WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

основи гетьманської державності, він тим самимзабезпечив (навіть після своєї поразки) майже 80-літнє подальше існування Гетьманщини…" [7, 30].
Разом з тим, опора переважно лише на одну верству (козацьку старшину) тогочасного українського соціуму викликала супротив і неприйняття цієї політики у рядового козацтва, міщанства і селянства. Так, дослідник Р. Шуст стверджує: "Це викликало незадоволення у середовищі окремих суспільних груп. Ряд заходів Мазепи, спрямованих на захист козаків (універсал 1691), міщанства (ряд охоронних універсалів містам), селян (універсал від 28.II.1701 про обмеження панщини двома днями на тиждень) та духовенства (універсали 1690-94 про підтвердження прав Київської митрополії, чернігівського та глухівського монастирів тощо) не привели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспільства" [6, 193].
Поряд із внутрішніми проблемами перед гетьманом постають і зовнішні. Так, його верховний сюзерен - цар Петро I - намагається вивести Московську державу на чільні позиції в Європі. Для цього він розпочинає більш як десятилітню військову кампанію проти Отаманської Порти і Кримського ханства з метою повної ліквідації турецько-татарських володінь на Чорному й Азовському морях. Визначний український історик І.Крип'якевич з цього приводу пише: "Погляди українських політиків на цю справу не були одностайні. З одного боку, було бажано знищити сили кочовиків і здобути для колонізації степові простори і морський берег. Але війна, яку проектувала Москва, в результаті мала збільшити силу московської держави і її натиск на Україну. А тим часом Крим і Туреччина, хоч і ворожі Україні, не раз служили захистом для української самостійності… Мазепа, безперечно, знав ці міркування, але в своєму політичному реалізмі бачив, що Україна не має ніякої змоги протиставитися московським планам, і, навпаки, - мусить узяти в них активну участь. Тому він весь час лояльно підтримував чорноморську політику Москви, але одночасно дбав про те, щоб Україна мала з війни якнайбільше користі" [8, 212-213].
Проте, після здобуття Азова й виходу до узбережжя Азовського моря в результаті російсько-турецької війни молодий цар зразу ж розпочав боротьбу за безпосередній доступ до Європи через Балтійське море. Цього можна було досягти лише шляхом війни із Швецією - тоді великою європейською державою, яка володіла всією Прибалтикою. З цією метою Петро I створив коаліцію, до якої увійшли король Данії і польський король Август II [7, 43]. Але воювати з європейською країною виявилося набагато складніше, ніж із азійськими, тут навіть і кількісна перевага (три на одного) не в змозі допомогти, саме тому Північна війна (1700-1721) стала для Московської держави величезним випробуванням на міцність. Великі людські втрати, шалені фінансові витрати змусили Петра I мобілізувати всі ресурси для перемоги над Швецією, а для цього треба було вижати все, що можливо, з центру й околиць Московії (гроші, військово-економічний ресурс), в тому числі і з Гетьманщини. При цьому цар хотів одним зусиллям зразу вирішити дві проблеми: повністю інтегрувати Україну в Московщину і ліквідувати її й так обмежену автономію та незалежницькі поривання.
Визначний учений з діаспори О.Оглоблин наголошував: "Для гетьмана Мазепи й вищої української старшини ставало чимраз яснішим, що втручання московського уряду і його військового командування у внутрішні справи України не лише порушує державні права України, але й свідомо прямує до того. Справді в російських урядових колах обговорюються пляни звести нанівець самостійність Української держави, скасувати її козацький устрій і віддати Україну ( чи якусь частину її) у володіння або московського князя Меншикова або ж якогось чужоземця (приміром, англійського герцога Марльборо). Про це говорилося дуже одверто, й про це були проінформовані українські міродайні кола і гетьман Мазепа. Нарешті в кінці квітня 1707 року, під час військової наради в Жовкві, сам цар повідомив Гетьмана про свій намір цілковито зреорганізувати козацьку службу ("указ об устроеніи компаній", як називає його Мазепа, або "указ об устроеніи козаков подобієм Слободских полков в п'ятаки", за словами П. Орлика), що, по суті, було скасуванням самостійного українського війська й ліквідацією Української козацької держави. Цей указ, з огляду на заперечення збоку Гетьмана, не був здійснений, хоч вістря його залишилися" [9, 261-262].
Відома дослідниця вітчизняної історії Н.Полонська-Василенко з цього приводу писала: " Україна опинилася між двох вогнів, і хто б із противників не переміг - український народ втрачав свою державу. У разі перемоги Петра й Августа II - безперечно, Україну поділили б між Польщею і Москвою. У разі перемоги Карла XII і Станіслава Ліщинського - вся Україна, як союзник Москви, опинилася б під владою Польщі. В обох випадках годі було сподіватися, що вона збереже навіть автономію. Ситуація була трагічна і виходу з неї, здавалося, не було, якщо Україна залишатиметься в передніших відносинах з Москвою. Єдиним шляхом спасіння було визволення з-під московської влади, і при тому заздалегідь, до закінченої війни й укладання мирного договору" [10, 63].
Гетьман Іван Мазепа був поставлений перед вибором: чи залишатися вірним московському царю Петру I і, враховуючи свій вплив на нього, навіть у цій вельми несприятливій ситуації отримати якісь надбання, чи шукати іншого покровителя-сюзерена. Мазепа пішов саме цим шляхом і обрав собі нового сеньйора - шведського короля Карла XII, зважаючи на те, що Петро I планував з часом ліквідувати Гетьманщину. Про це свідчить О.Субтельний: "Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя було пов'язано з питанням захисту України. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Ліщинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар чекаючи наступу шведів, відповів: "Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш". Це було для гетьмана останньою краплею. Петро I порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 28 жовтня 1708 р., коли Карл XII, котрий йшов на Москву, звернув на Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, з яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав" [11, 150].
З приводу остаточного вибору гетьмана, ми хочемо надати слово досліднику Б.Крупницькому: "З цього штандпункту і його орієнтація на Швецію - головний і останній акт його діяльності - виглядатиме як крок, яким гетьман хотів закріпити права і свободи України, бо вони стояли під загрозою знищення з боку
Loading...

 
 

Цікаве