WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

Москви. Оця загроза - той об'єктивний мотив, який штовхавукраїнського державного мужа на бік ворогів царя" [12, 11]. Також цей учений наголошував: "Мазепа був українським державним мужем, а це важило більше ніж те, що він залежав від Москви і в очах царя, можливо, і не значив більше якогось генерал-губернатора. Він стояв на чолі України, він був наступником ряду українських гетьманів, починаючи з Богдана Хмельницького. Через те і його політика була традиційною гетьманською політикою, яка особливо сильно виявила себе в справі Правобережної України або у відношенню до Запорізької Січі. Ідея з'єднання України була і для Мазепи, як і для його попередників самозрозумілою. Також і культурна політика Мазепи, його діяльність на користь освіти, мистецтва, літератури і т. д. не були висловом тільки приватного зацікавлення, меценацтва, а стояли в першу чергу в зв'язку з бажанням державного мужа сконсолідувати свій край, підняти його на вищий культурний щабель. Навіть підтримка старшини в цілості, виразне бажання витворити міцну українську еліту, які в стані були управляти країною, було скорше висловом державних планів Мазепи, ніж якимись тактично-персональними міркуваннями. Отже ми зрозуміємо Мазепу як історичного діяча тоді, коли візьмемо центральною ідеєю його діяльності традиційну оборону прав і свобод України, коли подивимося на нього як на українського державного мужа, вибраного гетьмана України, а не якогось генерал-губернатора з ласки Москви. Над діяльністю Мазепи важила традиція. Це був внутрішній примус, примус певної традиційної перебраної ідеології" [12,11].
Питання переходу гетьмана на бік короля Карла XII завжди викликало підвищену увагу. Науковець Н.Яковенко доречно зауважує: "Що ж до історіографії, то до початку XX ст. над іменем Мазепи тяжіло офіційне тавро зради, випалене імперською ідеологічною машиною настільки глибоко, що саме його ім'я правило за метафору віроломства (цю ж тональність підхопили про Мазепу й радянські історики). Натомість за межами Радянського Союзу в наукових розвідках що виникли на хвилі українських національних змагань, Мазепа не раз оспівувався як жертовний лицар української ідеї. …Врешті, у новітніх працях (приміром, Ореста Субтельного за кордоном чи Валерія Смолія в Україні) постать гетьмана зважується спокійніше, з метою відшукати логіку раптового переродження вірного царського слуги на борця за незалежність. Політичні мотиви, гадаю, доцільно відтінити ще й тим очевидним фактом, що антимосковська конверсія Мазепи не була явищем індивідуально-психологічним. Адже саме так, прослуживши коротше чи довше цареві й зневірившись зберегти права Лівобережного Гетьманату легальним шляхом, закінчували і Брюховецький, і Многогрішний, і Самойлович. Їхні дії видаються менш помітними, бо не вийшли за рамки локальних, внутрішніх подій. Натомість крок Мазепи освітився зіткненням двох найяскравіших зірок європейської історії початку XVIII ст. - шведського короля Карла XII та російського царя Петра I. Перетворення Московії з провінційного царства на одну з найвпливовіших імперій континенту, розпочате завдяки перемозі над Швецією, вписало Мазепу в контекст європейської геополітики, а відтак - надало масштабності типовому для України завершенню гетьманської кар'єри" [13, 399-400].
Дослідник В.Гречанко наголошує: "Чому Мазепа пішов на цей ризикований крок, поставивши на карту своє становище гетьмана, своє багатство (Мазепа мав понад 100 тис. селян у своєму володінні)? Адже навіть при ліквідації автономії України він міг отримати почесну відставку і мирно й багато доживати свій вік [як це зробив колись Петро Дорошенко - Ю.Ф.]. Чи був його вчинок зрадою? На нашу думку, ні. Мазепа не зрадив свого народу, ризикнув своїм становищем і життям, щоб зробити Україну незалежною. Він розумів, що Швеція далеко і впливати звідти на Україну буде набагато важче, ніж з Москви. Не була його позиція і зрадою Москви. До цього Москва неодноразово зраджувала Україну (Віленське перемир'я 1656 р., Андрусівське перемир'я з Польщею 1667 р., постійне обмеження прав України всупереч Березневим статтям 1654 р. і т.д.). Коли Петро І дізнався про перехід Мазепи до шведів, він наказав провести масові репресії на Україні. Столиця гетьмана - Батурин була зруйнована, 15 тис. [за іншими джерелами 6 тис. - Ю.Ф.] його жителів (в тому числі жінки й діти) були вбиті. Такої ж участі зазнали Лебедин, Ромни та багато інших міст і сел. Основна частина народних мас була дезорієнтована і залишилася пассивною у війні, що продовжувалась на території України. Запорожці на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком підтримали Мазепу. За це царські війська зруйнували Січ, навіть мертвих виймаючи з могил і відрубуючи їм голови" [15, 45-46].
Подальші події О.Субтельний описав так: "Протягом осені, зими й весни 1708-1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро I, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж тепер забезпечила контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Щодо українців, то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремитися від Росії. Тепер остаточне поглинання Гетьманщини міцною Російською імперією було тільки питанням часу. І справді, Петро I вважав англійське поневолення Ірландії придатною моделлю для здійснення своїх намірів щодо України. Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Туреччині. Тут, біля м. Бендери, 21 вересня 1709 р. вбитий горем 70-річний Мазепа помер"[15, 45-46].
Український історик і літературознавець І.Бощак, який емігрував з України в 1919 р., та французький літературознавець і публіцист Рене Мартель розповіли, як напередодні війни з Наполеоном у 1811 р. український патріот й історик Мартос, старшина російської армії, переїжджаючи зі своїм відділом через Галац, відвідав місце поховання Мазепи та залишив про цей візит такі спогади: "Мазепа вмер далеко від свого краю, за незалежність якого боровся. Він воював за свою свободу і за це вартий пошани прийдешніх поколінь. Коли він загинув, сини України втратили ті святі права, яких Мазепа охороняв так довго з завзяттям і любов'ю справжнього патріота. Він щез, а разом з ним щезло ім'я України і славетних козаків". Далі автори відзначають, що Мазепа підтримував розвиток наук: відновив Київську академію і збагатив її бібліотеку рідкісними дорогоцінними рукописами. І як можна терпіти таку наругу, коли людину, яка вернула Академії її славу, побудувала й відновила стільки святинь, проклинають щороку у першу неділю Великого посту разом із Разіним та іншими злодіями і бандитами! І пишуть: "Разін - бандит і боговідступник, Мазепа - освічена і гуманна людина, зручний полководець і
Loading...

 
 

Цікаве