WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

прокинутися і лишились пасивними, бо були здивовані почином, до якого їх ніхто не підготував… Чи можна сказати, що Мазепапрограв справу? Коли взяти на увагу безпосередній вислід і голий факт, вислід Полтавської битви і втечу до Бендер, то так. Та коли зважити, що Мазепа влив в душу народу національні змагання, тоді ще неясні, розпорошені, нез'ясовані, що зібрав їх в одну цілість і надав їм реальну форму, що сам став символом української незалежності, до якої простягала свої хижацькі кігті Москва, тоді зусилля його не були зайві і можна вважати, що перемога його прийшла в хвилині, коли український народ скинув із себе пута неволі у 1917 р. Не один гурт українців, що під час великої війни організувалися для боротьби за незалежність рідного краю, пригадували у своїх покликах ім'я великого гетьмана. В одній із прокламацій читаємо: "Дух Мазепи встає зі своєї могили; приходить хвилина, коли зможемо відплатити за полтавську гекатомбу". Проти терору усіх переслідувань ідеї Мазепи зуміли вдержатись впродовж двох століть, бо ніхто і ніщо не в силі протиставитись думці людини і волі народу, який рішив стати свободним. Право народів на самовизначення не є порожнім звуком: доказувала ця вже минувшина і докаже будучина. За Мазепою стояла правда" [15, 158-160].
Які розсудливі, мудрі й пророчі слова! Саме тому найбільш свідомі українці активно виборювали свободу і незалежність України під час Національно-визвольних змагань (1917-1921). І хоча їх звитяжна і героїчна боротьба через низку об'єктивних і суб'єктивних причин зазнала невдачі, українські патріоти не схилили голови, а продовжували боротьбу за Самостійну Соборну Українську Державу, започаткувавши в 1929 р. у Відні Організацію Українських Націоналістів (ОУН) [20, 245].
З початком Другої світової війни (1939-1945) українці знову отримали шанс здобути "державну бронзу". Готуючись до кривавої борні, борці за Українську державу наснажували свій Дух і Волю героїчним чином своїх попередників і, насамперед, звитяжними діяннями великого гетьмана Івана Мазепи. Так, 22 вересня 1940 р., в неділю, в селі Криниця, що на Лемківщині (це терени сучасної Польщі), під час святкування ювілею І.Мазепи, поетка і провідна діячка Культурної рефернатури ОУН Олена Теліга виступила перед українською громадою з доповіддю "Вступне слово на Академію в честь Івана Мазепи". Зокрема вона наголошувала: "Цей великий політик, як ніхто інший зрозумів, що велич нації і сила держави будується et arte et marte, себто мистецтвом і війною. І це тому великому меценатові культури належать такі пам'ятні слова: "Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права"…Так хоч по його смерті минули вже віки, хоч наша земля зродила вже багато героїчних постатей, все ж Мазепа лишається найбільш яскравою між них і найбільш приваблює і до сьогодні письменників, поетів, малярів і музиків, політиків і істориків. Але для потомних поколінь, для завзятої, войовничої молоді Мазепа лишався не лише як блискуча романтична постать, істинно великий майстер життя, але як найвищий символ змагань української нації за свою державну незалежність. Вороги не задовольнялися тим, що перемогли його на полі бою. Для них він був так небезпечним, навіть по смерті, що вони хотіли б вигнати його присутність і з душ українських. Притягнено для цього Церкву. Священникам було наказано проклинати його з церковних амофорів, але це не зменшило сили його впливу. І честю, а не лайкою звучало в ушах кожного правдивого українця погідливо вживане нашими ворогами слово - "мазепинець". Бо Мазепа - це ціла окрема і повна, виняткового значення доба в нашій історії. Мазепа - це символ справжнього голови держави і символ змагання за її суверенність. Як голова держави - це той, хто взяв виключно на свої плечі всю відповідальність перед Богом, історією і власним народом. Це той, хто вже тоді розумів, що таке держава і що таке нація. Розумів, що держави стоять не на династії, а на внутрішній силі і єдності і силі народу. І це той, хто силу нації бачив не лише в озброєнні військовому, а і в духовому. Як символ змагань, Мазепа - це той незламний дух, що з залізною консеквенцією вів свій нарід з безнадійної руїни до тієї незалежности, яка і досі для нас всіх є найвищою метою. І тому Мазепа такий близький нам, бо ритм його життя, його відчування і бажання були наскрізь сучасні і наскрізь наші своєю повнотою і своїм невпинним шуканням прекрасного і величного, для нашої батьківщини - безнастанно зазираючи в бездонні очі смерти" [21, 124-126].
Головне, що декларовані принципи українські націоналісти реалізували на практиці, в більшості випадків навіть ціною власного життя, як це трапилося і з полум'яною патріоткою О.Телігою, жорстоко вбитою нацистами. Найкращі сини й дочки України були серед тих, хто самовіддано боровся з тоталітаризмом, як з гітлерівським, так і зі сталінським. Створена ними Українська Повстанська Армія (УПА) навіки вписала золотими літерами своє ім'я на скрижалі боротьби за Самостійну Соборну Українську Державу. Більше десяти років рядові воїни і командири УПА вели напружену і кровопролитну боротьбу з ворогами за утвердження незалежної України. Хоча вони зазнали поразки, їх визвольна справа не загинула, а була успадкована українськими дисидентами, що, врешті-решт, і призвело до проголошення 24 серпня 1991 р. державної незалежної України [20, 249].
Саме в 50-80-х роках ХХ ст. відбувався масований ідеологічний наступ комуно-радянської системи з метою перетворення українців, білорусів, литовців, грузинів та інших в єдину радянську спільноту - "гомо совєтікус". По Україні й українцях було завдано одного з найбільш комплексних ударів. П.Кононенко свідчить: "Україна стала однією з провінцій з колоніальним режимом, у якій на всіх державно-партійних постах настановлялися (звичайно, по можливості) українофобські кадри. В ідеології, освіті, науці стало нормою трактувати все і всіх, пов'язане з боротьбою за державний суверенітет України, як вороже українському народові. Так і склалося, що в минулому з позитивними акцентами бачилася лише Переяславська рада - як акт не політичної чи військової угоди, а "воссоединения" на віки вічні, і лише з найтяжчими звинуваченнями - Мазепа й Орлик, Грушевський, Винниченко й Петлюра, Волошин і Бандера. А всі, хто хоч трохи цікавилися своєю Вітчизною та долею, спілкувалися українською мовою, трактувалися як зрадники-мазепинці, петлюрівці, бандерівці. На грань зненависті й ворожнечі було поставлено населення різних регіонів України ("східняки", "західняки"). За найвищий прояв патріотизму було оголошено боротьбу з українофільством, трактованим як український буржуазний націоналізм" [22, 590].
Для нас це свідчення важливе тим, що сама радянська тоталітарна система скрегочучи зубами, визнавала гетьмана Івана Мазепу (насамперед, його героїко-міфологізований образ, а також реальне історичне життя і діяльність) як одного з визначних знакових символів українського етнонаціонального державотворчого процесу поряд із Симоном Петлюрою (1879-1926) -

 
 

Цікаве

Загрузка...