WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

провідник вільного, отже, щасливого народу! У Києві я був приявний на цій негіднійвідправі, в якій на ганьбу нашої церкви беруть участь митрополит, єпископ і все духовенство" [15, 156].
Петро I зі своїм оточенням не могли ніколи пробачити ні Мазепі, ні його прибічникам прагнення звільнити Україну від московських кайданів, тому намагалися не тільки фізично, але й морально знищити своїх опонентів, зацькувати й упослідити саму ідею незалежної Української держави. Саме для цього вони перетворили прізвище Мазепи на синонім зрадництва і запроданства, намагалися через сотні тисяч прокльонів і церковних анафем втовкмачити цю брехливу пропаганду в розум і серця багатьох поколінь українців. Проте даремно!
О.Апанович наголошує: "Жодне прокляття не в змозі було знищити велику ідею Івана Мазепи про вільну, незалежну, самостійну Україну. Історичний досвід незаперечно переконує, що вільна незалежна держава як історична структура, що забезпечує народу економічний і культурний розвиток, сприяє поступу, прогресу країни, її рівноправній участі в розвитку цивілізації. Панування чужоземної держави, особливо імперського характеру, в економічному відношенні є по суті панщиною на державному рівні. Народ вимушений віддавати свої матеріальні й духовні здобутки, а народне господарство тим часом занепадає. В духовному ж відношенні соціальна деградація призводить до зникнення народу, знищення його мови, культури. Тому ідея державної суверенності, незалежності має загальнолюдське значення і забезпечує нормальне існування кожного народу, кожної нації, зберігає етнофонд людства" [5, 206].
Усім відомий вагомий внесок Івана Мазепи в розбудову національно-культурного життя Гетьманщини в останній чверті XVII - на початку XVIIІ ст., але існує думка, що це був не просто вияв набожності, альтруїзму і філантропії поважного вітчизняного можновладця, а творення незалежницьких, державотворчих засад козацької України. Так вважав визначний вчений-українознавець Є.Маланюк: "Часто говориться про культурне будівництво Мазепи, але забувається при тім про політичну ідею і політичний сенс того будівництва. …Коли станемо на точку погляду, що культурне будівництво Мазепи було-так би сказати-лише псевдонімом його будівництва державного, обмеженого обставинами, але, тим не менше, реального, - ми будемо ближчі історичної правди. І тільки з такої точки погляду ми зможемо оцінити і далекосяглість замірів Мазепи, і велич його в історії нашої Батьківщини, велич, що є - для нашого національного інстинкту - безсумнівною…мимо полтавської катастрофи. …Мазепа не лише відчував добре знайомого йому Демона Руїни, а й намацально бачив страшні наслідки руїни в своїй щоденній практиці зверхника Країни. Це була руїна, щонайменше, цілого покоління і Мазепа, напевне, дуже гостро уявляв собі, яким же страшним могло б бути покоління наступне, покоління відумірання Нації та пригасання історичної пам'яти народу. І тому його державна стратегія була ширша за чисто-військову, бо обіймала, правдоподібно передовсім, боротьбу за молоде покоління, яке мало бути вільне від скаліченості батьків-сучасників і продуктів Доби Руїни. І в цім змаганні з фатальним нуртом історії, з самим її фатумом - саме й полягає титанічна велич Мазепи. Виростити покоління, здібне перебрати й перенести - на переломі століть - історичну пам'ять Державної Нації в майбутнє. Виплекати, викохати покоління, що переховало б суверенний Дух Нації. І Мазепа це робив, мимо всіх перешкод і протиріч своєї доби, мимо всіх інших надто пекучих завдань, свідомо і пляново, протягом рекордово - довгого, бо аж двадцяти - двохлітнього гетьманування. І саме це було генеральною лінією Мазепи. І саме це свідчило про його феноменальну, якусь аж телескопічну історичну далекозорість" [2, 21-23].
Саме про це і говорив під час похорону Мазепи його майбутній спадкоємець і правонаступник П.Орлик: "Той великий славний муж, що залишився на старі літа без нащадків із величезним майном, жертвував усім, щоб вибороти волю своїй батьківщині. Він не завагався зректись усього, що може бути найдорожче на цій землі, і віддав власне життя за визволення рідного краю з-під московського ярма. Та що ж! тут на чужій землі, доля своїм присудом завдала удар своєму ясновельможому гетьманаві Іванові Мазепі, якого ім'я житиме вічно з славою у пам'яті нашого народу, бо він бажав для нього свобідного розвитку всіх його безконечних можливостей. Нехай ні військо, ні народ не тратять надії! Наша справа справедлива, а справедлива справа мусить завсіди остаточно запанувати" [15, 153].
Проте не все було так однозначно. Зокрема історики В.Смолій і В.Степанков переконані, що перемога росіян під Полтавою ознаменувала крах останньої спроби українських патріотів вибороти незалежність і посилила процес згасання державної ідеї серед козацтва й еліти, втрачання ними політичної волі в обстоюванні національних інтересів, їх зросійщення, саме тому альфою й омегою патріотичних прагнень лівобережної старшини стало лише збереження автономії. Разом з тим, на їх погляд, соратники І. Мазепи, опинившись у вигнанні, навіть після його смерті продовжили збройну боротьбу за незалежність Вітчизни. З цією метою у день обрання П.Орлика 16 квітня (5 квітня за старим стилем) 1710 р. між ним і старшиною було укладено угоду ("Пакти й конституції законів і свобод Війська Запорозького"), якою регламентувалися взаємні права й обов'язки [16, 271-272].
21 травня (10.05 за старим стилем) 1710 р. король Швеції Карл XII затвердив "Пакти…" (в істориків за ними закріпилася назва - "Конституція Пилипа Орлика") і підписав звернення до українського народу, обіцяючи продовжити війну проти Росії та обороняти кордони Гетьманщини після її визволення від окупаційних російських військ. П.Орлик, у свою чергу, брав на себе зобов'язання щодо обмеження гетьманського самодержавства, збільшення і розгортання козачого демократизму в керівництві, зменшення соціального гноблення міщан і селян, захисту привілеїв козацького стану, збереження особливого положення запорозьких козаків, боротьби за політичне і церковне відокремлення України від Московщини тощо. Хоча Конституції Пилипа Орлика і не довелося стати справжнім основним законом козацької України (внаслідок невдалого спільного походу українських козаків і кримських татар у 1711 р. були вщент зруйновані тактичні й стратегічні задуми новообраного гетьмана), все ж вона хоч і частково, але діяла на Правобережній Україні до 1714 р. і стала унікальним історичним документом, що творив на козацьких засадах основи демократичного устрою Гетьманщини [17, 274].
Саме тому повністю погоджуємося з Є.Маланюком, який наголошував: "Виквітом виплеканого Мазепою покоління був еміграційний Мазепин наступник - Пилип Орлик, абсольвент Київської Могиляно-Мазепинської Академії, що їй розвиткові стільки часу і сил віддав старий Гетьман. Це - у великій мірі завдяки виплеканому Мазепою поколінню "мазепинців" - ще три чверті століття існуватиме мілітарно й адміністраційно автономічна Гетьманщина,
Loading...

 
 

Цікаве