WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Глобалізація і етнокультурні цінності української освіти - Реферат

Глобалізація і етнокультурні цінності української освіти - Реферат


Реферат
не тему:
Глобалізація і етнокультурні цінності української освіти
Якщо порівнювати проблеми, цінності, світогляд нинішнього часу і епохи попередніх століть, побачимо суттєву різницю. Загальні теми ноосфери, розвитку всесвіту, футурології, екології, соціальної гармонії, безпеки, як і багато інших, розглядаються в контексті універсальних завдань. Сучасне суспільство, яке йменують "постіндустріальним", "інформаційним", "глобальним" чи "техногенним", потребує дедалі більш консолідованих зусиль, ресурсів, адекватних дій на зростаючі виклики, без чого людське буття стає проблематичним. Такі тенденції стають усталеними і торкаються будь-яких країн, незалежно від їхнього статусу у світовій ієрархії політичного, економічного, соціально-культурного розвитку.
Зрозуміло, що глобальні процеси, які часто свідомо регулюються, є закономірною необхідністю, оскільки вони зумовлені виживанням Людини. Вони вимагатимуть на близьку й далеку перспективу єдності, толерантності, порозуміння, мобільності обміну ідеями. Тим більше, що глобалізація характеризується нерівномірністю, несправедливістю розподілу благ і багатств, протистоянням політичного, культурного, цивілізаційного характеру. Про це свідчить і той факт, що вже після закінчення "холодної війни" у світі відбулося майже шість десятків воєн. Світ і надалі супроводжуватимуть конфлікти й протистояння, і їх, на жаль, не уникнути, хоча й необхідно мінімізовувати.
Держави й нації мусять активізувати свої потенціали для стабілізації як планетарної, так і внутрішньої суспільної ситуації, використовуючи різноманітні ідеологічні, наукові, політичні, економічні, соціальні, релігійні, міжнародні інституції. Серед впливових чинників, що формують суспільну свідомість, громадянську культуру, соціально-економічний прогрес, найбільш значущим лишається освіта. Саме вона здатна успішно синтезувати універсальні національні базові цінності, особистісні інтереси людини, поєднуючи глобальний і етнокультурний виміри цивілізаційного розвитку. Аналіз показує, що модернізація сучасної освіти, побудова нових концепцій і технологій перебуває під впливом цієї парадигми. До витворення її змістової бази пряме відношення мають як національні держави, так і транснаціональні корпорації чи суспільно-громадські інституції.
Очевидно, у ХХІ ст. національні держави поступово втрачатимуть монополію на дуже важливі функції, які ними виконувалися ще недавно у сферах політики, економіки, військової справи, інформації тощо. Але за цих умов не менш помітною тенденцією, особливо на рівні розвинутих країн, є наростаюча активність щодо збереження і розвитку власної ідентичності, етнокультурних цінностей, національної традиції, історії. Попри глобалізацію, світ залишатиметься багатоманітним, а плюралізм, полі- культурність, терпимість посилюватимуть своє звучання, оскільки існуватиме й розвиватиметься система етнокультурних автономних елементів. Проблема полягає не в дискусіях щодо існування теорії етнокультурного плюралізму, а в спроможності на рівні суспільної практики зреалізувати засади рівності етносів. Конфлікти стають неминучими, коли одна етнічна група намагається формувати протилежні бажання, точки зору, погляди всупереч іншим. Один із зарубіжних дослідників даної проблематики - Л. Менанд - зазначає, що виною багатьох великих європейських націй було те, що вони в примусовому порядку нав'язували малим народам свою культуру. Ці прояви культурного імперіалізму є дуже небезпечними, не говорячи про їхню негуманність, оскільки результатом є нищення національної і особистої гідності, і цілі народи стають або агресивними, або депресивними, через те що відбувається безперервне бачення себе чужими очима, тоді світ дивиться на тебе із зверхністю ?1, 163?.
В етнокультурній політиці, яка значною мірою утверджується, насамперед, в освітній сфері, слід зважати на дотримання принципу культоровідповідності, усвідомлюючи (за словами відомого педагога Дьюї) важливість рівноцінності іншого і те, що "ні Англія, ні нова Англія, ні пуритани, ні лицарі, ні тевтони, ні слов'яни не можуть внести в широке полотно симфонії більше однієї ноти..." ?1, 162?. Адже дух, культура кожного народу народжує свою мелодію, кожний інструмент володіє власною тональністю ?1, 162?.
Такі культурологічні підходи західних просвітителів перегукуються з прогресивною українською педагогічною, філософською і політичною науковою думкою. Ф. Прокопович, наводячи сентенції мудреців світу, згадував вислів римського історика Курція (автора "Історії Олександра Македонського"): "найміцніша дружба - між рівними" ?2, 437?.
Україна, українство, на жаль, пройшли дуже складний і тривалий шлях, протягом якого щодо них проводилася з боку багатьох держав така етнополітика, основою якої була денаціоналізація, насильницьке витолочення етнокультурних надбань. Заборона мови, ліквідація національної школи, нищення науки і культури, фізичний і духовний геноцид - всі ці випробування пережила українська нація. І все це наскрізно повинно проходити в українській історичній, літературній, педагогічній освіті. Народ, який прагне стати мудрішим, сильнішим, має знати й оберігати у своїй історичній пам'яті ці жорстокі уроки і наругу над своїм національним "Я". Як тільки починає домінувати зверхність, агресія одного народу стосовно іншого, завжди зріє протест, який набирає найрізноманітніших форм. М. Драгоманов у праці "Чудацькі думки про українську національну справу" зазначав, що будь-які урядові утиски на українську національність дражнять українців і примушують їх переоцінювати вартість національності в історії і житті ?3, 484?.
Тому одним з найважливіших завдань українознавства як системи знань і цінностей про український народ залишатиметься формування історичної культури нації, особливо молоді, повернення нашому народу історичної правди. Без цього унеможливлюється подальший прогресивний поступ. У такому вимірі зобов'язана працювати українська освіта, у ніші якої формується майбутнє нації. Директор Українсько-канадської асоціації громадянських прав професор Л. Луцюк, який займається проблемою вшанування пам'яті жертв голодомору, з тривогою зазначає: "Якщо Україна забуде про тих, хто заподіяв їй так багато зла, вона ніколи не стане вільною… Бо важко уявити собі, щоб Ізраїль виявляв байдужість до нацистських злочинців, не був зацікавлений у тому, щоб ушанувати пам'ять жертв…" ?4, 4?. В Україні поки що це можливо, оскільки вона розділена політично, ідеологічно, а серед української громади деякими політиками, псевдонауковцями нав'язуються стереотипи, які суперечать правді і людській моралі щодо голодомору. Тому громадянський обов'язок кожного, хто працює на ниві українознавства,- будити суспільну й політичну думку в Україні і поза її межами, щоб утвердилася історична справедливість, щоб світ визнав факт голодомору, геноциду проти українства. Але для росту національної самосвідомості і вироблення етноімунітету, щоб долати в майбутньому українцям імовірні духовні, політичні,соціальні загрози і катаклізми,
Loading...

 
 

Цікаве