WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Глобалізація і етнокультурні цінності української освіти - Реферат

Глобалізація і етнокультурні цінності української освіти - Реферат

лише визнання істини недостатнє, оскільки проблему української нації з площини історії як такої слід переносити у площину культури ставлення нації до своєї історії. І ключову роль у цьому процесі має відігравати національна школа, найголовнішим завданням цієї суспільно значимої сфери має стати виховання народу, нинішнього і наступних поколінь. Літературу, мистецтво, історію, культуру свого народу замало знати, вони мають виховувати совість, дух, людську ідентичність.
У цьому контексті показовою є система освіти в Японії, де пріоритетом державної освітньої політики є виховання, вибудуване на традиціях і цінностях нації. У цій сучасній високорозвинутій країні вважають, що функціональної, технократичної, інтелектуальної підготовки недостатньо для розвитку людини і суспільства. Потрібна духовна культура. І це природно. Отже, саме культурологічна парадигма є необхідною передумовою якісного змісту освіти, і саме така освіта зміцнюватиме і розвиватиме націю. Успішно опановувати світову культуру можна лише на основі рідної, національної. Найвидатніші педагоги, відомі європейські й вітчизняні вчені завжди вбачали найбільшу небезпеку для людини в її денаціоналізації. Г. Ващенко писав, що молодь слід виховувати у свідомій і органічній єдності з нацією ?5, 312?. Чому талановитий чех Я.А. Каменський називав період навчання і виховання в дошкіллі "материнською школою", а початкову школу - "школою рідної мови"? Очевидно, тому, що, реалізуючи головні педагогічні принципи - культуровідповідність і природовідповідність, - він керувався законами розвитку людини і природи, людини й етнічної культури, цінностями рідної мови й народної традиції. Він не уявляв навчально-виховний процес без етнопедагогіки, етнокультури, етнотрадиції, рідної мови, фольклору, мистецтва. Бо саме з їх допомогою розкривається краса рідної землі, знання про Вітчизну, історію свого народу.
Для сучасної школи дуже важливо, по-перше, щоб культурологічність в освіті не означала б лише тривіальну передачу готових знань про етнокультуру, а й забезпечувала розвиток культури мислення, почуттів, емоцій, самореалізацію творчих здібностей особистості.
По-друге, культурна й інтелектуальна творчість нації здатна розвиватися тільки за тих умов, коли національна освіта забезпечуватиме безперервну передачу від покоління до покоління здобутків і цінностей національного минулого та найактивніше сприятиме новим якісним досягненням народу, розвитку його потенціалу.
По-третє, національна освіта, вбираючи в себе культурні європейські і світові цінності, повинна вносити свій етнокультурний доробок у загальноцивілізаційні досягнення.
"Від того, - говорив Г. Ващенко, - що кожний народ буде вільно творити свою національну культуру, загальнолюдська культура не програє, а навпаки, виграє... Вселюдська культура складається із надбань різних народів" ?5, 294?.
На сьогодні зазначена проблема не втрачає свою актуальність, особливо у зв'язку з процесами входження України в єдиний освітній простір Європи, приєднання до Болонського процесу, який спрямований на створення спільної зони вищої освіти, полегшення міграції щодо навчання і працевлаштування. До того ж, він забезпечить мобільну високу якість освіти, водночас не передбачаючи ідентичність системи вищої освіти в європейських країнах, а, навпаки, зберігаючи характерні особливості кожної окремої системи, властивої тій чи іншій країні. Отже, в Болонському процесі національна складова - тема, яку варто осмислювати по суті. Аналіз Сорбонської (1998), Болонської (1999), Берлінської (2003) та інших декларацій засвідчує, що у кожній міститься позиція стосовно національно-культурного компонента і зазначається, що "національні особливості і загальні інтереси можуть посилювати одне одного"; що "для Європи метою є збереження європейського культурного багатства, мовного розмаїття, ґрунтуючись на культурній спадщині різних традицій"; що підтримується "багатоманітність культур, мов, національних систем і автономність вузів". Європейська освіта, зокрема вища, приділяє цій проблемі значну увагу. Усталеним завданням для них є розв'язання вічно актуальної взаємозалежності - культура і освіта, освіта і культура. Недарма у Франції кожний навчальний рік розпочинається з вивчення впродовж місяця своєї національної спадщини, відвідування музеїв, театрів, кінотеатрів, виставок, мистецьких заходів. Більше 17 тисяч художників там виявили бажання працювати у навчальних закладах, діє державний проект "музика в школі", готуються спеціальні гуманітарні посібники-коментарі з природничих дисциплін тощо. А. Дістервег у праці "Про природовідповідність і культуровідповідність у навчанні" писав, що все людство, кожний народ, кожне покоління і т. ін. завжди знаходяться на певному ступені культури, яка розглядається як спадщина, залишена предками, як результат їхньої історії ?6, 228?. Національне, за його словами, ніколи не можна заперечувати, а слід цінувати його і весь час посилювати, оскільки воно є найбільшим пріоритетом для впливу на підростаючі покоління.
Говорячи, особливо на політичному рівні, про європейську інтеграцію, багато з нас не усвідомлюють того, що однією з головних ознак європеїзму є збереження і розвиток свого національного "Я", власної етнокультури. Століття тому Б. Грінченко, аналізуючи стан українського шкільництва, писав:"Народ без розвинутої прогресивної думки, творчості є в загальнолюдській сім?ї хворим членом, не роблячи до загальнолюдської скарбниці свого внеску" ?7, 80?.
Сьогодні, в умовах розвитку української державності, спираючись на прогресивну світову й вітчизняну суспільно-педагогічну думку, нам слід адекватно реагувати на виклики, які постали перед державою і суспільством, і діяти у напрямку: європейський вибір, національна освіта, особистісно орієнтована педагогіка. Це є свого роду опосередкована синтезована формула єдності загальнолюдських, етнокультурних і особистісних цінностей. Але цього недостатньо, щоб нація могла опертися на зрозумілу й консолідуючу ідею, чітку і практичну методологію.
Пройшло чимало часу, але Україна, перманентно перебуваючи у стані гонитви політиків за владою, позбавила себе права мати головний інструмент і духовне знаряддя свого розвитку й державотворення - національну ідею. Відкриймо програми, підручники, посібники з політології, суспільствознавчих дисциплін. Ми в них не знайдемо сформульованого визначення, що таке національна ідея для України. Прикро, але в росіян і поляків, румунів і угорців національна ідея є. А в нас значна частина "еліти" навіть не декларує своє бажання сприймати українську національну ідею, і це передається більш як 10-мільйонному освітянському середовищу, яке часто прямо чи опосередковано піддається космополітичним впливам. Немає національної ідеї - нема національної ідеології, належного етнокультурного і державного розвитку. А спекуляція "загальнолюдським" потрібна для того, щоб принизити, применшити, витолочити "національне", у даному випадку -українське.
Українська ідея завжди сповідувала засади
Loading...

 
 

Цікаве