відносять до просвітництва. Проте, слід зауважити, що сковородинівська творчість передусім має відношення до романтизму через передромантизм. Отже, синтез бароко, передромантизму та просвітництва, що є характерним для Сковороди, являє собою такий напрямок в культурі, за допомогою якого дуже своєрідно інтерпретується світ та місце в ньому людини. Слід зазначити, що вихованці та викладачі Києво-Могилянської академії дуже цікавилися етикогуманістичною проблематикою. Проте для таких філософів, як Г.Кониський та Ф. Прокопович, був типовим ренесансний гуманізм, але Сковорода був, навпаки, гуманістом неренесансного типу. Слід зазначити, що Києво-Могилянська академія пережила у своїй історії кілька етапів, а в часи найбільш активного функціонування цього учбового закладу, тобто у XVII - XVIII ст., у Європі, як відомо, панувало не тільки Просвітництво, але й культура бароко. Так, саме для філософських курсів професорів Києво-Могилянської академії була характерною так звана барокова схоластика. Автори філософських курсів намагалися охопити у своєму викладі всю систему філософського знання, від
Loading...

 
 

Цікаве