WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Геополітичні дослідження в контексті становлення національної освіти - Реферат

Геополітичні дослідження в контексті становлення національної освіти - Реферат

настанова - "пам'ять про ландшафт" до якого вони психоадаптовані, який є основою генетичного коду, що з'єднує покоління. Інші спільноти переходили від мисливства до скотарства і мали психічну настанову до агресії, відвойовування життєвого простору. Протистояння двох архетипів - землеробського "людина-рослина" і скотарського "людина-тварина" розглядається як основний аспект формування українського етносу. На думку дослідника, основою формування етнодержавних геополітичних традицій України як аграрної держави є трипільська землеробська культура, сформована в помірній кліматичній зоні. Попередницею Трипілля, на думку В.Сніжка, була культура Кукрек (за назвою селища в Криму), яка існувала на теренах Поазов'я, Криму, Причорномор'я. Це була культура початкового відтворюючого господарства, приблизний час її формування - це перша половина VIII тисячоліття до н. е.
У гірській місцевості східного узбережжя Криму та західної частини Азовського моря археологи знаходили залишки найдавніших поселень культури Кукрек. Культура Кукрек мала високотехнічне для того часу землеробське знаряддя - жниварський пошт, мотики, камені для розтирання зерна, також керамічний посуд, обладнані приміщення для зберігання зерна тощо. Водний природний катаклізм завдав катастрофічної шкоди цій культурі - її поселення були затоплені. Основна частина людності відійшла на територію сучасної України.
У Придніпров'ї прототрипільці підкорили та асимілювали місцеві племена, що спричинило формування нового, психоенергетичного активного етносу. В поселеннях над Дніпром було продовжено традиції вирощування пшениці (однозернянки), проса, розведення великої рогатої худоби, овець, свиней, виготовлення знарядь праці, керамічного посуду.
Від мотичного землеробства (обробітку землі мотиками з кісток та рогу) відбувався перехід до орного землеробства (використання рала). Водночас інтенсивне землеробство створювало передумови для майбутньої екологічної катастрофи, пов'язаної з періодичними природними посухами, а також освоєнням трипільцями величезних земельних просторів.
Сформована в лісостеповій зоні, трипільська цивілізація об'єднала в масштабних протомістах людей психогенетичного протоархетипу "людина-рослина", хоча за своїм расовим складом вона була дуже різноманітна.
Природні катаклізми у вигляді посух, поряд з господарською діяльністю людей, призводили до поступового перетворення лісостепової зони в степову.
Це змушувало трипільців до міграції від Дніпра на інші території. Об'єктивний міграційний процес посилений вторгненням в III на початку II тис. до н.е. войовничих кочових племен ямної культури. Внаслідок недосконалості харчування малоадаптована, але більша кількісно частина етносу, яка залишалась, була приречена на загибель, частина антропологічне наближена до попереднього місцевого населення продовжувала психоетнічний розвиток. Усталений автохтонний етнос став стабілізуючою основою адаптогенного психоетнотипу, характерного для українців. Вторгнення степових кочовиків та їх постійне асиміляційне вливання у традиційну для цього регіону землеробську цивілізацію В.Сніжко вважає важливим чинником подальшої ґенези автохтонного населення, нащадки якого підсвідоме залишились носіями свідомості землеробського суспільства.
Незважаючи на постійну перевагу протягом багатьох століть скотарських племен, пошана до землі, природи, сонця, стала основою генетичної підсвідомості українців. Формувався унікальний психогенетичний комплекс етносу внаслідок поєднання двох психоетнічних традицій.
Домінуючою завжди лишалась землеробська свідомість, кочові спільноти, скіфи, сармати, готи, гуни, печеніги, чорні клубуки, половці, асиміляційне поглиналися навіть кількісно меншим існуючим автохтонним етносом, завдячуючи міцним психоетнічним особливостям.
Внаслідок постійної міграції з кінця II тисячоліття до н. е. на терен сучасної України людських спільнот з різною психічною підсвідомістю, формувався якісно новий тип психоетнічної самобутності, який поєднував символ кочовиків і землеробів.
У N/11-111 століттях до н.е. спільними для всіх скіфських племен символами були рало, меч, кубок, які відображали прагнення до землеробської праці, оборони своєї землі, вшанування предків. В.Сніжко пояснює це тим, що автохтонний землеробський етнос був сформований у часи Трипільської цивілізації, яка існувала ізольовано від інших цивілізацій світу, свідченням чого є відсутність оборонних споруд у трипільських протомістах. Автохтонний етнос постійно перебував в стані психоетнічної маргінальності, підпорядковуючись іноземним завойовникам. Цією обставиною В.Сніжко пояснює закономірність не активної експансії українців у світ у вигляді завойовницької, загарбницької агресії, а експансії землеробської в Росію, Канаду, Бразилію, Аргентину, США, Австралію.
Поселяючись на нових теренах, українці відтворювали накопичені за тисячоліття землеробські знання продуктивної співпраці з природним довкіллям.
Сформована в давньоукраїнському природо-кліматичному довкіллі, психологічно розвинена творча землеробська свідомість стала генетичною основою психоетнічного субстрату майбутнього українського етносу. Культурна традиція етносу, який проживав на українських теренах, завжди була на вищому рівні ніж у завойовників, його екологічно-генетична адаптованість примушувала пануючу спільноту до неминучої поглинаючої асиміляції. Завойовники руйнували існуючі традиції та суспільні структури, але водночас прискорювали внутрішні та соціальні процеси розвитку. Давні традиції, які під силовим тиском на деякий час припиняли свою дію, відроджувались у нових умовах, на більш вищому модерному рівні. Іноземним завойовникам, незважаючи на тривалість своєї влади, не вдавалося перервати об'єктивнийпроцес формування нації.
Іноземна влада припиняла існування, асимільована частина ЇЇ представників поглиналась психоетнічним простором автохтонного суспільно-природного довкілля. В.Сніжко, вважає, що від У-111 тисячоліть до н.е. на Наддніпрянщині простежується глибинна антропологічна, господарсько-культурна спадковість землеробського населення. Творчий компонент землеробської свідомості у трипільців (V - ІІІ тис. до н.е.), кіммерійців (ХІ - VІІІ ст. до н.е.), скіфів-землеробів чи орачів (VІІ - ІІІ ст. до н.е.), сарматів (III ст. до н. е.), населення черняхівської та зарубинецької культур, літописних слов'янських племен був основою етногенезу української нації. Завдяки цьому українці, увібравши в себе антропологнічні риси, політичні та соціальні традиції асимільованих народів, пережили всі катастрофічні ситуації, не зламалися психологічно, ні фізично, ні духовно.
В.Сніжко поділяє загальноприйняту точку зору в українській науці щодо черняхівської культури як праслов'янської і водночас праукраїнської. Черняхівська культура в період свого розквіту (ІІІ - ІV ст. н.е.) займала велику частину сучасних українських територій. Слов'яни в І тис. н.е., заселяючи різні регіони сучасної України та Європи, асимілювали місцеві племена або потрапляли під зворотний асиміляційний вплив.
У зв'язку з цим на праукраїнців західного регіону мали вплив балти і кельти, північноугрофінські племена, північно-західного - германські, південного -тюркські.
Населення центральної України В.Сніжко однозначно ідентифікує як протоукраїнців за цілісними
Loading...

 
 

Цікаве