WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

Гетьман Іван Мазепа – один з визначних символів українського етнонаціонального державотворчого процесу - Реферат

повні 70 (коли ж принятиза його рік народження р.1629, то - повних 80 літ). Такий вік може бути благословенний для кабінетного політика, але для чинного полководця тих часів, хоч би й надгеніального, такий вік був, безсумнівно, катастрофа!" [2, 17].
Очевидно, слід погодитися з цією слушною думкою: ймовірно, саме досить-таки похилий вік став на перешкоді реалізації І.Мазепою його державотворчих задумів і однією з причин його смертельної поразки у двобої з царем Петром I. Разом з тим, слід наголосити, що будь-яка історична ситуація дає майже однакові шанси супротивникам на геополітичній шахівниці. Головне - вміти нав'язати опоненту свій план кампанії, послабити і нейтралізувати його військову, економічну й політичну міць та посилити, в свою чергу, власну потугу. Саме тому будемо додержуватись принципу історизму, тобто об'єктивного вивчення державотворчої діяльності Івана Мазепи. Також застосуємо і порівняльно-історичний метод під час аналізу позитивного впливу спроби визначного українського державника вибороти свободу і незалежність для України на початку XVIII ст., бо героїчний образ і чин гетьмана Івана Мазепи надихали борців за Українську державу і в XIX, і у XX ст.
Майбутній гетьман народився у селі Мазепинцях під Білою Церквою в родині шляхтича Степана-Адама Мазепи-Колединського і шляхтянки Марії Мокевської. Іван отримав, як на той час, гарну освіту: в Києво-Могилянській колегії, потім в Єзуїтській колегії у Варшаві, після чого став королівським камергером. Служба при розкішному дворі польського короля Яна-Казиміра (1648-1668) стала доброю школою для молодого, але вже амбіційного шляхтича. За протекцією короля, він побував у Франції, Німеччині, Італії, де студіював артилерійську справу, розширив своє світобачення, опанував кількома європейськими мовами. У 1663 р. він залишив королівську службу і довгий час перебував у родинному маєтку на Білоцерківщині, можливо, через похилий вік батька. Невдовзі після його смерті, а саме - з 1669 р., Іван Мазепа починає службу у правобережного гетьмана Петра Дорошенка, де з часом досягає високого рангу генерального осавула й очолює відповідальні дипломатичні місії до Кримського ханства й Османської Порти. Та після невдалого посольства до татар, коли в 1674 р. його захопили запорожці й видали гетьману Лівобережної України Іванові Самойловичу (1672-1687), він переходить до нього на службу. Проявивши свої найкращі дипломатичні й організаторські здібності, І.Мазепа здобув прихильність Самойловича і в 1682 р. отримав посаду генерального осавула. За його дорученням, гетьман активно контактував з царським двором у Москві, тим самим здобувши симпатію В.Голіцина, фаворита царівни Софії Олексіївни (1682-1689). Це посприяло тому, на нашу думку, що 25 липня 1687 р. на козацькій раді на річці Коломаку І.Мазепу було обрано гетьманом Лівобережної України. Відомий учений з діаспори О.Субтельний вважає, що саме він відігравав вирішальну роль у змові проти Самойловича [3, 17-19].
Кінець XVII ст. був надзвичайно важким періодом в українській історії через внутрішні міжусобиці та зовнішню агресію з боку сусідів (поляків, московітів, татар і турок). Українці зазнали величезних людських, соціально-економічних, політично-військових втрат, що могли, врешті-решт, призвести до незворотних процесів. Видатний вітчизняний історик В.Антонович наголошував: "…Україна опинилася в такому стані: правий берег повернено в пустелю, і такий ненормальний стан скріпили держави двома угодами; лівий же берег, котрий бував під владою більш сильної держави, був густо заселений, і людності сюди вже прибувало, бо з Правобережної України переходили сюди цілі села. Ми говоримо вже, що лівобережна старшина, цілком забувши і про автономні інтереси рідного краю, і про демократичні бажання народу, дбала тільки про свої власні інтереси. То були часи найбільшої деморалізації серед старшини, коли вона виробляла із себе привілейований дворянський стан: кожний загарбував землю, де і скільки можна було, і грабував народ всякими правдами і неправдами. Цей дворянський стан, може б і не склався так скоро, якби не з'явився б чоловік, що з переконання, а не з власного інтересу вдержав і зміцнив той напрямок своїм авторитетом і прибавив до себе всю старшину. Таким проводирем був гетьман Іван Мазепа (1687-1709), чоловік найбільш освічений серед усіх українських діячів. Він сам багато бачив у своєму житті і, таким робом, мав спроможність заручитися здобутками цивілізації, а крім того, він видається ще і природним талантом. Це єдиний з-поміж діячів XVII ст. справжній політик, правда, він часто помилявся у своїх рахунках, але все ж він був одним із видатніших політиків свого часу. Коли придивитися до його діяльності, то можна переконатися, що він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю" [4, 154-155].
Цю думку підтримувала і визначний український історик О.Апанович: "Коли припустити, що ідея об'єднаної, сильної самостійної України визрівала й розвивалася у Мазепи поступово, то з упевненістю можна сказати про його утвердження саме тоді в думці про необхідність виведення України з "руїни", політичного безладдя, стану громадянської війни. Таке можна було здійснити тільки за існування в Україні твердої гетьманської влади, рейтинг котрої впав на той час до найнижчої позначки. …Тому Іван Мазепа, взявши булаву, заходився передусім піднімати престиж і значення звання українського гетьмана, наповнювати його реальною владою. За дводесятирічне гетьманування він досяг такої могутньої влади, яку до нього мав, мабуть, тільки Богдан Хмельницький. Мазепа став непохитним володарем України" [5, 160].
Науковець Р. Шуст свідчить: "Ставши гетьманом, Мазепа прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину. Він передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою. Реалізовуючи свої задуми, гетьман дбав про формування аристократичної верхівки українського суспільства. З цією метою козацька старшина наділялася значними землеволодіннями, одержувала нові права та привілеї" [6,193].
Таку внутрішню політику І.Мазепи щодо створення міцного підґрунтя гетьманської влади позитивно оцінив відомий історик Л.Мельник: "З метою створення спадкової "родової" козацької верхівки Мазепа зміцнює й усталює започатковану ще за Самойловича традицію формування верстви військових, бунчукових товаришів. …Гетьман також дбає, щоб новий старшинський стан - землевласників став більш культурним, цивілізованим. За його сприяння старшина посилає своїх синів до Київської академії, колегіумів, за кордон на навчання. З цією ж метою Мазепа закликає до себе на службу чужоземних дворян. Цілеспрямованою становою політикою вже на початку 90-х років XVII ст. гетьман Мазепа зміцнив свою владу, а відтак і державний суверенітет Гетьманщини. …Велика заслуга Мазепи полягає також у тому, що сприяючи створенню стану старшин-землевласників як
Loading...

 
 

Цікаве