WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Глобалізація і етнокультурні цінності української освіти - Реферат

Глобалізація і етнокультурні цінності української освіти - Реферат

освіти були закладені основні пріоритети: культурно-історичні цінності українського народу, його традиції, духовність, утвердження національної ідеї ?14, 140?.
Проте, зважаючи на нинішню соціокультурну ситуацію, українській освіті доводиться долати значні труднощі, щоб зреалізувати ці програми. Для освіченості і вихованості особистості необхідно формувати державою і усім суспільним загалом більш сприятливе навколишнє середовище, оточуючи людину світом духовних ідеалів. Від закладених смислових цінностей, виховання особистої і національної гідності, від естетизації і етизації почуттів, вирішальних мотиваційних побуджень залежить в цілому рівень громадського прогресу. Важливо створювати умови для "духовного годування людини" (В. Зенківський). Добре, коли духовно-творче життя в суспільстві не позбавлене національного ґрунту, національного почуття або, як говорив М. Максимович, "українського народного духу". Тому цим духом мусить бути пройнятий зміст літературної, історичної, природничої, екологічної, соціальної, мистецької освіти. Це не лише інтелектуалізує, моралізує освіту, а й закладає консолідуючі чинники для розвитку нації. І найважливішим фактором для безперервного функціонування такого соціального організму, як народ, залишатиметься рідна мова. Саме вона найбільше здатна формувати когерентні поля для цілісності, взаєморозуміння, збереження генофонду і здоров?я українського біосоціуму, оптимізувати міжнаціональне спілкування, сприяти єднанню громадян України в суспільно-історичну спільноту.
Як у практичній, політичній, так і в науковій площині слід вирішувати ряд важливих проблем. Необхідно провести комплексне педагогічно-психологічне дослідження проблеми співвідношення державної мови, мов національних меншин України та іноземних мов у системі освіти, розробити якісний державний стандарт мовної освіти, перейти на викладання українською мовою в усіх закладах, розробити сучасні україномовні комп'ютерні програми, підготувати належний кадровий потенціал. Для етнічних меншин державна мова має забезпечувати доступ до джерел української духовності, науки, а також реалізацію своїх потенційних можливостей і потреб. Але стратегічно найважливіше - зміцнити роль і значимість української мови для українського етносу, бо мовна ситуація лишається деформованою. У Концепції державної мовної політики 2006 р. зазначається, що влада не спроможна здійснювати послідовну і системну політику. Якщо за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. українську мову визнало 67,5%, то всеукраїнське опитування Інститутом соціології НАН України у 2005 р. показало, що українську мову вважали рідною лише 64,3%. За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення, близько 80% ефірного часу теле- і радіостанцій заповнено неукраїномовним продуктом. Негативна тенденція спостерігається і на ринку друкованих ЗМІ та в царині книговидавництва. Річний тираж періодичних видань у 2004 р. українською мовою склав 28%, тоді як у 1995 р. він дорівнював 70%. Питома вага газет, що видаються українською мовою, за останні десять років скоротилася з 50% до 32%. Принагідно зауважимо, що в колишній УРСР на кінець українізації (1932 р.) кількість книжок, виданих українською мовою, становила 71,7%, а їх тираж - 84,7%, і це дорівнювало питомій вазі українців, що в ті роки становили 80% населення УРСР ?15, 474?. Такий соціально-культурний, інформаційний простір руйнує ментальність, прищеплює чужі цінності й стереотипи, звужує людський капітал, з якого формується українська еліта. Тому, окрім усіх заходів, необхідних для утвердження української мови (ключового чинника консолідації українського суспільства), потрібно, щоб українська політична, інтелектуальна, ділова, мистецька, спортивна еліта особистим прикладом утверджувала її престижність і авторитет. Конче важливо для спільноти з'ясувати, хто є хто в обстоюванні українського слова. Бо одна річ, як писав В. Липинський, коли провідники нації борються за повне визволення і за державну незалежність цілої нації, а інша - коли відбувається монополізація виключно для себе української національної ідеї як кінцевого результату способу життя й діяльності тих, хто на експлуатації цієї ідеї будував усе своє політичне й матеріальне існування ?10, 6?.
Шукаючи відповіді на багато наболілих питань, варто безперестанно звертатися до прогресивної української і світової думки у царині мови й філософії, природничих наук і літератури, мистецтва й історії, традиції і народної культури. Бо Україні потрібен не лише фетиш мудрої економічної ідеї, але й позаекономічна ідея людського духу. Щоб не загубитися в цьому надто експресивному глобальному світі, нам слід оберігати, особливо в культурі та освіті, своє "я" - моральне, національне й інтелектуальне. Нестор і Ярослав Мудрий, Володимир Великий і Сагайдачний, Петро Могила і Пилип Орлик, Хмельницький і Мазепа, Шевченко і Франко, Сковорода і Леся Українка, Драгоманов і Грушевський, Лисенко і Колесса, Пулюй і Кондратюк, Вернадський і Корольов, Чубинський і Вербицький, Огієнко і Ушинський, Русова і Ващенко, Теліга і Ольжич, Стус і Олесь Гончар, Івасюк і Миколайчук та багато сотень і тисяч інших видатних просвітителів і державників мають стати в основі змісту нашої освіченості, вихованості, громадянськості. Творячи у різні часи й епохи, маючи своє нетривіальне бачення світу, вони закладали підмурок для українського національного розвитку. Певен, що кожна область як складова у вінку української соборності володіє такою когортою імен світової величини, таким людським багатством, яким може пишатися будь-яка нація. Розпорядімося цим даром відповідно до закону Природи, передаючи від покоління до покоління силу духу й розуму власного народу. Саме в цьому - могутність розвитку нації, її устремління, національний ідеал. Бо все, що йде поза рамки нації, - писав І.Франко, - се або фарисейство людей, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації" ?16, 284?.
Література
1. Менанд Луис Плюрализм. Варианты толкований // "Звезда". - Санкт-Петербург.-2005.-№4.
2. Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво. - К.: Наукова думка, 1979. - Т.1. - 511 с.
3. Драгоманов М.П. Чудацькі думки про українську національну справу. Вибране. - К.: Либідь, 1991.- С. 461-558.
4. Луцюк Л. "Якщо Україна забуде про тих..." // "День". - К., 2003.- №197.
5. Ващенко Г. Виховання волі й характеру. Твори. - К.: Школяр, 1999. - Т.3. - 385 с.
6. Дистервег А. О природосообразности и культуросообразности в обучении. - М.: Учпедгиз, 1956. - С. 227-235.
7. Гринченко Б. На безпросветном пути. Объ украинской школе.- Кіевъ: Тип. Н. Гиричъ, 1906. - 83 с.
8. Мироненко М. Думки про визволення України. - К.: Слово, 1994. - 176 с.
9. Танчин І. Європейський сепаратизм: Урок для України // Європа: ідеї та процеси. - Чернівці: Прут, 1998.
10. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Твори. - Київ - Філадельфія. - 1995. - 470 с.
Loading...

 
 

Цікаве